ТЕМА

Козелець і буйволи Сіверщини

27 мая 2021 | 08:23 , Віктор Міняйло для “Теми”

распечатать        комментарии [1]       добавить в
 Фото автора та Ольги Весни

“Если на клетке слона прочтешь надпись: буйвол, — не верь глазам своим ”. Щоб перевірити цей афоризм Козьми Пруткова, щонайменше слід знати, як виглядають ці тварини. Слонів ми бачили в цирку і зоопарку, а подивитися на буйволів поїхали в село Рудня, Козелецького району, Чернігівської області. В якості бонусу автор-дипломовний ветеринар розкриє читачам технологію отримання "матеріалу" для штучного запліднення буйволиць. Дорогою до ферми ми оглянули визначні достопам’ятності Козельця.


Одразу на кордоні Київської і Чернігівської областей в селі Калитянське знаходиться музей “Чернігівщина — подорож крізь віки”. Цей заклад вважають туристичними воротами в Сіверщину, де усі охочі можуть ознайомитися з історією краю і людьми, які її творили. А музей творили митець Борис Дєдов та депутат Чернігівської облради Надія Міклухо-Маклай. Чи є вона родичкою відомого мандрівника, з’ясувати не вдалося, але раніше це був музей саме Миклухо-Маклая. Тут і зараз знаходяться годинник і портрет вченого, які ми не не побачили, оскільки музей був зачинений. Заради справедливості зазначимо, що  на дверях були телефони, за якими можна замовити екскурсію.

               Біографію Миклухи-Маклая переказувати не станемо  - про нього багато розповідали у своєму звіті про подорож до Малина. Лише зазначимо, що його батько Микола Ілліч родом з Сіверщини, а точніше - зі Стародуба, Чернігівської губернії, яка нині є Брянською областю Росії. Він цікавився українською історією, намагався підтримувати опального поета Тараса Шевченка й відправив тому на заслання 150 рублів.

         Згадавши про Шевченка, поїхали оглянути його пам’ятник в Козельці. В пошуках монументу раптово виявили пам’ятник ... козлу, з хрестом в одному місці.

         Як виявилося, до відомого вислову “Любовь зла, и козлы этим пользуются», цей пам’ятник не має жодного стосунку. Просто ця тварина вважається символом селища і присутня на гербі міста з 17 століття. Козел  дерев'яний і на зиму його переносять в тепле приміщення. Цікаво, що памятник козлу є й у Києві на Оболоні в центрі площі Сантьяго-де-Чилі. Щоправда київський козел гірський, а козелецький — рівниний.

         За козлом дорогою в міський парк знаходиться пам’ятник Тарасу Шевченку.

         Поет бував в Козельці і згадував це місто в повісті “Княгиня”: Город Козелец не отличается своею физиономиею от прочих своих собратьев, поветовых малоросийских городов. Словом, городок ничем не примечательный, но проезжий непременно полюбуется величественным храмом грациозной архитектуры».

         Помилувалися храмом і ми, адже він розташований неподалік  пам'ятників.

         Собор Різдва Богородиці побудований у 18 столітті на замовлення графині Наталії Розумовської (Розумихи) на знак подяки Богові за щасливу долю її синів. Родина Розумовських з села Лемеші, що під Козельцем, піднялася на найвищі щаблі влади в Російській імперії.  Олексій спочатку був звичайним співаком придворної капели  у Петербурзі, потім став фаворитом доньки Петра 1 цариці Єлизавети, завдяки чому доріс до графа і фельдмаршала. Він влаштував свого брата Кирила президентом Імператорської академії наук і останнім гетьманом України. Його сини: Олексій Кирилович - граф, дід Олексія Толстого, міністр народної освіти Російської імперії; Андрій Кирилович  - князь, приятель і меценат Людвіга ван Бетховена, один з керівників російської делегації на Віденському конгресі 1814-1815 рр. У Відні можна оглянути його палац, який зараз перебуває в приватній власності. Так він виглядав наприкінці травня.

         Наталія Розумиха похована в козелецькому соборі, а її чоловік Григорій Розум помер в Лемешах. Над його могилою син Олексій Григорович побудував церкву, яка збереглася до наших днів.

         За легендою, Григорій міг все пропити, крім розуму, за це й отримав прізвисько — Розум.

         Але повертаємося в Козелець. Через дорогу від собору оглянули Вознесенську церкву, побудовану в середині 19 століття. Донедавна там був музей історії ткацтва Чернігівщини, а в 2017 році храм передали УПЦ КП.

         В міському парку за собором розташований будинок полкової канцелярії. Це єдиний уцілілий на Лівобережній Україні зразок адміністративного будинку доби Гетьманщини.

         Після Андрусівського перемир'я кордон між Польщею і Росією пролягав по Дніпру. На Правобережжі до Росії відійшов тільки Київ з прилеглими територіями по річці Ірпінь. В 1708 році з військово-політичних міркувань управління Київського полку, тобто штаб,  перенесли в найближчий до Дніпра великий населений пункт - Козелець. Перша канцелярія полку розташовувалася у звичайній хаті. Потім, практично одночасно зі спорудженням собору, на замовлення полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана для канцелярії побудували будинок в два поверхи з глибокими підвальними приміщеннями. Після скасування полкового устрою там був Козелецький магістрат, потім  органи НКВС УРСР, під час війни гестапо, а зараз — бібліотека.

         По дорозі до садиби полковника Дарагана оглянули козелецьку гімназію.

         Побудована на початку минулого століття як вища школа для дівчат. Під час Першої світової війни приміщення використовували під шпиталь. В 1919 році в ньому проголосили Радянську владу. Німці зробили в школі зерносховище, а в 1943 році навчання відновили.

         На відміну від канцелярії, садиба самого Дарагана, яка знаходиться далі вулицею Розумовського й має назву “Покорщина”, перебуває в жалюгідному стані. А це найдавніший із садибних комплексів Лівобережної України, який зберігся до нашого часу.

         З часу нашого першого відвідування Покорщини років 10 тому регулярно надходили повідомлення про виділення коштів на її реконструкцію, але гроші зникали  в невідомому напрямку.

         Садибу в 1744 році придбала  Наталя Розумиха щоб приймати свою невістку — російську імператрицю Єлизавету.   Чи бувала тут цариця, історія замовчує, пізніше Розумиха подарувала садибу своїй доньці Вірі, дружині київського полковника Юхима Дарагана.

         Існує дві версії походження назви Покорщина. Одні вважають, що вона пов'язана  з прізвищем полкового писаря Івана Покорського, якому належала земля до 1744 року. Краєзнавці з більш розвиненою фантазією стверджують, що назва пішла від того, що тут Єлизавета після таємного вінчання з Олексієм Розумом “упокорилася” Розумисі, яка на той час була простою шинкаркою.

         Крім головного будинку тут збереглася кам'яниця, яку використовували для зберігання зброї та в якості скарбниці Київського полку. Щоправда, заходити туди наполегливо не рекомендуємо — дуже багато сміття та інших продуктів життєдіяльності місцевих мешканців.

         У1975 році на території садиби знімалим сцени до художнього фільму «Звезда пленительного счастья». В ньому йдеться про те, як дружини декабристів поїхали за чоловіками в сибірське заслання, чим, на нашу думку, зіпсували їм усю каторгу.

         У кого є час і бажання може проїхати далі, в село Данівка на оглядини Георгіївського монастира, який також має відношення до родини Розумовських. Головний Георгіївський собор будувався на кошти Віри Дараган. В Радянські часи тут був будинок престарілих, монахи повернулися сюди в 1995 році. Потрапити на територію монастиря досить складно: або з паломниками, або під час служби о  07:00 та 16:00. Решту часу монастир зачинений.

         Ми цей монасти оглядали раніше, тому повернули в бік міста Остер, дорогою заїхали подивитися Миколаївську церкву ліворуч від траси.

            Храм побудований на кошти священика Кирила Тарах-Тарловського, більш відомого, як “Дикий піп”. Вважається, що саме отець Кирило в Козельці таємно обвінчав імператрицю Єлизавету з Олексієм Розумовським. Правда це, чи ні, ми вже ніколи не довідаємся, але, очевидно, священик зробив закоханим якісь послуги, оскільки ті забрали його з собою до Санкт-Петербурга.  Там попа призначили вчителем і особистим духівником принцеси Софії Ангальт-Цербської — майбутньої імператриці Катерини другої. Далі доля Кирила нагадує долю головного героя британського фільму “О, щасливчик!” 1973 року випуску.

         Після смерті Єлизавети священик чомусь підтримав не свою колишню ученицю, а Петра третього. Коли до влади прийшла Катерина, Кирило з переляку втік аж в запорізькі степи, так зване “Дике поле”, де “бомжував” кілька років, поки його не надибали запорожці. Козакам сподобався грамотний священик, вони призначили його настоятелем січової Покровської церкви і за старим козацьким звичаєм дали псевдо “Дикий піп”. Через кілька років Тарловський знов залишився без роботи, оскільки Катерина ліквідувала Січ. Але неприємності тривали недовго. Губернатором краю призначили столичного приятеля Кирила Василя Чорткова, який дізнавшись про бідування старого товариша, поклопотався за нього у імператриці. Катерина пробачила вчителя і подарувала йому 25 десятин колишнього Дикого поля, де піп будував церкви і поселення, а наприкінці життя виділив кошти і на Миколаївську церкву в Козельці.

         Так, за милуванням церквою непомітно настав час обіду, але всі заклади громадського харчування в місті були зачинені через карантин. Місцеві мешканці порадили їхати в Остер, де мало працювати кафе ”Три пічкурі”. Кафе було відчинене, але присутність в ньому п'яної місцевої інтелігенції повністю зіпсувала апетит. Та й меню виключно з розігрітих гамбургерів не дуже підходило для наших шлунків. Випаливши з горя цигарку з кавою біля Десни, поїхали в центр міста, де купили в кіоску по хачапурі за 40 грн і чай, щоб їх запити.

         Далі наш шлях лежав до села Рудня на буйволину ферму. Ще в Києві ми заплатили по 350 гривень за екскурсію, куди також входила дегустація продукції з буйволиного молока.

     

Ферма заснована в 2018 році, зараз там мешкає 85 рогатих парнокопитних, про яких нам і ще 16 гостям розповідав місцевий ветеринар. Представники слабкої  статі цікавилися, як розмножуються буйволи в неволі. Екскурсовод пояснив, що на фермі є бик-плідник, але самок осіменяють штучно, а сперму беруть в Голосіївській пустині. Ми одразу згадали, що коли восени завітали до трапезної Голосіївського монастиря, то придбали там буйволиного молока і чебуреки з сьомги.

         На моє запитання, звідки сперма в пустині, екскурсовод пояснив, що монахи мають підсобне господарство в Гоголеві, що біля Броварів.   Чомусь ніхто з екскурсантів не поцікавився, або посоромився запитати: а як беруть сперму у самих биків? Мені, як дипломованому ветеринару, ця технологія відома і навіть довелося брати особисту участь у такій процедурі.

         Тож читачі “Теми” мають можливість детально ознайомитися з життєво важливою технологією. Для того, аби брати сперму в бика, слід мати штучну вагіну. Цей пристрій нагадує літровий радянський термос, але замість скляної колби там гумова. Між гумою і каркасом колби заливають воду температури тіла корови, а це приблизно 38-39 градусів за Цельсієм. Відтак, пристрій готовий для застосування.

         Далі корову, в якої прийшла пора нестримного бажання познайомитися з биком, заганяють в так званий «верстат» і помічник підводить до неї бика на мотузці. Коли той починає стрибати на корову, якщо ви правша, то лівою рукою берете бика за пеніс, а правою надіваєте на нього “штучну вагіну”. Якщо ви лівша, то, відповідно, руки потрібно змінити. Статевий акт у Великої рогатої худоби триває не довго, кілька секунд, і дорогоцінна рідина у вас в кишені, точніше в штучній вагіні.

         А ми повертаємося до наших буйволів. Поки тривала підготовка до дегустації смаколиків з молока буйволиць, кожен охочий міг почухати теляток, сфотографуватися з ними або навіть заселфитися.

         Тим часом стіл накрили, і ми мали можливість досхочу вживати молоко, йогурти, сметану масло і різноманітні сири, вироблені на фермі. Найбільше прийшлися до смаку сири моцарелла, буратта і рікотта. Продукція настільки сподобалася, що прикупили ще ріноманітних сирів та йогуртів на 450 гривень і повезли рідним та близьким до Києва.

         По дорозі біля військового містечка Десна оглянули пам'ятник танку ІС-3.     

Це один з перших післявоєнних радянських танків. Абревіатура ІС означає “Іосіф Сталін”. Через характерну форму верхньої лобової частини корпусу він отримав прізвиско “Щука”. Цей танк не брав участь в боях Другої світової війни, але використовувався  для придушення угорського повстання в 1956 році. Багато танків ІС-3 були поставлені в Єгипет часів президента Гамаля Абдель Насера. Їх застосовували під час Шестиденної війни з Ізраїлем, але не дуже вдало. За даними деяких арабістів, єгиптяни втратили тоді 72 танки, більшість з яких під час відступу кинули на Синаї в справному стані.   Частину цих танків Армія оборони Ізраїлю використовувала в якості бойових машин або тягачів.

         Але повернемося з Синаю на Сіверщину. Ми не випадково на початку звіту згадали Козьму Пруткова (літературний псевдонім творчої групи у складі Олексія Толстого й Олексія та Володимира Жемчужникових). Його доля безпосередньо пов'язана з цим краєм. Так Олексій Толстой, правнук гетьмана Розумовського, дитячі роки провів в маєтку матері на Стародубщині та маєтку дядька в селі Погорільці Семенівського району Чернігівської області. Сюди ж приїжджали і його двоюрідні брати - поети Володимир, Олександр та Олексій Жемчужникови. Саме у Погорільцях на Сіверщині народилося чимало сатиричних поезій та афоризмів Козьми Пруткова. Детальніше про це розповімо наступного разу, адже літературний персонаж стверджував, що «три дела, однажды начавши, трудно кончить: а) вкушать хорошую пищу; б) беседовать с возвратившимся из похода другом и в) чесать, где чешется».

 

 

 



комментарии [1]

28.05.2021 21:25     Кукуш Норм. Спасибо
Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

17 сентября 2021
16 сентября 2021

фототема (архивное фото)

© фото: Noname

Смелый мальчик решил поздороваться с Путиным...

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100