ТЕМА

Буча, Ворзель, Гостомель, Ірпінь: багата історія й стрімке післявоєнне одужання

21 сентября 2022 | 01:46 , Віктор МІНЯЙЛО для «ТЕМИ»

Невеличке містечко Буча, що під Києвом, віднедавна асоціюється з такими населеними пунктами, як боснійська Сребреніца чи Ходжали в Азербайджані. Туди регулярно возять високих міжнародних гостей, щоб показати звірства російської армії. Через півроку після початку війни ми також відвідали це місто.


         “Увидеть Киев и умереть!», - так кияни жартували під час активних бойових дій навколо столиці України. Як і росіяни, огляд північних околиць Києва ми почали з міста Гостомель, де розташоване державне підприємство “Антонов” й де був знищений найбільший у світі транспортний літак АН-225 “Мрія”. (За класифікацією НАТО – Cossack, тобто “Козак”). Цей літак був створений в 1988 році для радянських космічних програм, зокрема, транспортування багаторазового човника “Буран”. Фото з відкритих джерел.

 

 

         “Буран” здійснив  того ж року єдиний безпілотний політ і проект зупинили, він виявився занадто коштовним. Запуск човника коштував як одночасний старт двох сотень носіїв “Союз”. А “Мрія” літала до 27 лютого 2022 року, поки аеродром не захопили російські війська. Окупанти на гвинтокрилах вздовж Київського моря прилетіли з Білорусі і висадили десант. За планами російського керівництва, тут мала бути база для подальшого наступу на Київ. Але щось пішло не так, і через місяць росіян благополучно відправили, частково, на історичну батьківщину, частково, в інше місце.

         Логічно, що огляд Гостомеля почали з пам'ятнику іншому літаку - АН-2. (За класифікацією НАТО — Colt, а в народі “Кукурузник” або “Аннушка”). В 1940 році Олег Антонов запропонував створити невеликий багатоцільовий літак, який міг злітати з невеличких майданчиків. АН-2 вперше піднявся в повітря в 1947 році.


        

         Алеєю козацької слави пройшли до пам'ятного знаку, на якому, зокрема, повідомляється, що “на початку 16 століття Гостомель належав Семену Полозовичу, що з першими козацькими загонами отримав кілька блискучих перемог над ординцями...  Наприкінці 17 століття Гостомель переходить під управління легендарного козацького полководця Семена Палія (Гурка), що уславився в битві під Віднем під час наступу Османської імперії на  Європу... У Гостомелі 23 грудня 1888 року народився отаман УНР Орлик (Федір Артеменко)”. Алея закінчується біля Покровскої церкви про яку ми розповідали раніше, коли їздили дивитися на бізонів.

         Оскільки в Гостомелі більше не виявили нічого цікавого, переїхали в сусідню Бучу, огляд якої почали з місця, де стояла дача батьків Михайла Булгакова. Там нині інформаційний камінь, а в сусідньому кварталі встановили ще й пам'ятник.


         Там ще знайшли цитату: “Все что не происходит, всегда так как нужно и только к лучшему». Але поки ми готували свій звіт, який ви зараз читаєте,  літери прибрали в рамках дерусифікації, залишивши лише книжку з пером. Ми наведемо іншу цитату Булгакова, яка показує ставлення письменника до України і української мови: “Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман."

         Далі вирішили оглянути дачу родини Євгена Патона, яка має історичну цінність, не лише тому що тут жив академік, а ще й тому, що це єдиний в Бучі будинок 19 століття з дерев'яною різьбою. Проте навігатор привів нас до паркану, за яким скрізь все поросло чагарником. Сфотографувати будівлю не було можливості, до того ж нас атакували собаки, тому довелося накивати п’ятами. Місцеві повідомили, що останні роки тут притулок для безхатченків та наркозалежних. Неподалік знаходиться красива дача інженера Євгена Штамма, про яку ми розповідали, коли звітували про поїздку до бізонів.

         Наступні дві атракції Бучі знаходяться одна навпроти другої на вулиці Антонія Михайловського. Біля школи оглянули флігель маєтку дворян Мухортових (1900 рік), а через дорогу - будинок Домбровського (1910 рік).


 

          Ольга Федорівна Альошина (в дівоцтві Мухортова) була дружиною відомого київського архітектора Павла Альошина. Він зокрема, спроектував Педагогічний музей в Києві, за що отримав дворянський титул. Про Вацлава Домбровського відомо лише те, що він був дворянином.

         Найкрасивішою архітектурною пам'яткою Бучі краєзнавці вважають будинок залізничного вокзалу (1901 рік).


         Загалом місто вже оговталося від минулих боїв, скрізь прибрано, охайно і затишно. Про березневу трагедію нагадує хіба що зруйнований “Епіцентр”.


         У сусідньому Ворзелі боїв не було, то ж про війну нічого не нагадує. Про садибу Уварової, де на час війни краєзнавчий музей зачинений, ми вже розповідали, тож одразу поїхали до будинку депутата другої, третьої і четвертої Державної думи Росії Василя Шульгіна. Він прославився тим, що особисто прийняв у Пскові зречення з рук імператора Миколи другого.


         Ще Шульгін  в часи УНР активно боровся проти українізації  та українського “сепаратизму”, за що гетьман Павло Скоропадський оголосив його “особистим ворогом”. “Если бы я поверил в существование украинского народа, то, как его верный сын (кем же мне и быть, если не украинцем, если существует украинский народ) я требовал бы для своего народа самостоятельного государственного существования. Если я этого не делаю, то совсем не потому, что на Украине нет промышленности или Москве нужно иметь выход у Черному морю, а потому, что никакого украинского народа никогда не существовало и не существует и сейчас»,  - писав Шульгін у своїй газеті “Кієвлянін”. Проте, деякі його родичі підтримували український національний рух, а племінник Олександр Якович навіть був першим міністром закордонних справ УНР, щоправда, в екзилі. Зараз в будинку Шульгіна розміщено “Ощадбанк”.

         А щоб нас не звинуватили в прихильності до монархізму чи антисемітизму, нагадаємо, що у Ворзелі Ісаак Бабель написав п'єсу “Закат”. “Живу в совхозе за 40 верст от Киева, недалеко от станции Ворзель. Хотя мои надежды относительно лошадей и спокойствия оказались напрасными, но, думаю, что смогу здесь поработать”, - повідомляв письменник в одному з листів. Тим, хто цікавиться історією України під час Громадянської війни, радимо почитати його роман “Конармія”. Щоправда, цей твір обурив самого Семена Будьонного. На запитання, чи подобається йому Бабель, він відповів: “Смотря какая “бабель”. А якщо серйозно, то командарм назвав письменника “дегенератом от литературы”,  на що Максим Горький порадив Семену Михайловичу “не судити про літературу з висоти свого коня”.

         Ще у Ворзелі мав дачу дитячий письменник Корній Чуковський. “Ездил вчера в Ворзель, видел Комбинат Охматдета для подкидышей. В голодное время в 1933 году подкидышей было множество. На Крещатике их дюжинами подбирала милиция”, - згадував у своєму щоденнику письменник. Цікаво, що твори Корнія Івановича також подобалися не усім керівникам СРСР. “Приучать ребенка болтать всякую чепуху, читать всякий вздор, может быть, и принято в буржуазных семьях, но это ничего общего не имеет с тем воспитанием, которое мы хотим дать нашему подрастающему поколению”, - писала вдова Леніна Надія Костянтинівна Крупська.

         До іншого дитячого письменника ми ще повернемося в наступному пункті нашої подорожі — Ірпені.

Одразу на в'їзді в місто бачимо сліди минулої війни.


         На відміну від Ворзеля тут велися активні бойові дії. Після захоплення аеропорту в Гостомелі російські війська 27 лютого підійшли через Бучу до околиць Ірпеня. Почалася битва за місто, яка тривала понад місяць. Лише 28 березня Ірпінь повністю зачистили від окупантів.

         Тут варто згадати про ще одну битву, яка відбулася в 1323 році на околицях міста. Тоді війська литовського князя Гедиміна (литовською  Gediminas) вже захопили західну та північну Україну і намагалися здобути Київ, який входив до складу Золотої Орди. Київський князь Станіслав разом з монголами зустрічав литовців саме на річці Ірпінь, але отримав поразку і втік до Рязані (Ростова-на-Дону тоді ще не було). Деякі історики називають цю битву початком звільнення від монголо-татарського ярма.

         Огляд міста почали з пам'ятника матері чинного президента Азербайджану Заріфі Азіз кізі Алієвій.


         У червні 2004 року Президенти України Леонід Кучма і Азербайджану Ільхам Алієв відкрили у Києві пам'ятник Гейдару Алієву напроти азербайджанського посольства. (Неподалік на вул. Глибочицька також є пам'ятник Мусліму Магомаєву). Того ж дня Алієв в Ірпені взяв участь у відкритті пам'ятника своїй матері, яка була відомим офтальмологом і ніколи не була в цьому місті. Коли ми почали голосно розмірковувати чому пам'ятник встановлено саме тут, випадкові перехожі пояснили, що це зроблено за ініціативи азербайджанської громади, яка активно допомагає розбудовувати Ірпінь. Ми мали змогу переконатися, що азербайджанські гроші витрачені не даремно. Місто чистеньке, охайне, в центрі встановлено оригінальний пам'ятник Тарасу Шевченку.


         Також на площі встановлено погруддя Михайла Грушевського, Пилипа Орлика, Богдана Хмельницького та Ярослава Мудрого. Поруч виявили ще якісь скульптури на тлі слідів минулої війни.


         Історичних пам'яток в Ірпені небагато. Недалеко від центру знаходиться Троїцька церква, яка не є пам'яткою історії і архітектури. Її будували понад 6 років - з 1909 до 1915, коли почалися регулярні служби.

        

         Ще однією пам'яткою архітектури можна вважати ірпінський вокзал, побудований у 1904  році. Але головною атракцією Ірпеня є комплекс Будинків творчості письменників, створений на базі колишньої дачі Івана Чоколова. Саме на його честь названа місцевість у Києві — Чоколівка.


         Не будемо згадувати відомих поетів і прозаїків, які тут творили, щоб нікого не образити. 


         Мабуть і творці цього пам'ятника були максимально делікатними і нікого не хотіли образити. Що чи кого мали на увазі скульптори, так і залишилося загадкою. Ми це назвали: “Пам'ятником невідомому письменнику”.

         Варто згадати лише дитячого письменника Миколу Носова. Він на дачі Чоколова ніколи не жив, але будинок батьків, в якому пройшли його дитячі роки, знаходиться неподалік на вулиці Стельмаха 12. Якщо хтось в дитинстві не читав про коротульку Незнайку, радимо почитати зараз. В дорослому віці ці книжки сприймаються зовсім по іншому. Але почало сутеніти, комендантську годину ніхто не скасовував, тому будинок Носова залишили на інший візит.

         Охочі в сусідньому селі Мироцьке можуть оглянути руїни садиби Остен-Сакенів.


         Маєток в неоготичному стилі побудував на початку 19 століття камергер імператорського двору морський капітан Іван Христорфорович фон дер Остен-Сакен. В 1873 році його купила купчиха Євдокія Астахова, потім садиба перейшла до родини Воронцових-Дашкових, а в 1904 році палац придбав селянин Андрій Кулик. Пасинок селянина розповідав, що гроші його вітчим украв у ксьондза, якому прислуговував по господарству. На той час компетентні органи не перевіряли джерела доходів. Після революції маєток націоналізували, спочатку тут був дитячий садок, потім клуб заводу біохімічних препаратів. Після пожежі 2000 року маємо те, що маємо і жодних перспектив відбудови не вимальовується.

         Дорогою на Київ в селі Михайлівка-Рубежівка варто зупинитися біля дерев'яної Михайлівської церкви, побудованої в 1905 році. Поруч із нею в 2008 році встановили пам'ятник митрополиту Петру Могилі.


         В 17 столітті тут був один із скитів Києво-Печерської лаври, в якому прийняв монаство майбутній митрополит, тобто почалася його релігійна кар'єра. У своїх записах, які зберігаються в бібліотеці Вернадського, Петро Могила згадує, що у цьому селі в нього вода перетворювалася на вино. А ми не стали чекати, поки наше крафтове вино перетвориться на оцет, і одразу поїхали до дому, бо ці атракції бачили раніше.



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: УНИАН

Лідер БЮТ Юлія Тимошенко в залі засідань Верховної Ради України в Києві у вівторок, 29 травня 2007 р. Лідер БЮТ заявила, що були проведені спроби зірвати проведення виборів шляхом підкупу депутатів з БЮТ і «Нашої України», щоб вони забрали свої заяви про складання депутатських повноважень. Також вона заявила, що всі «уважно спостерігатимуть, чи є такі депутати в двох демократичних фракціях, які на цей бюджет в 120 млн. дол. припадуть». Також під час засідання Тимошенко виразила переконаність, що сьогодні є «три фундаментальні розбіжності» між позиціями коаліції і опозиції, зокрема, за її словами, коаліція виступає проти введення імперативного мандата. Фото Сергія Светлицького

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100