АВТОСТОП

Їздити безкоштовно – надзвичайна здатність і вміння. Це дає великі можливості, а головне – свободу. В будь-який час ви можете потрапити в будь-яку точку світу, навіть не маючи грошей. Єдине, що потрібно – це наплічник з особистими речами, натхнення, та невеличка сума виключно на їжу. Втім, як показує досвід, умільці можуть обходитись навіть зовсім без коштів.

Перше, що потрібно запам’ятати – у вас дійсно немає грошей. Навіть коли у вас вони є. В це потрібно настільки повірити, щоб жоден водій не міг вас розкусити. По самому вигляду автостопника на трасі це має бути видно з вікна автомобіля. Вас має бути шкода. Забудьте про комплекси. У справі «шаровика» (тобто той, хто отримує все на шару) це тільки зашкодить. На трасі ви маєте виглядати жебраком. І до цієї думки потрібно звикнути. Робити з себе «цяцю» і розставляти пальці – шкідливо й негарно. Ви бо, все таки, проситесь безкоштовно в машину. Після цього діставати з кишені мобілу за 200 баксів, або розповідати, що у вас зарплата 1000 доларів – не варто. Адже цілком логічно водію зажадати у вас грошей за проїзд.

Крім того, забути про понти в дорозі потрібно і з інших причин. Крадіжка і гоп-стоп (дуже співзвучно з «автостопом», правда?) в подорожі – звичайна справа. Основну суму варто ховати якомога далі. І бажано не в наплічник. Адже наплічник однієї прекрасної ночі можуть вкрасти (те саме про паспорт). Окрім того, не думайте, що все може обмежитись звичайним пограбуванням чи розбоєм. Часто вас може затримати міліція для того, аби витрусити з вас все, що є. Непогана річ – залишати бабки на картці, або заздалегідь домовлятись про переказ із дому. Але це – не завжди зручно. Часто так стається, що банк, який обслуговує вашу картку, відсутній. З переказом грошей теж можуть бути проблеми. Так свого часу нам довелося висіти зайву добу в сибірському місті Чіта. Поки додзвонились, домовились про переказ, продиктували координати банку, продиктували данні паспорту, на який потрібен переказ... Коротше кажучи, витратили баксів 50 на телефонні теревені (тоді до Інтернету не додумались). А крім того, ускладнили ситуацію 5 годин різниці в часових поясах. Особливо зважаючи на те, що в Чіті банки закриваються переважно о 17:00.

Країни, в яких безпечно і можна не перейматись ні про що – це Китай, Туреччина, Європа (звісно, заходи безпеки і там не завадять). В СНД може трапитися все, що завгодно. Хоча в Росії до автостопників ставляться позитивно. Майже як до монахів-прочан. Але це – на трасі. В Україні небезпечно на Півдні та Сході. На Заході спокійніше. Особливо коли спілкуватись українською.

Казахстан – країна, куди я не радив би їхати взагалі. Романтика радянських часів про курортне місто Алма-Ати вже в минулому. Нема там ні курортів, ні романтики. Казахи часто мають жлобський характер і недолюблюють білих. Пояснення, що ви не росіянин, а українець – нічого не дає. Кожен мент вважає за обов’язок перевірити у вас документи і збити бабки. Якщо не вистачає нахабності просто відібрати, то починають клянчити. Не дивуйтесь, якщо в магазині вам не продадуть те, що вам потрібне, пояснюючи, що цей продукт скінчився. А про те, щоб вам підказали потрібний напрямок не може бути й мови. Вперше я так любив росіян, коли проїжджав через Казахстан. Тут росіяни є нацменшиною і тому дуже дружні. Саме вони і допоможуть знайти те, що вам потрібно і підкажуть що до чого.

На залізниці в Казахстані коїться суцільний безлад. Білети не викуповують лише в Астані (столиця). В Алма-Аті, Караганді та дрібніших містах придбати білет можете й не розраховувати (це у випадку якщо вас розчарує автостоп в Казахстані. А він вас розчарує).

В Грузії більш-менш спокійно. Стоп дуже хороший, у зв’язку зі щирою грузинською гостинністю. Кажуть, небезпечно в Абхазії. Але скажу на власному прикладі, що країна дуже спокійна і гостинна. Навіть у прикордонному містечку Очамширі, де озброєне все мирне населення. Мені довелося побувати там перед новим роком. В результаті завис аж до самого свята. Контрабандист, в якого ми ночували, не хотів нас відпускати поки ми не відсвяткуємо з його родиною. Абхазія та Грузія конфліктують постійно. Перехід через кордон дуже проблематичний. І абхазькі, і грузинські прикордонники вимагають з місцевих великі гроші за перехід. Звісно, ви турист, але все ж можуть виникнути проблеми. Ми з цієї ситуації вийшли так. Звернулись до згаданого вище абхазця, який у свою чергу знайшов одного грузина на тракторі, який по дружбі нас перевіз через кордон. Це можна робити і самотужки, але нагадую, що кордон проходить по річці. Її можна перетнути пішки. Переходити бажано вночі. В прикордонні живуть грузинські біженці, вигнані з Абхазії. На абхазців вони злі. Але дізнавшись, що ви українець, до вас будуть ставитись надзвичайно добре. Саме в Абхазії воювали українські добровольці, і всі біженці про це пам’ятають. Зокрема, можете збрехати, що ваш брат теж воював за грузинів (в жодному разі не кажіть таке в Абхазії!). На виїзді з Грузії (це у випадку, якщо ви їдете транзитом), можливо доведеться пояснити прикордонникам, чому у вас відсутній штамп в’їзду. Виправдаєтесь тим, що думали відпочити лише в Тбілісі, а далі їхати не думали, а потім передумали. Справа в тому, що штам на паспорті не ставиться, якщо ви їдете не транзитом.

З інших країн жодних особливостей я не виніс. Основне – це те, що в Росії 95 відсотків водіїв знають про автостоп. Чого не скажеш про інші країни. Там вас легко приймуть за звичайного пасажира з грішми. Тому сказати, що ви автостопник буде недостатньо. Потрібно уточнювати, що ви не маєте грошей. Розбиратись після 300 км проїзду на шару про те, що ви винні гроші, дуже неприємно.

Я полюбляю в таких випадках вигадувати всілякі дурнуваті історії. Це рятує не лише в СНД, а і в інших країнах. На зразок тієї, що ви – студент, гроші пропив, а додому треба повернутись. Або ви турист, але гроші вкрали і тепер маєте добратись додому. Зазвичай розповідь про те, що ви їдете автостопом вражає водія, коли ви вертаєтесь з Китаю, чи Сирії. Тоді водій, вражений вашим вчинком, ставитиметься до ваз із повагою. В інакшому випадку сільська та провінційна публіка просто може не зрозуміти ваших романтичних схильностей. Натомість послідують логічні для селянина замітки на зразок тієї, що працювати треба, а не намагатись проїхати на шару.

В Азії діють інші принципи. Там публіка набагато добріша, ніж у СНД. Пересічні азіати наївні та схожі на дітей. Але не скрізь мають поняття про проїзд на шару, а тим більше про автостоп. Але, наперед забігаючи, скажу, що й там їздити без грошей можна запросто.

В більшості азіатських країн не можуть збагнути – як це білий (тобто європеєць) не має грошей. Але це компенсується їхньою добротою. Йдеться про Єгипет, Сірію, Китай, Тібет. В Туреччині як правило підвозять без проблем.

Для багатьох важко переступити через власне я, і косити під жебрака. Якщо їдете по Росії то, звісно, можна просто мати вигляд романтичної особи. Але за досвідом скажу, що по інших країнах набагато простіше їхати з легендою про вкрадені гроші. Це найбільш дієво. Справа, звісно, ваша, але є країни де плодами такої брехні можна дуже непогано користатися.

Одна з таких країн – Китай. Досі в Китаї не дуже багато туристів (а з ними й маси жуликів). Тому біла людина викликає подив. Якщо у вас закінчуються гроші, чи просто з’являється настрій когось розвести, робите так. Прямуєте до найближчого поліцейського відділку і заявляєте (або пояснюєте жестами), що у вас вкрали гроші. Бажано обирати міста маленькі. В великих містах у поліції багато проблем, і таких жуликів як ви, вони вже могли бачити. В містечках і селищах міського типу вас, швидше за все нагодують, поселять у готель, куплять білет навіть на далеку відстань.

Одна з головних проблем автостопника – ночівля. Звісно, ліпше брати з собою намет. Це вирішує багато проблем. Але зазвичай намет займає багато місця в наплічнику. Саме тому більшість народу відмовляється від такої розкоші. Чим менший рюкзак, тим менше ви будете заважати водіям. Речей із собою взагалі треба брати мінімум. Тільки найнеобхідніше. Як показує досвід, дискомфорту від цього багато не буде. В процесі навіть знайдуться речі, які вам захочеться викинути.

Натомість беруть поліетилен, який можна придбати в будь-якому будівельному магазині. Це коштує мало, але часто стає у нагоді. Тут не варто заощаджувати. Ліпше взяти поліетилен з запасом, аби комфортно спати під час зливи, снігу або дощу.

Ночівля на вулиці – справа не напряжна. Але все одне час від часу треба помитись у нормальній ванні, чи, принаймні душі. В більшості країн СНД це можна вирішити через «вписку». Це квартира, чи будинок романтичних молодих людей, які знають, що таке автостоп і саме тому беруть до себе таких волоцюг, як ви. Причини, чому вони вас візьмуть ночувати можуть бути й іншими. Але менше з тим. В кожному місті є такі люди. «Вписку» можна організувати до того, як ви в’їхали в місто – через Інтернет. Почати можна з чатів і форумів потрібного міста. Даєте оголошення, вказуєте дату, домовляєтесь.

Якщо ж ви не підготувались і вже знаходитесь у місті, «вписку» можна знайти іншим чином. Погуляйте по місту, знайдіть неформальну молодь. Музиканти в переходах, хіпарі, репери... В Росії з цим проблем немає. У великих містах дев’яносто відсотків, що вам пощастить.

В якій країні ви б не були, ви можете звернутись до місцевого монастиря або церкви. Добре беруть католики та буддисти. Хоча, останні можуть попросити невеликі гроші. Православні чомусь до монастирів беруть рідко. Хоча це теж залежить від регіонів.

В більшості країн (окрім СНД) є студентські «хостели». Це заклади для мандрівних студентів. Документи, які засвідчують, що ви студент, звісно, ніхто не питає. Там ви можете мати або ліжко, або й цілу кімнату. Раніше це було дешево. Але останнім часом у таких закладах ціни не спускаються нижче 5-6 доларів за людину.

Якщо ви у великому місті, і всі вищеперераховані варіанти не проконали, потрібно ночувати де прийдеться. Так часто буває. Варто шукати закинуті заводи, будівництво, при хорошій погоді дах будинку, ангару, гаражу, або й густі кущі. Задача в тому, аби вночі до вас не причепилась міліція, п’яна компанія, та й узагалі, аби нормально виспатись. Якщо ж місце буде не дуже приховане, то у вас просто на просто можуть вкрасти речі. В разі, якщо ви не один, і автовокзал, чи залізничний вокзал відкритий, то можна заночувати й там. Якщо ж ви один, то на вокзалах взагалі не варто ночувати. В таких місцях тусується мутна публіка, яка обов’язково візьме вас на замітку і спробує вкрасти речі. Загальне правило – в міста заїжджати лише тоді, коли конче необхідно.

Їжа у автостопника – завжди так собі. Подорож без втрати кількох кілограмів ваги не обійдеться. Але від голоду не помрете ніколи. Хіба що від дурості.

«Бомж-пакет», лапша, а в Україні – «Мівіна» - найпростіше вирішення проблеми. Вона є в більшості країн світу і має вельми доступну ціну. Звісно, можна отримати виразку, якщо їсти її весь час. На дачах, полі, городі завжди можна вкрасти картоплі, кукурудзи, яблук... Коротше, з голоду не пропадете. А якщо мати деякий хист, то розвести водія на обід дуже просто (окрім Росії – там не заведено. Але все одно інколи вдається). В інших же країнах – це нормальна річ. Особливо в Азії – там навіть прийнято запрошувати додому. Ніколи не відмовляйтеся. Це знак поваги та дружби. У мусульманських країнах (окрім Казахстану) і на Кавказі ставлення до гостя дуже шанобливе. Коран велить допомагати мандрівнику. Навіть не думайте платити за обід в Туреччині чи Сирії у кафе, якщо вас запросили. Цим ви образите свого нового знайомого і поставите його в незручне становище перед оточуючими.

Додамо, що релігійних суперечок або вербувань у цих країнах з гостем не буде. Від їхньої гостинності і приязності ви самі мимоволі звернете увагу на позитивні моменти мусульманства. Тримайтесь і не забувайте, що ви - християнин.

Візи до більшості азіатських країн отримати легко. Це коштує від 20 до 70 доларів. Наприклад:

Туреччина – 20 доларів на два місяці. Видається на кордоні.

Сирія – 30 доларів на два тижні. На кордоні видають нестабільно, тому ліпше йти в посольство в Києві. На крайняк можна отримати в країні, через яку ви їдете (В Туреччині посольство Сирії знаходиться в Анкарі).

В Іраку ціни на візи постійно змінюються.

В Іран транзитна віза коштує 70 доларів. На два місяці - 200 доларів.

В Афганістан – 30 доларів.

Пакистанська віза коштує - 30, але потрібен виклик.

Індійська віза коштує 45 доларів на місяць.

Китайська коштує 50 доларів (для Росіян 80). Але знову ж таки - потрібен виклик. Про час перебування потрібно домовлятись у посольстві.

Віза до більшості країн Європи коштує 60 доларів. Потрібен виклик. Але якщо ви отримали візу в певну країну то можете їхати по всіх інших країнах Шенгенського договору. В разі чого пояснюєте, що таким чином ви добираєтесь до потрібної вам країни.

Країнами СНД можна їздити і по внутрішньому паспорту. Внутрішній паспорт хороший тим, що в ньому не ставлять печатки в’їзду та виїзду. Це зекономить місце на сторінках закордонного паспорту.

Автостоп не вимагає знання іноземних мов. Звісно, що знаючи англійську, а то й місцеву спростить ваше пересування. Але мова жестів конає завжди. Показуєте карту (бажано з назвами міст на місцевій мові) і тикаєте пальцем на те місто, куди ви рухаєтесь. Основне, що ви маєте знати на місцевій мові – це як сказати «нема грошей». Ось він – словник автостопника:

Англійською – Ноу мані
Китайською – Мей йо юань
Арабською – Мафі масарі
Турецькою – Пара йок
Німецькою – Кайн гельд

Джерело: сайт "Братство"