Що не говори, а під Києвом – Бровари

Перша письмова згадка про Бровари датується 1628 роком, але якихось старовинних достопам’ятностей там виявити не вдалося. Зникла вже в місті  й  атракція, яку було видно майже з самого Києва ліворуч від траси. Йдеться про Броварський радіопередавальний центр. Він складався з двох веж-антен і десяти малих радіоекспериментальних веж, найвища з яких сягала понад 260 метрів. До 1988 року броварські радисти глушили так звані «ворожі голоси», зокрема Бі-Бі-Сі і Радіо «Свобода», а пізніше, з проголошенням Незалежності  транслювали їхні програми. 

Але історично трапилося, що до влади прийшла Партія регіонів і отримала більшість в міськраді. Антени демонтували в 2014 році, а землю продали під забудову російським бізнесменам. Цікаво, що радіотрансляційний центр входив до мобілізаційного плану на випадок війни чи надзвичайної ситуації. Так, унікальний передавач «Борей»  міг здійснювати радіомовлення на довгих хвилях всією територією  України та глушити ворожі передачі в ОРДЛО й  окупованому Криму.

         Традиційно огляд міста почали з пам’ятника Тарасу Шевченку і каплички Святого Тарасія.

 

 

         На відміну від більшості міст України, де безпідставно встановлюють пам’ятники поету, в Броварах Шевченко був і навіть згадував місто в розповідях «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Варнак», «Близнецы» та «Сотник». Цікаво, що прозові твори, як і щоденник, Кобзар писав російською мовою. Напевно, якби він жив в наші дні та спілкувався через «Фейсбук», був би забанений багатьма українськими патріотами.

         Далі ми рушили в краєзнавчий музей, який традиційно був зачинений.

         В путівниках довідалися, що експозиція музею розповідає про перебуванна на Броварщині Тараса Шевченка та визвольну боротьбу українського народу на початку минулого століття. Окремі експозиції  присвячені колективізації, голодомору і роботі педагога Антона Макаренка в міській дитячій колонії, яка стала наступним пунктом нашої подорожі.

 

 

Дорогою в районний будинок культури, де в 30-х роках знаходилась  колонія для малолітніх правопорушників, згадав, як на день народження у 5 класі мені подарували макаренкову  «Педагогічну поему». За відсутністю альтернативи (справа була в селі на літніх канікулах) довелося книжку повністю прочитати. Про що в ній йшлося вже не пам’ятаю, але, здається, було цікаво. Хоча Бровари це не те місце, яке описано в поемі, (колонія імені Дзержинського була біля Харкова), але тут Макаренко два роки працював консультантом на громадських засадах. Цікаво, що саме в цей час Антон Семенович мешкав в центрі Києва по вул. Леонтовича 6-а, про що свідчить меморіальна дошка на будинку. Важко зрозуміти, як в середині 30-х років можна було жити в Києві і встигати на роботу за 50 кілометрів. Для об’єктивності додамо, що в Києві Макаренко працював  в центральному апараті НКВС УРСР, був атестований, носив форму і мав табельну зброю.

Але повертаємося в Бровари. Далі в мандрівників є два шляхи. Перший – відвідати аквапарк «Термінал», де можна поплавати в басейні, покататися на водяних гірках, а заодно і помитися. Другий – поїхати в резиденцію «Залісся» подивитися звірів в їх природньому середовищі. Ми обрали другий шлях і напередодні замовили екскурсію ціною 100 гривень з особи. На прохідній зібралося біля 5 машин і під проводом екскурсовода Наталі наш пелетон спочатку поїхав в музей резиденції.

Там представлені чучела тварин, і фотографії осіб, які на них полювали.

 

Екскурсовод радісно розповіла, що в «Заліссі» відпочивали Хрущов, Брєжнєв, Кастро, Янукович та інші поважні особи.

Після музею поїхали дивитися звірів і ми. Побачили косуль, які прийшли до годівниць їсти сіно і втекли одразу, як нас помітили.

Далі один козел виявився не із лякливих і стояв, як вкопаний біля дороги. Ми навіть подумали, що це чучело, тому його не фотографували. Загалом знімати тварин було дуже важко. Як тільки машини зупинялися, вони одразу тікали в ліс. Але після багатьох невдалих спроб сімейку оленів таки вдалося зафільмувати.

 

 

Поїздка лісом нагадувала сафарі при температурі - 15 за Цельсіем. Дуже сподобалося і навіть охопив певний азарт, як на полювання чи рибалці! Хоча обіцяних зубрів ми не побачили, але за три години зустріли дуже багато оленів, різноманітних косуль та інших парнокопитних.

За планом також було катання на конях по 50 грн. одне коло на поводку. Ми від цієї послуги делікатно відмовилися, оскільки їздимо кататися до друзів у Васильків. Лише погодували коників заздалегідь прикупленою морквою.

Завершилася екскурсія вживанням алкоголю біля штучного ставка. Варто зазначити, що харчі і те, чим їх запивають, необхідно мати з собою. На території резиденції немає ані крамниць, ані корчми.

Після Залісся вирішили оглянути ворота  броварського аеропорту «Київ», які знаходяться на окружній дорозі Броварів. Арка з колонадою - єдине, що залишилося від першого київського аеровокзалу.

 

 

Він був відкритий в 1935 році, як головний аеропорт столиці УРСР. Того ж року там провели навчання військової авіації, на які приїхали подивитися Якір, Жуков, Будьонний, Косіор і Постишев. 25 червня 1941 року німецька авіація повністю знищила аеропорт. Зараз там розташовані частини ППО і стрільбище «Сапсан». Що стосується «Сапсану», то вам надається можливість відвідати цю достопам’ятність самостійно. Ми лише чули, що там можна постріляти із різноманітної зброї та засмажити барбекю на свіжому повітрі. Нам на все це не вистачило часу.

Дорогою до Києва охочі можуть оглянути дерев’яну церкву Різдва Богородиці в Гоголеві. Вона побудована в 1827 році на місці старої козацької церкви.

А в центрі Требухова стоїть Покровська церква початку минулого століття. Це найбільший дерев’яний храм Київської області.

Ми ці церкви оглядали раніше, тому поїхали одразу до дому писати звіт про цю подорож, поки не вгамувалися емоції й не стерлися враження.