Біла Церква і “Бабині кози”. Частина 1

Цього разу наша компанія складалася з 4-х осіб і двох собак породи вільш коргі і туркменський алабай.

 

 

         Огляд Білої Церкви почали з найзнаменитішої атракції — дендропарку “Олександрія”.

         Тут варто дещо детальніше зупинитися на постаті Олександри Браницької, яка назвала парк на честь себе-коханої. Якщо коротко, то вона племінниця князя Григорія Потьомкіна, тітка поміщика Павла Енгельгардта і теща графа Михайла Воронцова, відомого, як власника палацу в Алупці. Це саме про нього писав Олександр Пушкін:

“Полу-милорд, полу-купец, полу-мудрец, полу-невежда,

Полу-подлец, но есть надежда, что будет полным наконец”.

         Цікаво, що в Білій Церкві автор цієї епіграми був дерусифікований в досить оригінальний спосіб. Бюст Пушкіна на одній з колон біля центрального входу в дендропарк не знищили, а просто обмотали чорною клейонкою. З іншого боку воріт побачили бюст Тараса Шевченка, біля якого традиційно сфотографувалися.

 

 

         Молодий Тарасик вперше побував в Білій Церкві, коли дорогою до Вільно його поміщик Павло Енгельгардт зупинявся у своєї тітки Олександри. Шавченкознавці пишуть, що допитливий юнак довго милувався численними статуями, алеями і ставками, які на той час ще не були знищені. Ми наслідували його приклад.

        

 

         Неподалік від головного входу оглянули ротонду, яку ще називають “Павільйон Потьомкіна” або “Раковина Потьомкіна”. Справа в тому, що князь помер в Яссах на руках у своєї племінниці і залишив їй гарний спадок. Він похований в Катерининській церкві окупованого нині Херсону. Деякі дослідники стверджують, що Олександра мріяла перепоховати дядька в “Олександрії”, для чого будувала спеціальний мавзолей. Але ситуація в Росії змінилася, Катерина  померла, до влади прийшов Павло, який не надто шанував Потьомкіна, тому встигли побудувати лише ротонду.

 

 

         Раніше в центрі стояла фігура князя з написом «Полезен миром и войной Екатерины друг, благожелатель мой». Після революції скульптура зникла, як і більшість споруд парку, включно з головним палацом.

         Одразу за Ротондою побачили пам'ятник на якому зображений кінь. Коли підійшли ближче,  прочитали: «Tombeau du cheval», тобто “Гробниця коня”.  Є версія, що тут похований улюблений кінь Потьомкіна, але документального підтвердження цьому не існує.

 

 

         Продовжуючи зоологічну тематику, трохи далі оглянули колону з пеліканом і пташенятами. В античні часи вважали, що коли виникають проблеми з їжею, пелікани своїм дзьобом  роздирають груди і кров’ю годують дітей. Тобто — це символ батьківської турботи. Раніше на колоні був напис: “Батькам - вдячні діти”. Немає єдиної думки, кому присвячена ця композиція. Одні вважають, графині Браницькій з дітьми, інші — князю Потьомкіну з племінницями. Існує версія, що колона побудована на честь масонів, символом яких був хрест із зображенням пелікана в короні.

 

        

            Потім пройшлися повз нещодавно відновлений “Танцювальний павільйон” зі скульптурами Діани Версальської і Аполона Бельведерського. Вважають, що ці скульптури замовив Наполеон на честь перемоги над Англією. Оскільки Бонапарт програв, то їх придбав собі Браницький.

 

         Біля танцювального павільйону оглянули оригінальну композицію “Дуби, які танцюють”. Коли їх садили, просто кілька жолудів поклали в одну ямку. Поруч в 2014 році встановили пам'ятник самій Олександрі. Цікаво, що вона, на відміну від сучасних жінок, зовсім не соромилася свого другого підборіддя. Історики пояснюють це тим, що  друге підборіддя було в самої імператриці Катерини і жінки вищого світу намагалися її наслідувати. Щоправда, ми на скульптурі другого підборіддя не виявили.

 

 

         Далі відпочили на лаві декабристів, встановленої в 1988 році. Путівники стверджують, що Бестужьєв-Рюмін, Муравйов-Апостол і Пестель часто відвідували парк. А “забуті” плащ та шабля створюють враження дотику до славетного минулого колишнього маєтку Браницьких.

 

 

 

         На нашу ж скромну думку, власники парку навряд чи б раділи цьому пам'ятнику. Адже їхній тесть, граф Воронцов був членом суду у справі декабристів, і поставив свій підпис під вироком про страту через повішення над своїми “товаришами по зброї”. Варто зазначити, що деякі судді вирок підписати відмовилися.

         А ми відпочили на лавці і пішли до колонади “Луна”, відомої унікальною акустикою.

 

 

         Її унікальність полягає в тому, що слово, пошепки сказане в одному боці колонади, добре чутно в іншому. Ми в цьому пересвідчилися, коли серед колон почали тихенько гавкати наші собаки. Погавкавши разом з ними пішли до скульптур двох китайців, розташованих по обидва боки китайського місточка.

 

 

         Існує традиція, якщо потримати одного з китайців за бороду, то здійсняться усі бажання. На нашому шляху зустрінеться ще одна скульптура, яка виконує бажання, щоправда терти її доводиться за інше місце.

 

 

         Далі повз “Романтичні руїни” підійшли до пам'ятника грецькому воїну, який місцеві називають просто - “Гладіатор”. Коли заглибилися в історію скульптури, виявилося, що вона присвячена все тому ж князю Михайлу Воронцову. Раніше на постаменті був напис: «Dedié au C-te Michel Woronzow». За легендою, якщо потерти князю статеві органи, то обов'язково прийде кохання. Тому ці органи виблискують на сонці, а місцева адміністрація їх регулярно зафарбовує, щоб відвідувачі менше звертали уваги на інтимні місця “Гладіатора”.

 

         На цьому цікавому місці вирішили завершити екскурсію парком і поїхали в село Галайки на ферму “Бабині кози”. Оскільки на Великдень усі заклади харчування в Білій Церкві були зачинені, то в селі Мала Вільшана біля пам'ятника “Гола атака” зупинилися на перекус.

 

 

         Скульптура присвячена подіям 1920 року, коли  кавалеристи Котовського в цьому селі вирішили скупатися й помити коней. Несподівано на них напали поляки, і комбриг скомандував своїм підлеглим сідати на коней не вдягаючись і атакувати ворога. За іншою версією, бригада зупинилася у сусідній Володарці, а оркестр, який Котовський дуже любив, просто “халтурив” на весіллі у Вільшані. Раптом селом поширилися чутки, що наближаються поляки. Червоні музиканти покидали свої інструменти і втекли. Коли вранці про це довідався Котовський, то сильно розлютився і миттєво послав в атаку червоноармійців, які навіть не встигли вдягнутися.

         Пообідавши в альтанці біля озера чим Бог послав Наталці, поїхали далі. Охочі дорогою можуть заїхати в Пархомівку на оглядини величної Покровської церкви. Її ще називають “реріховською”, бо ескіз для мозаїки над головним входом малював сам Микола Реріх.

 

 

         В самій Володарці варто звернути увагу на перероблену з костьолу Хрестовоздвиженську церкву 1815 року, розташовану в центрі ліворуч від головної траси.

 

 

         Ми ці церкви бачили раніше тому поїхали прямо в Галайки доїти кіз.

 

 

         Екскурсія фермою “Бабині кози” коштувала 200 гривень з людини. Сюди, крім візуального огляду тварин, входив майстер клас з доїння і дегустація козиного сиру. Власник ферми Олександр розповів про історію створення господарства і його сучасний стан. Нині на фермі проживає близько 300 кіз, яких обслуговують лише два козли позмінно.

 

 

         Кози виявилися дуже гарненькими, товариськими, чистенькими. Як повідомив власник ферми, вони самі за собою доглядають, вилизуючись наче кішки, тому такі біленькі. Дружній козлик так прив'язався до Пухнастика, що навіть виникла думка викупити його з неволі і забрати з собою.

 

 

         Доїти цих тварин доволі легко. Великим пальцем і ребром долоні затискаємо одну з двох цицьок, потім зверху до низу витискаємо молоко в посуд. В нас все вийшло і ми із задоволенням скоштували парного молока.

 

 

         Після доїння настав час дегустації продукції ферми.  Для цього нас завели в спеціальне приміщення з вже накритим столом, на якому була тарілка з сиром, трав'яний чай і сухе червоне вино. Сподобалося все, крім цін: різноманітні сири - від 400 до 600 грн. за кілограм. Собі придбали лише по пакетику з кульками сушеного козиного сиру за 80 грн.

 

         Ситі та задоволені поїхали продовжувати банкет додому старою дорогою через Білу Церкву. А що там ще варто подивитися, крім парку “Олександрія”, розповімо в другій частині нашого звіту.