Визначні достопам'ятності Білоцерківщини. Частина 3

         Якщо ви їдете з Києва Одеською трасою то огляд пам'яток Білоцерківщини радимо почати з сіл Храпачі та Олійникова Слобода, де є дерев'яні церкви, які не вважають пам'ятками архітектури. Перед Білою Церквою після Соколівки повертаємо ліворуч. В Храпачах збереглася Михайлівська церква 1896 року побудови.

 

         Далі їдемо 5 кілометрів в Олійникову Слободу подивитися на церкву Святої Параскеви 1903 року.

 

         Обидві церкви дещо схожі між собою, і попри знесені бані і дзвіниці, храми вражають своєю красою. А ми, щоб не перевантажувати читача культовими спорудами, вирушаємо в місто “повій і велосипедів” - Узин, там відсутні церкви, костели, синагоги і навіть мечеті. 

В Узині був один з найбільших аеродромів Радянського Союзу, де базувалася дивізія міжконтинентальних турбогвинтових літаків стратегічної авіації. Довжина залізобетонної злітної смуги три з половиною кілометри, ширина — сто метрів, глибина, за даними місцевих “металістів” - шість метрів. Відповідно, було й військове містечко з усіма необхідними для існування летунів компонентами. До цього часу зупинку в центрі міста називають ГДО - “Городской дом офицеров”. Отже, чому це місто повій — зрозуміло, а от чому авіатори масово їздили велосипедами, дещо дивує. Адже в СРСР свого часу бензин був дешевший за воду, коштував 3 копійки за літр. Склянка газованої води в автоматі — 1 коп, тобто 5 копійок за літр. А в Узині базувався також полк літаків-заправників Іл-78.

         Створені для нанесення ударів в глибокому тилу стратегічні бомбардувальники виявилися не потрібні Україні, та й дорогі в обслуговуванні. Спочатку їх хотіли утилізувати, але потім передали до Росії  вісім штук Ту-160, три Ту-95 та 240 крилатих ракет, як оплату за погашення боргу за енегргоносії. Так що, можливо, саме з цих літаків і саме ці ракети зараз повертаються в Україну.

         Ніні аеродром закинутий, поріс травою, нещодавно там виявили незаконні посіви кукурудзи і пшениці, про що масово писали в пресі. Але охочі ще можуть оглянути залишки найпотужнішої військово-повітряної бази СРСР.

         Найвідомішим уродженцем Узина є перший космонавт-українець, четвертий радянський космонавт, восьмий космонавт світу, депутат Верховної Ради УРСР шістьох скликань Павло Попович. Після другого польоту в космос 1974 року він отримав звання двічі героя Радянського Союзу і згідно з чинним законодавством СРСР на батьківщині мали встановити бронзове погруддя. Бюст відкрили в 1976 році, на заході був присутній сам космонавт і його батько — кочегар цукрового заводу Роман Порфирович.

         Патріотичні видання стверджують, що на орбіті Павло  Романович на прохання свого земляка Сергія Корольова (народився в Житомирі) заспівав пісню “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю...”. Це була перша пісня, яка пролунала в космосі. В одному з інтерв’ю  Попович зробив висновок: “Якщо уважно проаналізувати, космонавтика походить з України. Лишень подивіться: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим”.

         Цікаво, що Попович був командиром одного з екіпажів, який мав летіти на Місяць з висадкою на поверхню саме командира. Але політ скасували, оскільки американці зробили це першими. Ми також цього разу на Місяць не потрапимо, а поїдемо трасою Узин-Кагарлик в село Ромашки подивитися на одну з найбільших на Київщині Покровську церкву 1843 року.

         Як для забутого Богом і людьми села, храм вражає своїми розмірами і архітектурою. А ми повертаємося в бік колишнього районного центру Рокитне оглянути церкву Різдва Богородиці 1901 року.

         В 15 столітті містечко називалося Кротилів, бо його мешканці спеціалізувалися на вилові кротів, шкірки яких дуже цінувалися. Історія замовчує, чому його потім перейменували на честь рокити (верболозу), який масово росте навколо. Але й зараз кроти продовжують псувати городи місцевим селянам.

         За однією з версій, у 1664 році тут стратили гетьмана Івана Виговського. Того самого, який розбив московське військо під Конотопом. На цій постаті детальніше зупинимося іншим разом, коли розповідатимемо про село Германівка Обухівського району, де встановили перший в Україні пам'ятник Виговському.

         У 1648 році в Рокитному побував Богдан Хмельницький. Більшість путівників звертають увагу, що у Воскресенській церкві сусіднього села Синява гетьман благословив чотири пари молодят. Ця церква не зберіглася, але село варто відвідати, щоб оглянути  одну з найстаріших на Київщині дерев'яних церков.

         Щоправда, у 2018 році в процесі реставрації  половину Миколаївської церкви оббили сіп-панелями, сайдингом і синтетичним утеплювачем, металевий дах замінили черепицею, що суттєво спотворило історичний вигляд храму.

Поруч знаходиться млин, який також вважається найстарішим в області. Цій будівлі реставрація пішла тільки на користь, і тепер тут готельно-ресторанний комплекс “Старий млин”, де охочі можуть зупинитися на ночівлю, якщо вже втомилися від нашого маршруту.

         Далі нам зустрічатиметься більше млинів і менше церков. Так що повертаємо назад в бік Білої Церкви і зупиняємося в селі Острів, де стоїть Михайлівська церква 1740 року. Храм також недавно відреставрували і виглядає він, на відміну від церкви в Синяві, досить пристойно.

         В селі Пугачівка оглядаємо великий триповерховий млин. Будівля нині  напівзруйнована, хоча ще за часів “розвиненого соціалізму” тут колгоспники активно мололи борошно. Наприкінці 80-х млин перестав працювати і приміщення використовували, як склад.

 

 (далі буде)