На півночі Сіверщини: Сосниця, Семенівка та Новгород-Сіверський (частина 1)

         Козелець оминаємо по об'їздній. Здалеку милуємося собором Різдва Богородиці, про який детально розповідали минулого разу. На окружну Чернігова звертати не радимо - доведеться робити надто велике коло. Адже зараз старий міст через Десну зруйнований. Будується понтонна переправа. Варто їхати по окружній.

         Далі без зупинок прямуємо до села Волосківці подивитися на дерев'яну Успенську церкву 1765 року побудови.

 

 

         Знайти її не так просто, у кого немає навігатора радимо запитати дорогу у місцевих. Цікаво, що в цьому селі народився улюблений художник Віктора Ющенка - Анатолій Гайдамака. Зокрема, він автор концепції музею голодомору в Києві і меморіалу в Крутах.

         Якщо ви любите тварин, то в сусідній Мені можно оглянути місцевий зоопарк, ми, зазвичай, це місто проїзджаємо без зупинки. А от в Сосниці зупинитися варто. Головною атракцією міста є музей Олександра Довженка, який народився тут в 1894 році.

 

 

         Пригадую, як в 1994 році широко відзначали 100 років від дня народження режисера. Тодішній голова Верховної Ради України Олександр Мороз привіз з собою в Сосницю цілий автобус журналістів і посадив біля довженкової хати якесь дерево. Але щось пішло не так, і як нам повідомила екскурсовод, дерево засохло.

         Не все так йшло і в житті самого Довженка. Він здолав шлях від вояка УНР до сталінського посіпаки. Запис в його щоденнику за 12 вересня 1954 року: «Сьогодні мені шістдесят років минуло… Учора й сьогодні я одержав багато привітальних телеграм. З Москви, звичайно, не з убогого Києва. Національну форму і зміст я відчуваю завжди, й сьогодні особливо».

         В тому, що Київ став “убогим”, не останню роль зіграв і сам Олександр Петрович, який був членом урядової комісії з реконструкції міста. Ось що він говорив про Михайлівський Златоверхий собор: “«При вирішенні проблеми будівництва парку Михайлівський монастир попроситься піти, він віджив свій вік. Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я вважаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект».  На місці собору мали побудувати урядовий квартал з пам'ятником Леніну висотою 70 метрів. Цитуємо виступ Довженка на з'їзді архітекторів в 1937 році: «Мене не задовольняє пам’ятник Леніну в 70 м, тому що Софійська дзвіниця (76 м) буде підкреслювати, що пам’ятник маленький. Чи не дуже багато честі для церкви змагатися з Леніним? Я вважаю, дуже багато честі».

         Не менше за Леніна кінорежисер любив Сталіна. «Я люблю – Сталіна, будівників, мою Юліану», - писав він в щоденнику. В своїй автобіографії наш земляк написав велику подяку генсеку: «Я переконаний, що товариш Сталін врятував мені життя. Якби я не звернувся до нього вчасно, я, безумовно, загинув би, як художник і громадянин... кожний спогад мій про цю велику благородну людину наповнює мене почуттям глибокої синівської вдячності і поваги до нього».

         А от про колег і друзів, які стали жертвами сталінських репресій, Довженко в своїх дописах жодного разу не згадав. Немає в нього і згадки про голодомор 1932–1933 років. Не знав? Не дуже віриться!

         Серед інших цікавих людей, життя яких пов'язане з Сосницею, можна назвати Анну Керн. Вона тут жила в середині позаминулого століття в маєтку свого діда, співака Марка Полторацького. Хто не знає, то саме цій жіночці Пушкін присвятив вірш “Я помню чудное мгновенье...”

         У місті ще є краєзнавчий музей, розташований в колишньому будинку лікаря Щербакова.

 

 

         Також в Сосниці варто оглянути єдину церкву, яка зберіглася - Покровську, 1847 року. В радянські часи тут була автошкола, потім склад. Деякі краєзнавці стверджують, що в 2010 році під виглядом реставрації церкву знищили. Крім дзвіниці весь храм розібрали і збудували заново. На фото він ще до так званої реставрації.

 

 

         Якщо вам закортить побачити автентичну церкву, вирушайте в сусіднє Загребелля. Щоправда Храм Різдва Богородиці 1870 року оточений водою, то ж під'їхати до нього можна лише в суху погоду.  Ми залишили машину в селі і пішли до церкви пішки. Не знаємо, яким чином, але про нас довідався місцевий піп, запряг коня і поїхав навздогін. Батюшка підвіз нас на возі і навіть відкрив церкву.

 

 

         Священик розповів, що храм розписували відомі художники, показав різьблений іконостас 19 сторіччя і ікону, яка мироточила, тобто плакала.

         Далі нас очікує ще три церкви. В селі Киріївка оглядаємо Преображенську церкву 1904 року.

 

 

         Храм, збудований з соснових і дубових колод, стоїть на кам'яному фундаменті.

         Подібну дерев'яну церкву Дмитра Ростовського можна побачити в сусідньому селі Чорнотичі одразу біля дороги.

 

 

         Цей храм відомий тим, що не зачинявся навіть в часи войовничого атеїзму і розвинутого соціалізму. А ще церква вражає розмірами, адже висота дзвіниці становить 35 метрів.

         Якщо набридли дерев'яні церкви в Хлоп'яниках звертайте на Холми і в селі Жукля милуйтеся унікальною мурованою Покровською церквою в Псковському неоросійському стилі. Храмів подібного типу в Україні більше не збереглося.

 

 

         З середини 19 століття село належало генерал-майору царської армії, начальнику охорони імператора Миколи ІІ Миколі Комстадіусу. Він мав шведське походження. Коли в Жуклі згоріла стара дерев'яна церква, генерал пообіцяв побудувати храм, який не горить.

         Щоправда, краєзнавці не мають єдиної думки, хто саме його будував. Віктор Куркевич в книжці “Церква Покрови Пресвятої Богородиці” (видавництво “Техніка”1999 року) пише, що “церкву споруджував один з найвідоміших і модних на той час архітекторів Володимир Покровський”. Це той самий Покровський, який проектував знамениту Реріхівську церкву в Пархомівці на Київщині. За іншою інформацією, автором проекту був представник правлячої російської династії князь Петро Романов,  а будував архітектор Андрій Бєлогруд. Але точно відомо, що будівництво велося з 1911 до 1914 років. Цікаво, що прихожани храму добровільно перейшли з Московського до Київського патріархату ще до надання Томосу і служби проходять українською мовою.

         Щодо назви села. В перекладі з литовської, слово Žūklė означає — ловити рибу. Тож це село засноване литовцями, коли Україна входила до складу Великого Литовського князівства. Та й прізвище Литвин чи Литвинюк в цьому регіоні дуже поширене.

         Далі радимо їхати в найпівнічніше місто України, колишній райцентр Семенівку, де можна зупинитися в готелі “Рєвна” в центрі міста. Знайти його можна за великим написом “Гастроном” на фасаді. Інших ознак, що це приміщення використовується, як готель, ми не виявили. Звичайно не 5 зірок, але ціна повністю відповідає якості послуг і нумерів. На першому поверсі є бар типу їдальня, де можуть зварити пельмені і налити бокал пива.

 

 

         Семенівка названа на честь полковника Стародубського полку Семена Івановича Самойловича, який заснував місто в 1680 році. Він син того самого гетьмана Самойловича про якого ми згадували, коли розповідали про Ходорків,  Житомирської області. Про Семена відомо небагато: навчався в Москві, воював проти Юрія Хмельницького, приєднав до України частину білоруських земель включно з Гомелем, переслідував старовірів. Вони і зараз проживають на Сіверщині, найбільше в селі Добрянка, Ріпкінського району. Помер полковник в 1685 році, похований в Києво-Печерській лаврі.

 

(далі буде)