ТЕМА

На південь Київщини і північ Черкащини. Частина 3

16 января 2023 | 09:52 , Віктор МІНЯЙЛО для «ТЕМИ»

фото автора

Пам'ятник собаці в Лисянці, родинне гніздо сім'ї Супрун, пошуки печерного монастиря, цікавинки Таращі та подорож шляхами генерала Пукача. На цьому завершуємо звіт про триденну мандрівку вздовж кордону Київської і Черкаської областей.


Коли в Лисянці шукали красиве місце для ночівлі, швидко проїхали повз якийсь пам'ятник особі з собакою. Тож, як справжні собачники і щирі любителі тварин, вирішили розпочати день з огляду цієї скульптури.


         Коли підійшли ближче, побачили, що це пам'ятник не собаці, а радянському прикордоннику, який, чомусь, встановили в центрі країни. І зовсім не зрозумілий ще не дерусифікований підпис:

“На память о службе фуражка хранится

Традиция эта известна давно.

Посмотришь и вспомнишь: служил на границе...

Сейчас те места далеко-далеко.

Сквозь многие годы фуражка хранится:

Традиция эта известна давно,

Как память о службе своей на границе -

Об этом из нас не забудет никто!»

         Напис з іншого боку пам'ятника дещо прояснює ситуацію: “Цей пагорб відображає частину “Змієвого валу” - одного з перших прикордонних укріплень державного об'єднання племен землеробів по лінії їх південного кордону, що збереглися завдовжки більше 10 кілометрів між селами Хижинці, Журжинці, Почапинці, Моринці і були збудовані нашими пращурами приблизно в 1 тисячолітті до нашої ери. (прикордонники Лисянщини) травень 2014 р.”

         З іншого боку дороги також встановили два прикордонні стовпчики з БРДМ між ними. Підпис інформує: “Вічна пам'ять захистикам Лисянщини — воїнам інтернаціоналістам. 147 жителів району взяли участь у бойових діях на  територіях інших держав”.


        

         Звернули увагу, що біля обох пам'ятників стоїть прикордонний стовп червоно-зеленого кольору. Ці кольори використовували прикордонні війська КДБ СРСР, а зараз Російської Федерації, тільки замість серпа з молотком на російський стовпах двоголові орли.

         Минули Лисянку і взяли курс на Таращу. Перед кордоном з Київською областю охочі можуть звернути ліворуч в Боярку, щоб оглянути родинне гніздечко сім'ї народного депутата України 3-го скликання, колишньої голови НДП Людмили Супрун.


         Біля ставка бачимо церкву Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії, дзвіницю, ресторан та кілька альтанок. За даними архітекторів, храми нагадують суміш візантійського та псково-новгородського стилів. Все це називається  Музейний історико-етнографічний комплекс.

         Природньо виникає запитання: “Откуда дровишки?” Тобто, на які гроші вся ця краса побудована? Заглибилися в біографію Людмили Супрун і виявили, що свого часу відомий борець з корупцією і організованою злочинністю Григорій Омельченко в переліку фірм, які не повернули гроші банку “Україна”, назвав і асоціацію “Інтеагро”, президентом якої є власниця комплексу. Вона ці звинувачення спростовує. Прізвище Супрун бачимо і серед колишніх народних депутатів, які просили у Верховної Ради матеріальну допомогу. Як стверджують журналісти, ці споруди частково побудовані і за рахунок державного бюджету, коли Президент Ющенко активно цікавився програмою “Золота підкова Черкащини”. Але не будемо більше заглядати в чужі кишені і їдемо далі.

В селі  Ківшовата вже Київської області одразу біля дороги оглядаємо церкву Різдва Богородиці.


         Храм побудований в 1886 році, після революції перетворений на зерносховище, відновили Богослужіння вже в незалежній Україні.  Реставрувати церкву активно допомагав колишній спікер парламенту, голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз, який народився в сусідньому селі Буда, куди ми і прямуємо. В Ківшоватій був ще великий костел, який зруйнували після революції.

         В селі  Кислівка праворуч траси височіє жіночий монастир на честь святих царствених страстотерпців (мучеників). Як пояснили релігієзнавці, “царствені страстотерпці” - це російський імператор Микола другий, його дружина і діти. І все це неподобство відбувається в центрі України!


        

         Напередодні поїздки довідалися, що між монастирем і селом Буда за часів Київської Русі існував печерний монастир, зруйнований татарами. Деякі печери залишилися до нашого часу, але знайти їх в лісі дуже важко. Ми спробували і нам вдалося! Перший зустрічний показав напрямок в ліс, де мала бути ця печера. Коли проходили повз якісь городи ще раз уточнили маршрут в  іншого селянина. Він пояснив, що навпростець навряд чи щось знайдемо, але є об’їзна грунтова дорога, якою попи на джипах возять туди монашок “молитися”. Дорога виявилася не надто легкою, але ми бачили й гірші.


        

         Коли вперлися в непролазні чагарники, залишили машину в лісі і пішли шукати печеру. За кілька десятків метрів побачили хрест, під яким виявили  дерев'яні двері.



         Сама печера невеличка, метрів з десять, закінчується іконою Божої матері, а в стінах ніші для свічок. Свічки у нас з собою не було, тож поїхали назад в Таращу.

         Приблизно за кілометр після в'їзду в місто ліворуч дороги милуємося величезним паровим млином кінця минулого століття, нині це один з корпусів заводу “Мотор”. Завод виробляв металопродукцію, але зараз практично не працює.


         Одночасно з млином для таращанських католиків за фінансової підтримки родини Браницьких в псевдоготичному стилі побудували костел Марії Магдалини, до якого ми їдемо в центр містечка.  До революції в Таращі було 5 християнських храмів, залишився лише костел, та й той переобладнаний на музичну школу. Коли діти вчаться, можна оглянути інтер'єри приміщення. Щоправда, нам жодного разу це не вдалося.


         Поруч з костелом оглянули дуже красивий житловий будинок.


         З іншого боку дороги розташований будинок, в якому народився фізик-ядерщик, президент академії наук СРСР Анатолій Александров. Крім атомної і термоядерної зброї він розробив  графiтово-урановий реактор, який живиться ядерним паливом сухого типу. Саме такий реактор вибухнув у Чорнобилі в 1986 році. Анатолій Петрович до Києва тоді не приїхав, а по телефону з Москви допомагав будувати об'єкт “Укриття”, більше відомий як  “Саркофаг”. Ще одна цікава історія трапилися на засіданні Президії АН СРСР, коли Александров повідомив, що потрібно ухвалити безпрецедентне рішення про звільнення академіка Сахарова  з членів Академії, “бо він однак не працює”. На що академік Капіца зазначив, що в історії вже були подібні рішення, коли Гітлер звільнив Ейнштейна. “У мене також є член, який не працює, але я його бережу за минулі заслуги”, - додав академік.

         Далі гуляємо пішки, бо усі цікаві достопам'ятності знаходяться в центрі міста. Від будинку Александрова прямуємо до пожежної каланчі. Вона побудована наприкінці позаминулого століття в готичному стилі, але гострий шпиль зруйнували під час Другої світової. В середину пожежники не пускають.


        

         Від каланчі прямуємо до пам'ятника Шевченку, який також можна використовувати як пожежну вежу, оскільки його встановили на найвищій точці міста. Тараса Григоровича посадили на стовп в 2004 році, щоб його було видно з будь якої точки Таращі.


         Тараща — город! Не понимаю, зачем дали такое громкое название этой грязной жидовской слободе. Наверное можно сказать, что покойный Гоголь и мельком не видал сего нарочито грязного города, иначе его родной Миргород показался бы ему если не настоящим городом, то по крайней мере прекрасным селом”, - писав Шевченко в повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Наприкінці 19 століття тут проживало 5968 православних, 5181 єврей, 91 розкольнік і 82 католики. Про місцеву синагогу згадаємо трошечки пізніше.
         Біля Шевченка настав час обіду але, як виявилося, в усій Таращі немає жодного закладу харчування, де можна з'їсти перше, друге і кампот. То ж довелося в якомусь кафе біля Присутственних місць придбати за 250 гривень 2 паніні, бляшанку “Фанти” і шарлотку. На нашому шляху ще буде ресторанний комплекс “Тополя”, про який розкажемо далі.

         Після обіду оглянули місцеву синагогу, яка нічим не відрізняється від навколишніх будинків.


         За синагогою вже дорогою на Київ знаходиться ще один цікавий будинок — колишня земська в'язниці, а зараз сільськогосподарський технікум, де викладав вже згадуваний нами Олександр Мороз.


         Їдемо кілька кілометрів і зупиняємося біля хреста-пам'ятника Георгію Гонгадзе, встановленому в 2003 році. У відкритті взяли участь тодішній кандидат в Президенти Віктор Ющенко, від БЮТ - народний депутат України Григорій Омельченко, від СПУ - Олександр Мороз і Юрій Луценко.


         Десь тут неподалік у листопаді 2000 року селяни знайшли обезголовлене тіло журналіста. Його опізнали по осколках в руці, отриманих під час грузино-абхазької війни 1993 року. Коли я записував у Тбілісі інтерв'ю з ним, рука ще була в гіпсі.


         Чому Олексій Пукач закопав Гонгадзе саме біля Таращі? Олександр Мороз стверджує, що тіло підкинули в його виборчий округ, щоб зіпсувати біографію. Пукач в суді запевняв, що місце перепоховання обрав випадково. Навіщо було викопувати тіло в Сухолісах і везти за 30 кілометрів в Таращу? На це запитання існує кілька пояснень. Зокрема, начебто, покійні Ферре і Дагаєв тим самим хотіли дискредитувати Кравченка, який застрелився. Тобто правду навряд чи колись довідаємося. Ми вважаємо, що тим самим генерал себе перестраховував на випадок зради підлеглих (Протасова, Поповича і Костенка), з якими він убивав журналіста.

         А ми їдемо далі “пукачівськими місцями”. В селі Сухоліси у будинку №52 на вулиці 30-річчя Перемоги Пукач позичів у колишньої тещі лопату і мотузку, щоб зв'язати і закопати жертву. Але нас цікавить не будинок родичів генерала, а Преображенська церква.


        

         Дерев'яний храм побудований в 1749 році, через 100 років його капітально перебудували. Всередині збереглися розписи 19 століття. Ми цю церкву бачили раніше, тому поїхали одразу додому.

         А охочі можуть зупинитися в ресторані “Тополя” ліворуч одеської траси біля Білої Церкви, де Пукач разом з товаришами після вбивства Гонгадзе випили пляшку горілки. Там можна добре поїсти, ціни прийнятні, сервіс пристойний, а поки готується обід, переглянути фото, підвести підсумки мандрівки і запланувати щось цікаве на майбутнє.



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки: