ТЕМА

Заборонені думки

11 апреля 2023 | 08:56

Минуло більше року війни. Пройшли перші панічні емоції. Україна не зламалась. За цей рік дещо згасла хвиля самопогорди за те, що змогли самоорганізуватись, самоусвідомитись і самовизначитись. В результаті ми зупинили споконвічного ворога, протиборство з яким виховало із нас націю, яка неочікувано для всіх постала на східному форпості Європи. Ми віримо в перемогу, як ніколи. Проте ми не усвідомлюємо той факт, що ми - це зовсім інші люди ніж ті, що вірили в перемогу рік тому. Щоб скористатись плодами перемоги, яка неодмінно прийде, маємо відверто відповісти на деякі запитання.


  • ким ми стали за цей рік?
  • чого ефективного ми набули?
  • що з того ефективного може в подальшому стати нам на заваді?

Тому пропонуємо трохи “покопирсатись” в собі, а також - в наших ворогах та друзях. Ці копирсання неодмінно виявлять достатньо суперечностей  і неоднозначностей, але допоможуть в майбутньому.

 

Українець після року війни

          В більшості своїй українці перестали реагувати на повітряну тривогу. Їх лише дратує, що ревіння сирен призводить до того, що частина магазинів та заправних станцій закривається. При цьому ці закриття позбавлені будь-якої логіки.

          Ми просто забули, як рік тому при звуках тривоги інстинктивно втягували голову в плечі, а холодний піт проступав між лопатками.

          Ранок більшість українців починають з кави, за переглядом новин в інтернеті. Бонусом до ранішньої кави служить перегляд кадрів, як за допомогою дронів а чи із звичайної стрілецької зброї наші вояки знищують окупантів. Рік тому подібні кадри більшість дивилась, як щось табуйоване та внутрішньо нітилася від того, що вони не викликають відторгнення. Інтернет канали навіть не заморочують себе елементарною редактурою. Тому в ютубі безліч сюжетів, де наші військові не дуже переймаються тим, щоб взяти у полон рашиста, який, як мінімум, готовий не чинити спротив.

Ми звикли, що ми праві, ми звикли, що до нас не висувають претензій. Для досягнення перемоги це добре. Рік тому, ми раділи джавелінам, стінгерам та польським автоматам. Сьогодні ми кривимо обличчя, коли нам дають модернізовані МІГи замість «F-16» та «Т-72» з натівським фаршем замість «Абрамсів». Ми починаємо звикати до думки, що нам всі щось винні. Бо наші союзники обходяться малою ціною (зброєю та грошима) тоді, коли наші воїни кладуть на вівтар Перемоги своє життя.

          За рік війни українські пенсіонери регулярно отримували пенсію, а бюджетники заробітну плату. В українській державі  не існує споживчих карток та будь-якого нормування, а ще ми маємо збалансований бюджет. А те, що він балансується за рахунок наших союзників, здається нам природним. Хоча рік тому при підході російських військ до Києва, хто як міг намагався створити запаси і не уявляв, що всього буде вдосталь.

Зараз ми не задумуємось, що воююча країна з достатком і без дефіциту та ще й із збалансованим бюджетом. Це мабуть перший такий прецедент в історії воєн. А головне, рік тому ми думали про те, щоб просто відбитись, щоб зупинити ворога. Потім мрії сягнули того, що війна має закінчитись на кордонах 1991 року. Через рік війни мрія модифікувались: ніхто в більшості не хоче йти далі своїх кордонів. Проте з'явилось перше суттєве уточнення: за кордоном 1991 року не має бути росії. Тобто за рік наступило загальноукраїнське усвідомлення того факту, що має залишитись лише один: або ми, або вони. Це усвідомлення поки що не стала доктринальним, але воно неодмінно стане таким в найкоротший термін. А це в свою чергу змусить дати відповідь на доленосне питання: «Яким чином позбавитись від росії на кордоні з Україною?» Варіантів вирішення цього питання насправді є лише три і всі вони геополітичні та з відповідними геополітичними ризиками:

1. Роздрібнення росії на національні і територіальні сегменти. Таке рішення очевидне, але несе певні ризики. В результаті можна отримати багато росій, які будуть ні чим не кращі за материнську імперію, а до того ж, рано чи пізно, будуть намагатись відновити втрачену міфічну велич..

2. Окупація росії з розподілом її на зони. Проведення системної «дерусомирізації», на кшталт «денацифікації» Німеччини. Варіант потребує спільних силових дій всієї демократичної спільноти. Це малоймовірно, але дає гарантований довготривалий ефект. Бо дає можливість взяти під міжнародний контроль російські природні ресурси і не дати використовувати їх, як зброю. Хоча, як не парадоксально, незрозуміло, чи буде володіння ресурсами таким важливим фактором навіть у короткій історичній перспективі. Минула світова війна велась Німеччиною та Японією за життєвий простір, який ще 80 років тому вважався ресурсом, без якого існування нації було майже неможливим. А тепер він нікому не потрібен. Тож Німеччина та Японія досягли без життєвого простору набагато більшого, ніж у боротьбі за нього. Зараз він потрібен хіба що росії, і то, не як елемент економічного існування, а як атрибут імперської величі.

3. Геополітичне пересування росії в Азію, за уральський хребет. Це варіант №2, тільки без окупації. Досягається завданням росії тотальної військової поразки на європейському театрі військових дій із застосуванням стратегічної ядерної зброї. Європейська територія росії перетворюється в зону малопридатну для життя, яка демонстративно не відбудовується. Потім ідуть ісламські незалежні держави Поволжя - Татарстан, Башкіртостан тощо, з виходом на Казахстан. А вже за Уралом починається росія, яка буде геополітично затиснута між Європою, Середньою Азією та Китаєм.

          Такий варіант перетворення росії – це є аналогом Візантії після захоплення і пограбування її хрестоносцями і був би найбільш сприятливим для України. Але питання в тому, чи дозріла до такого варіанта Європа?

Хоча чому б ні! Рік тому всі мабуть визнали б божевільним того, хто спрогнозував би, що міжнародний суд видасть ордер на арешт Путіна, а ФРН стане найбільшим воєнним донором України в Європі.

Історичний час влаштований так, що він іноді мляво тече десятиліттями, а потім робить не прогнозовані ривки. Саме в такому ривку ми зараз і живемо. Перехід від млявоплинної історії до польоту часу розпочався після Революції Гідності і набув небаченої швидкості з початком російсько-української війни. Цей процес виштовхнув Україну вперше в її історії в світовий мейнстрім. За короткий термін українці перетворились із історичних «тєрпіл», яких всі гноблять, в геополітичних хижаків, які успішно протистоять хоч і регіональній, але наддержаві. І ще, що дуже важливо: вперше в історії світ дізнався, що є така Україна, і що вона не росія, а зовсім навпаки!

          Оскільки Україна достатньо довго знаходилась в стані історичної млявоплинності, то в українцях збереглись і прокинулись якості з інших часів. Українці виявились ефективними воїнами, але з реліктовими функціями. Як приклад на нас майже не вплинула ціла епоха політкоректності. Тому без моральних ломок і філософських самокопань українці прийняли за базову формулу, що хороший росіянин - це мертвий росіянин. Ба більше, ще в жорсткішій трактовці: «хороших росіян серед живих немає».

Українське ставлення до держави, як до власності, дуже спростило українцям мотивацію у війні. Хтось прийшов на твою територію — ти його вбив і жодних світоглядних сентиментів. Весь рік війни українці підсвідомо грали на підвищення ставок і така стратегія поки працює. Ми хотіли багато, ми отримали більше, ніж розраховували, хоча і менше, ніж хотіли.

Хороший картяр знає коли зупинитись, для цього він заздалегідь ставить собі межі виграшу. Коли цих меж немає, то рано чи пізно наступає програш. Будь-які піраміди — фінансові, політичні, соціальні рано чи пізно руйнуються, виграють лише ті, хто своєчасно зупинився і конвертував виграш. Це універсальна істина, про це писав ще давньо китайський стратег Хай Тао. Тому для України конче важливо розуміти, коли треба сказати “пас”. Бути в світовому епіцентрі приємно, але фарт може закінчитись.

Отже, буде краще, якщо остаточно росію будуть добивати без нас, а ми будемо лікувати рани війни за міжнародний рахунок. Надмірне нахабство і намагання стати одноосібним автором перемоги може призвести до того, що в один момент те, що зараз нам вибачається і сприймається майже як чесноти, може бути поставлене нам в провину. І ми знов перетворимось на жертву.

Тому ми маємо дуже чітко розуміти дві речі: хто ми є, і що є для нас перемога. Але про це трохи пізніше.

 

росія після року війни

24 лютого 2022 року стало для росії катастрофою. До цього росія, та і, відверто кажучи, майже весь світ, вважали, що вона є наддержавою з другою армією в світі. Якщо б не трапилось 24 лютого, в це, либонь, більшість вірила б й понині. Але напад на Україну явив всім, що російська велич і міць це лише продукт патологічної геополітичної мастурбації. росія так навіювала світові міфи щодо власної величі, що сама повірила в те, що вона виняткова держава, в якій живе винятковий народ з винятковою місією. Але насправді росія - це така собі держава, яка хворіє на геополітичний СНІД. Вона завжди чіпляла всіляку ідеологічну заразу, яка спричиняла важкий і дуже кривавий перебіг хвороби. В нинішній ситуації вона опинилась під впливом цілого букету дуже патологічних геополітичних “інфекцій”: месіанство, імперськість, націонал-соціалізм, манія величі, історичне міфотворення, неадекватне сприйняття оточуючого світу. Лише однієї з цих інфекцій достатньо, щоб знищити і більш потужну країну.

          Переконавши себе власними міфами, росія сіла 24 лютого на бронетехніку, прихопила парадну форму для урочистостей з приводу славетної перемоги, і відправилась в Україну. На зустріч, як вони вважали, з вдячними українцями, які мали б зустріти росіян з хлібом-сіллю, як визволителів від фашистського ярма. Що ще можна придумати більш шизофренічніго, щоб продемонструвати повну політичну неадекватність і нерозуміння реалій?!

24 лютого 2022 року росія рухнула, як геополітична даність. Вона сама себе ліквідувала як реальність. Якщо до цього росія вважала себе левом — царем хижаків, а весь світ бачив її вовком, звіром небезпечним, але не найсильнішим, то «24 лютого» явило світу скаженого щура! Мало того, що щур сам по собі не викликає симпатії, але на додаток наявність сказу перетворює його на загрозливий організм, який безумовно підлягає знищенню. Або, в крайньому разі, приречений сконати самотужки.

          Як у кожного безнадійно хворого організму, у росіян повністю зникла самоіронія. Як можна йти боротись за слов'янську єдність, обравши собі за символ латинські літери «Z» і «V»? Це повне безглуздя. А ще на додачу таких символів чомусь два! Автори намагались знайти в історії прецеденти такої бінарної символіки, проте марно! Уявіть собі, радянський союз, в якому окрім серпа та молота можна використовувати на прапорі лопату та кірку, а на погонах може бути, як п’ятиконечна, так і шестиконечна зірка?!

Уражений сказом щурячий мозок до сих пір не може усвідомити, за що їх почали масово вбивати? Насправді причин дві: перша — вони прийшли на чужу землю з якоюсь місією і зброєю в руках, причина друга — вони несли ідеї “русского мира”, при цьому знищуючи вщент російськомовні території.

Живі організми на рівні інстинктів відчувають патологію серед представників власного виду і намагаються всіма можливими способами позбутись патологічних екземплярів Тому явлення українській спільноті щурячого оскалу самозваного родича призвело до того, що моментально, попри різноманітні світоглядні розбіжності, в Україні утворився консенсус щодо необхідності якомога ефективного знищення окупантів.

          За рік росіяни нічого не зрозуміли. Просто ейфорія швидкої перемоги змінилась на таку собі вселенську образу: а нас за що? Програші, відступ, втрати, вселенське презирство сприймається не як закономірний підсумок патологічних дій, а як випадковість. Колективна патологічна свідомість відмовляється сприймати реальність і, відповідно, приреченість. Хвороблива уява ладна бачити всесвітню змову, дивізії натівських вояків і сатанинські підступи, а не реальне безсилля смертельно хворого щура…

Така неадекватність в оцінці дійсності дуже сприяла створенню міжнародної антипутінської коаліції. росія налякала світ, вона і хотіла налякати, але хотіла зробити це, показавши силу, а показала неадекватність. Побачивши повну відсутність критики, світ зрозумів, що найкраща доля для скаженого щура - це смерть. Тому дуже швидко зникли скиглення на тему, що треба спробувати порозумітися з росією, або - дати можливість зберегти обличчя Путіну і тому подібна маячня. Навіть ті режими, які з певних міркувань симпатизують росії, змушені цю симпатію маскувати. Такий підхід до долі країни, яка у власних мареннях вважає себе наддержавою, виявився для росії неочікуваним.

Отже, існує консенсус: клієнт має померти, але є розбіжності щодо умов і термінів. За рік росіяни перетворились із самовпевнених жлобів, які, якщо треба, то “можуть повторити”, на неадекватів, які не знали, в яку сторону відкриваються двері вбиральні, і тому обгидились. Вони ладні звинувачувати всіх окрім себе, вони впевнені, що це прикра випадковість, проте підступні плями на штанах лишаються …

 

Світовий загал

          До 24 лютого 2022 року світовий загал демонстрував показову політкоректність та конформізм щодо агресивних забаганок, і переймався проблемами боротьби з COVIDом. Після російського нападу COVID різко кудись зник, як і маски на обличчях, і виникла нова більш стратегічна проблема. Що робити, якщо російська навала поглине Україну? Буде те ж, що з Гітлером після Польщі? росія посилиться і остаточно втратить гальма, бо перемоги заохочують?!

В перспективі вимальовувалась партизанська війна в Україні і танковий “кидок” чи то до Рейну, чи то до Ла-Маншу. Обидва варіанти однаково неприємні. Варіант, що Україна відіб'ється, ніхто серйозно не розглядав. Оптимісти казали про три тижні, песимісти — про тиждень. Ніхто в світі на той час не міг спрогнозувати, що в реалі росія така слабка і така неадекватна. Що щур хворий, дехто підозрював, але щоб настільки!

Путін виглядав суворим дядьком, і параліч лицевих м'язів ще не почав оголювати його бездоганні зубні протези. Проте загнати колони техніки без розвідки, без прикриття з повітря це вже було занадто. Перші колони почали весело горіти, загальна картина війни в аспекті дій росії виглядала суцільним броунівським рухом: хтось кудись заходив, потім хтось кудись виходив. За умов відсутності ППО Байрактари перетворились на ідеально зброю, яка зупиняла колони. А далі їх знищення було справою техніки і відчайдушності українських захисників.

Після трьох тижнів війни, коли здивовані кацапи були змушені повикидати парадну форму у придорожню багнюку, а харчі давно скінчились, в світі почали обережно здогадуватись, що з'являється маленька надія руками українців ліквідувати споконвічну проблему під назвою «російський фактор». Звісно, шанс вбачався невеликим, але і ризик теж був не надто значним — зброя і гроші. До того ж ідея вкинути кілька десятків мільярдів на тлі безглуздого COVIDа вже не вбачалася надто накладною.

COVID різко відмінили. На фоні палаючої москальської техніки миттєва втрата світовими демократіями тонкої луски політкоректності була феноменальною. Поки вітчизняні аналітики розмірковували над тим, що Німеччина ніколи не продемонструє залізні яйця і не поступиться газовими пільгами, а Франція взагалі то - веган і не боєць, а пацифіст, і що вже казати про Італію, у європейських демократій, як у фільмах про графа Дракулу почали миттєво проростати гостренькі вампір’ячі зубки.

Навіть наступив момент, коли Україна ще не остаточно стала хижаком, а західні лідери вже відчули запах крові. Тоді представники президента Зеленського, поки він ще не відчув себе в повній мірі головним героєм Європи, почали вести переговори з росією про умови миру. Такого собі миру - на межі почесної капітуляції. І тут зненацька в Києві, без попередження і попередніх узгоджень, з'явився британський прем'єр Борис Джонсон. Прогулявся Хрещатиком, і всі зрозуміли, що зроблена ставка на нашу перемогу. Після цього візиту наша столиця перетворилась в дипломатичну Мекку, без візиту в яку жоден очільник демократичної країни не може вважатися повноцінним!

          Наступив досить довгий період однодумства. Він триває й зараз, коли всі європейські і європейськоорієнтовані лідери мають на думці одне й те саме, але рештки політкоректності заважають висловити загальні сподівання першим. На даний момент ми маємо ситуацію, коли Європейський світ в особі кожного конкретного лідера визначився з тим, що росія має програти. З нею має щось трапиться, і Путін має кудись подітися. Але кожен має свої варіанти кінця росії, а рудименти політичної коректності не дають можливості спокійно обговорити ситуацію. Путін теж нервує, він мав надію, що у нього залишаться якщо не друзі, то, принаймні, прагматичні прихильники, але всі розбіглись.

Навряд чи рік тому хтось, навіть із найбільших оптимістів, міг передбачити, що на лідера кацапїї випишуть ордер на арешт. Та ще й ордер по статті ганебній, не як міжнародному терористу, а як крадію дітей.

          Доля росії геополітично вирішена міжнародним консенсусом. Але поки що це рішення не сформовано і не опубліковано. Запорука його наявності це ордер на путінський арешт. Правда, ще є Китай з посмішкою Вінні-Пуха-Сі Дзінпіна. Він своє слово не сказав, і поки ховається за миротворчими гаслами. У Китаю власний інтерес- це мир і ресурси, а ще бажано отримати Тайвань. Але Китай не Європа, в нього час іде по-іншому, він може і почекати з Тайванем. Але з чим він не погодитися і не буде вичікувати, це щоб без нього почали ділити росію.

Для України в міжнародному контексті дуже важливо розставити всі точки над всіма літерами стосовно долі росії. І розставити їх так, щоб не бути автором, а бути лише ініціатором.

Розуміючи певні елементи дражливості в цьому рішенні, наші союзники кивають на нас — Україна сама вирішить, на яких умовах закінчувати війну. Ми, в свою чергу, маємо спонукати світ до того, щоб пройти через аналоги і Тегеранської, і Ялтинської конференцій. В результаті дипломатичних зусиль ми маємо вийти на ситуацію коли умови закінчення війни і повоєнного устрою будуть конституйовані міжнародним загалом. Але все, що стосується змісту миру, буде виключно українським рішенням. Доленосні рішення варто формувати, але не завжди бажано брати за них одноосібну відповідальність.

Ось базові пропоновані принципи післявоєнного миру:

  • Повернення до кордонів 1991 року, причому це стосується всіх пострадянських країн. Формат існування росії визначається окремо.
  • Видача Україні всіх колаборантів згідно запиту української сторони. У разі неповернення в Україну колаборантів через видачу або добровільно, українська сторона отримує право на їх знищення на території будь-якої юрисдикції. Колаборантам, що потрапляють в Україну через процес передачі або добровільно, гарантується життя
  • Судовий процес щодо діючих керівників росії за розв'язування війни.
  • Люстрація із забороною займати будь-які керівні посади щодо політиків, які публічно не засудили війну росії проти України.
  • Судове переслідування щодо пропагандистів, які публічно підтримали війну.
  • Заборона діяльності політичних партій, які підтримали війну, а також підтримали анексію окупованих територій.
  • Неможливість амністії чи дострокового звільнення щодо осіб, які засуджені за вищезазначену діяльність.
  • Виплата репарації росією з відшкодування Україні заподіяних війною збитків.
  • Виплата репарацій країнам, які фінансово та ресурсно допомагали Україні.
  • Повне вилучення ядерної зброї з території росії та заборона на її виробництво в подальшому.
  • Повна демілітаризація європейської частини сучасної росії, незалежно від подальшої її територіальної конфігурації
  • У разі, якщо у росії залишиться вихід до Чорного моря - заборона на існування її військового флоту і будь-яких її окремих військових кораблів в його акваторії. Виняток може бути лише для обумовленої кількості прикордонних катерів, що не несуть ракетної та артилерійської зброї.
  • Жорстке кількісне обмеження та обмеження за видами зброї щодо збройних сил росії.
  • Заборона початкової військової підготовки, парамілітарних формувань на її території та строкової служби в армії росії.
  • Створення міжнародного комітету, який буде контролювати торгівлю російськими ресурсами та використання коштів, отриманих за них. Мета - запобігання їх витрат на мілітарні цілі, корупцію та створення олігархічної системи, а також - використання природних ресурсів, як економічної зброї.
  • Визнання ідеології “русского мира” формою націонал-соціалізму, її заборона та заборона її символіки.
  • Створення міжнародної комісії фахівців, які напишуть курс історії та курси суспільних наук для російських навчальних закладів всіх рівнів.
  • Офіційне засудження і заборона пропаганди російського колоніалізму та імперіалізму в будь-яких формах.
  • Покаяння РПЦ за пропаганду єретичного вчення про “русский мир” та за підтримку агресивної загарбницької війни в обмін на кримінальне непереслідування служителів РПЦ за ці злочини.
  • Обмеження канонічної території РПЦ виключно територією, що матиме росія після поразки у війні.
  • Надання автокефалії всім екзархатам, що опиняться за межами росії.
  • Добровільне зречення сану Патріарха нині діючим Патріархом Кирилом в обмін на непереслідування його за заклики до війни та її виправдання.
  • Проведення на території росії повної декомунізації і деімпералізації.

          Вищезазначені аспекти миру не є всеосяжними, але вони є обов'язковими. Без них всяка мирна угода буде лише тимчасовим перемир'ям на користь агресора.

Пропоновані пункти можуть здатися не політкоректними та жорсткими, але їм немає альтернативи. Точніше, альтернатива є, але вона ще менш гуманна — це повне знищення росії без можливості перспектив відродження.

Ми повинні розуміти, що маємо справу не просто із агресивною державою, а з геополітичною онкологіїєю, яка формувалась не роки, не десятиліття, а століття. Патологією, яка дуже вправно кидає свої метастази по всьому світу і має властивість відновлюватись. В боротьбі з нею, як в боротьбі із злоякісною пухлиною: якщо не позбувся хоча б кількох клітин, то хвороба повернеться. І повернеться з новою силою.

Людству насправді пощастило, На чолі цієї патології стоїть клінічний ідіот, до того ж ідіот захланний, тому зараз або ніколи. Або людство переможе кацапізм, або люди по всьому світу стануть “кацапами”…

 

Антиросія

          російське керівництво перед війною неодноразово казало, що із України намагаються зробити антиросію. А боротьба з русофобією взагалі стала скрепною частиною їхньої державної політики. Звісно, годі чекати від православних чекістів розуміння значень іншомовних слів, але все ж таки…

Скоріш за все, використовуючи частинку “анти” замість слова “альтернатива”, вони мали на увазі частинку “контр”(проти). Але вийшло те, що вийшло, Україна як антиросія - це в правильному перекладі - Україна, як альтернатива росії. Погодьтесь, звучить достойно та шляхетно.

Лінгвістичний казус швидше за все походить від їхніх предків, які винайшли поняття “комуністи-антифашисти”, що перекладається на російську як “комуністи, що є заміною фашистам”. Погодьтесь, звучить достатньо промовисто. Відповідно промовисто виходить із русофобіїєю. Спочатку росія на концептуальному рівні намагається налякати весь світ, а потім на тому ж рівні бореться з тим, що росії лякаються. Такий собі яскравий приклад політичної шизофренії…

          Але цей текст не для того, щоб в черговий раз позбиткувати зі смертельно хворої країни. Ми закликаємо дуже уважно і серйозно поставитись до поняття «Україна як антиросія», саме в первісному розумінні частинки “анти”.

Антиросійська Україна може стати концепцією існування нашої держави у повоєнний період. Ми вважаємо, що сформувавши наше позиціонування на протиставленні реаліям російської імперської держави, можна побудувати міцну і розумну національну ідею для України, до того ж ідею архієвропейську.

Робота ця довга, кропітка і потребує багато дослідницької роботи, тому поки що побіжно зупинимось на основних тезах.

Україна — як щит від небезпеки зі сходу. Європа весь час своєї історії страждала, тією чи іншою мірою, сходофобією. Вона воліла, аби була сила, яка б її від того сходу прикривала. Таким щитом в різні часи були: Візантія, Іспанія, Австрійська імперія, росія. В даний момент так треба трактувати історичну місію України. А війну з росією подавати як історичну аналогію боротьби Європи із нашестям чингізидів. В деяких аспектах можна проводити паралелі із нашестям гунів.

Україна, як дуаєн слов'янських народів Європи. На цю роль активно претендувала росія, але геополітичні зміни і стратегічні помилки призвели до неминучої втрати нєю цієї ролі. Сегментизація радянської імперії призвела до того, що імперія російська отримала в спадок значну частину неслов'янських етносів. Саме тому, почавши відбудовувати імперію, росія змушена була виступити не з ідеєю слов'янського миру, а із повністю абсурдною ідеєю “русского мира”, ознакою якого є не етнічність, не культура, не релігія, не світоглядна єдність, а лише мова спілкування.

          На противагу Україна може запропонувати Європі концепцію Європейського світоглядного слов'янізму, де замість загадкової російської душі буде присутня іронічна посмішка українського хижака.

Україна як носій нової європейської модернізації. Торжество політкоректності і криза безпеки, спричинена агресією росії, привели європейців до усвідомлення необхідності інституціональних змін. Позиція Туреччині в НАТО і Угорщини в ЄС наочно показали, що консенсусний принцип прийняття рішень себе повністю вичерпав. Європа вагітна консолідаційним перезавантаженням, яке неодмінно відбудеться після перемоги над росією. Ми можемо стати рушійною силою і ініціатором таких змін.

До прикладу можливо розробити нові підходи до культурного різноманіття, коли на противагу мультикультуралізму може прийти “новий етноцизм”. Що дасть преференції культурам європейських етносів над емігрантськими впливами. Для цього культурні поділи будуть проходити не по кордонах держав, а по територіях великих етнічних груп. Так в Європі знов можуть актуалізуватись культури скандинавська, германська, слов'янська, романська, грецька та інші. Процес внутрішньої урізноманітненості можуть доповнити формальні та неформальні логістичні об'єднання, такі як балто-чорноморське, середземноморське, атлантичне тощо. Тобто пропонується, щоб повоєнна Україна стала активним промоутером нового європейського устрою, який зробить об'єднану Європу більш ефективною, більш захищеною, більш демократичною, більш відповідальною, але при цьому і більш європейською.

Україна, як країна внутрішньої свободи. Війна вивільнила внутрішню енергію особистості в Україні. Українці самі брали на себе відповідальність, самі приймали рішення, самі ці рішення реалізовували. Наша війна стала війною вільних людей проти імперських рабів. В нашій країні не почуєш точку зору, яка домінує в росії:

  • “Ми люди маленькі — ми нічого не можемо”.
  • “Влада вирішила, владі краще знати”.
  • “Від мене нічого не залежить”

          Саме в нашій свободі проти російського рабства і полягає сенс позиціонування України як антиросії.

Ми не можемо доєднатися до світової спільноти, нічого світоглядно не додавши. Тому ми маємо, ми можемо покласти на загальний вівтар наше розуміння свободи, як нашу відмінність і причину наших перемог.

Україна — найбільша християнська країна візантійського обряду. В росії РПЦ виконує в першу чергу не духовну функцію, а функцію релігійної адвокації держави. Це імперська церква, для якої державна велич має більше значення, ніж велич божественна. Апофеозом такої ситуації стало непросто виправдання, а навіть прямі заклики до введення загарбницької війни проти України. Імперія, яка має імперську церкву, завжди працює на те, щоб позбавити її конкурентів, тому росія ретельно зачищає релігійне поле від релігійних конкурентів, реальних і уявних.

          На противагу цьому, в Україні історично склалася європейська багатоконфесійність. У нас і православні різних конфесій, і греко-католики, і католики, і велика протестанської палітра. Іудаїзм у різних його формах, зокрема, український хасидизм, і мусульмани, до речі коренні, а не мігрантські. Саме цю плюралістичність в свободі совісті доречно розвинути на доктринальнаму рівні, як елемент антиросії. До речі, весь цей спектр конфесій відображає релігійне різноманіття слов'янської складової Європи, що полегшує виконання ролі “слов'янського дуаєна”.

Варто на державному рівні закріпити єдине базове правило для існування релігійних конфесій в Україні: “Жодна конфесія не може позиціонувати себе як єдино вірна і головна, а також сповідувати ідеї вторинності держави України по відношенню до будь-якої іншої держави”. Що стосується УПЦ, то тут є певний казус некомпетентної пропаганди. Треба на всіх рівнях підкреслювати, що вона в жодній мірі не зазнає утисків як церква. Всі санкції проти її ієрархів - це лише результат небажання розірвати духовну єдність з РПЦ, яка не визнає суб'єктності України і благословила війну проти нас.

Україна — країна ефективної економіки. Перемога у війні дасть Україні унікальну можливість повністю перезавантажити економіку. При цьому не проходити знов епоху первинного накопичення капіталу з усіма відповідними проблемами. Тут все залежить від нашої волі не зіпсувати шанс побороти корупцію, не почати відновлювати олігархічну систему. Економічний план перезапуску має бути модерним, орієнтованим на надсучасні високоінтелектуальні технології. І саме в цьому ми маємо бути антиросією, економіка якої є орієнтованою на сировинні галузі. Поразка у війні скоріш за все остаточно перетворить росію на сировинний придаток Китаю. Отже, матимемо справу з такою собі новітньою формою колоніалізму 21-го століття.

Українська армія — це армія нового технологічного та стратегічного рівня. Українська армія гартується на полі бою в двобої із армією росії. росія історично завжди воювала кількістю та іноді перемагала кількістю. Як правило тоді, коли ця м'ясна кількість доповнювалась технологіями ситуативних союзників.

Україна апріорі не може перемогти кількістю, тому має лише один шлях до перемоги — перемогти вмінням та технологічним озброєнням, тим відносно новим, що отримуємо від наших друзів і союзників. Подальша доля України буде зумовлена нашою військовою перемогою, а ще не меншою мірою й тим, як ми складемо міф про цю перемогу.

Перемога ще не наступила, але міф бажано творити вже зараз . Міф про те, як маленька, але вільна країна, країна з недоліками, але із безмежною волею до свободи, за допомогою вірних друзів-союзників завалила останню імперію, яка вважала себе наддержавою.

Україна перемогою перетворить себе на антиросію, і це необхідно постійно усвідомлювати. Після цієї війни залишиться лише щось одне з двох: або ми як демократична антиросія, або російська імперія із провінцією малоросія. Всілякі розмови про те, що війни закінчуються переговорами - це маячня. Війна закінчується підписанням капітуляції! Тому політкоректність і примиренство — це підступна зброя проти нас!

Технологічна-аналітична група

під керівництвом Дмитра Фіщенка

P.S. Цей документ - лише анонсування ідей та напрямків, які потребують подальшої розробки у разі реальної зацікавленості. Але сама ідея позиціонування України як антиросії може стати конструктивним проривом в довгому тупцюванні навколо створення національної ідеї для політичної нації України.

P.P.S. Реалізація даної концепції повинна супроводжуватися зламом скреп “русского мира”, і бажано, щоб ця руйнація проходила у брутальних формах. На даний момент необхідно сконцентруватись на темі військових невдач імперії навіть в умовах кількісної переваги.

Особливо варто сконцентруватись на подіях другої світової війни за такими темами:

  • Перемога у війні це перемога союзників, а не росії.
  • Радянський союз як переможець — це саме союз народів, який дуже важко переміг саме в такому форматі.
  • Російський народ - найслабша ланка в Радянському Союзі. Саме російський етнос дав найбільшу кількість колаборантів, більше ніж усі країни антигітлерівської коаліції разом узяті.


Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

23 мая 2024
22 мая 2024
21 мая 2024

фототема (архивное фото)

© фото: Noname

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки: