ТЕМА

Незабутня пригода в маршрутці №490

30 сентября 2024 | 09:22 , Олег Єльцов. ТЕМА

Я зробив це! Я сів на неї, проїхав й вийшов. Це можна порівняти хіба що із ночівлею на Кунаширі біля фумарол з ведмедем, який всю ніч шведняв біля намету, зимовим походом Чорногірським хребтом при – 20 чи мандрами пустелею Атакама. Зараз все розповім.


Я ретельно все спланував й був готовий до всього. Дізнався, що карти не приймають – лише готівка, у «Київ цифровий» дослідив маршрут, розташування зупинок, час мандрівки, тощо. На зупинці поводився пристойно, стиснувши нерви в кулак. Коли вона приїхала, хвилювання досягло критичної межі. Двері відкрилися й побачив стіну спин й інших частин тіла. Відчув панічний напад: це неможливо, на мене тут не чекають, цей світ безжальний – подумав я й вирішив капітулювати, викликавши таксі. Але, наступної миті відкинувши миттєву малодушність, замруживши очі ступив у невідомість…
Суцільний організм маршрутки всмоктав мене як рідного, я миттєво перетворився на складову частину цього вулика. Не питайте мене як. Це було дивом! На мене ніхто не лаявся, не штовхав ліктями, не застосовував больових прийомів: я просто влився в колектив. Ба більше: я зміг витягнути з кишені оці дивні кружальця, які скоро назвуть «шагом». На мене дивився величезний плакат: «Проїзд 15 гривень». Всі просто передавали кружальця жіночці, яка сиділа найближче до водія й вона кидала їх на килимок, де назбиралася чимала купка металу.
Треба було якось облаштовуватися у моєму новому статусі. Я дотягнувся до бильця під дахом, вчепився в нього наче потопаючий. З усіх сторін мене обіймали невідомі люди, з них - двоє привабливих жінок. Мені чомусь здалося, що вони у такий спосіб збираються зі мною познайомитися. Але те саме робив й підстаркуватий чолов»яга, то ж я вирішив ні з ким не фліртувати. Але найближчою до мене (у фізичному сенсі) виявилася пухленька дама, що сиділа поруч. Я ж, не бажаючи того, буквально проїхав всі півгодини в неї на коліні (на іншому сидів інший чолов»яга, до якого я навіть трохи ревнував).
Попри скупченість в салоні було якось затишньо, по-домашньому… Я був щасливий й крутив головою навкруги, спостерігаючи за моїми чи то змовниками, чи то попутниками. Колись мені вже доводилося їздити маршруткою й я запам»ятав як усі голосно теревеніли в мобілки, салоном носилася дивна суміш біляшів, брудного тіла, перегару й свіжоз»їденої цибулі. Минули роки й я відзначив значне зростання культурного рівня мешканців маршруток. Можливо це сталося в наслідок запуску телеканалу «Культура» й появи радіостанції «Класик радіо».
Темний салон інтимно підсвічували екрани мобілок: більшість пасажирів втичила. З інтересом спостерігав за репертуаром, маючи рідкісну можливість дослідити культурні запити населення. Ніхто не читав текстів й навіть не дивився серіалів чи «Телемарафону». Народ здебільшого гортав демотиватори, в лідерах – Кейпоп, якісь бугагашечки й демонстрація нарядів «Гуччі». А ще народ любить гортати сторінки інтернет-магазинів. Жодного процесу купівлі не побачив. Просто гортають, отримуючи насолоду від побаченої краси.
На боковому сидінні помітив парубка з відкритою банкою пива, але він його не сьорбав – культурна людина!
Половина салону сиділа у навушниках, що цікаво – більшість виявилися дротовими. З цього зробив висновок, що користуються маршрутками люди з невисокими статками. Бідні, проте чесні. В салоні не було кондуктора – отої галасливої тітоньки, яка цілими днями штовхає пасажирів й волає: «Задня площадка, нумо передаєм, я вас бачу!» Люди без примусу, якось приречено передавали кревні грошики водієві. Як відбуваються ці розрахунки – не второпаю. Через мене протягом поїздки пройшли грубі гроші: весь час щось передаєш: спочатку в один бік, потім здачу – у зворотній. Мені траплялися цілі стоси банкнот й монет. Що це, для чого, скільки – ніхто не повідомляв, принаймні я не чув, бо слухав музику у навушниках. Але якимось дивним чином відбувалися розрахунки й невдовзі я передавав решту у зворотньому напрямку – отим добрим чесним людям позаду мене.
За вікном – темрява, я втичу у гугл-меп, де у самому кінці Ойкумени стоїть кінцева цяточка мого маршруту. Я невпинно наближаюся до неї, не докладаючи жодних зусиль – у людському скупченні втомлених неусміхнених людей. Відчуваю себе сектантом, який разом із одновірцями вирушив на віддалене богослужіння за все хороше.
Це була незабутня порож. Коли виходив, захотілося всіх обійняти, запросити в гості, потиснути руку водієві й навіть отому парубкові з пивом у клешні… Але всі чомусь виходили мовчки, наче заколотники з таємного збіговиська. Тому й собі залишив салон мовчки, по-англійськи.
Складаючи плану на наступний рік обов»язково занотую «прокотитися на маршрутці».


комментарии [2]

04.10.2024 09:21     автор-пенсионеру У вас логічна помилка. В маршрутках бідні - це факт. Але ж чесні, як виявилось. На власному транспорті - не бідни: факт. Але з цього не випливає, що вони нечесні
02.10.2024 14:01     Пенсіонер Дякую автору. Насмішив. Щиро. Відкриття його життя: «… зробив висновок, що користуються маршрутками люди з невисокими статками. Бідні, проте чесні.» А що, усі хто не користується маршрутками і не бідні - вони не чесні? Як це зрозуміти?
Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: Олег Ельцов

Вакансия для выпускницы Оксфорда

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки: