Всі таємниці екстрадиції

- Однією з найбільш обговорюваних тем стало оголошення у міжнародний розшук 11 липня колишнього нардепа Віктора Лозинського, який може переховуватися не лише в Україні. Але прізвище Лозінського на відкритому сайті Інтерполу зараз не побачиш…

– Ті коментарі, які зараз нерідко можна побачити у ЗМІ, що нібито фігуранта на прізвище Лозінський оголосили у розшук несвоєчасно, що буцімто Інтерпол не знає про здійснення такого розшуку, абсолютно не відповідають дійсності, – зазначає Василь Володимирович. – Одразу після отримання від Департаменту карного розшуку МВС завдання ми наступного дня оголосили цю особу у міждержавний розшук з передачею матеріалів для опублікування «червоної картки». Але на відкритому сайті Інтерполу зараз прізвище Лозінського неможливо побачити, оскільки дані щодо нього не є загальнодоступними, бо розміщуються в інформаційні базі Інтерполу, доступ до якої мають лише оперативники.  

– Про що може свідчити публікація у мас-медіа можливої адреси переховування в Ізраїлі дійової особи гучної кримінальної справи?

– Її можна розглядати, серед усього, і як своєрідний варіант підказки розшукуваному, що його викрили й потрібно змінювати «дислокацію». Звичайно, природною реакцією людини, яка намагається ухилитися від кримінального переслідування, саме є втеча й переховування в іншому місці. 

– До речі, побутує думка про «непоступливість» Ізраїлю в питаннях видачі не лише своїх громадян, а й інших втікачів, що переховуються у цій країні. Хоча за умови наполегливості таки можна досягти бажаного результату. Приміром, як у історії з колишнім чемпіоном України та Європи з тхеквондо Олександром Перцовим, якого підозрювали у вбивстві працівника дніпропетровської міліції в середині 90-х і який узяв ізраїльське громадянство.

– Українська сторона у наведеному випадку наполягала на своєму упродовж майже восьми років, адже Ізраїль дійсно дуже неохоче віддає іншим країнам своїх громадян - як, у принципі, й більшість держав, зокрема й українська, чиє законодавство прямо забороняє видавати своїх громадян. Але саме у Ізраїлі такої заборони немає, хоча процедура такої видачі є вельми складною. Справа Перцова викликала резонанс серед російськомовної громади Ізраїлю і проти його екстрадиції в Україну виступали окремі депутати Кнесету. А адвокати підозрюваного наголошували, що їхньому клієнтові там загрожує смертельна небезпека. Але нам вдалося знайти аргументи і після того, як минуло 12 років по драмі у Дніпропетровську, з’явилася реальна перспектива, що в руки наших слідчих незабаром потрапить той, кого шукала українська міліція.

«Машині» екстрадиції потрібен сучасний законодавчий «двигун»

– Простіше кажучи, що таке екстрадиція?

– Екстрадиція – завершальний етап комплексу заходів з пошуку злочинців, що переховуються від правосуддя, індикатор успішності розшукової роботи правоохоронців у міжнародному сенсі. Вершиною процесу екстрадиції особи є її приймання від іноземних правоохоронних органів й доставка під вартою до слідчого ізолятору на території України.

Схематично: чим більше здійснено екстрадицій (минулоріч здійснено 464 екстрадицій до України – переважно через пункти пропуску на кордоні), тим результативнішою стає співпраця органів правопорядку різних країн у спільній меті – протидії злочинності. Ми можемо говорити про два рівня такого співробітництва: багатосторонні угоди і угоди з окремими країнами. Тобто, є Європейська конвенція про видачу правопорушників, відповідна Мінська конвенція країн СНД й Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Також Україна ратифікувала низку багатосторонніх спеціалізованих договорів щодо протидії окремим видам злочинів, які передбачають можливість видачі. І є країни, з якими діють прямі угоди про видачу правопорушників. Це Індія, Панама, Бразилія, Єгипет, КНР та Іран. Коли ж з якоюсь державою немає угоди про видачу, у дію вступає правило взаємності: МВС України, коли звертається до такої країни з проханням видати ту чи іншу особу, гарантує, що у разі позитивного вирішення запиту, надалі, якщо у закордонних колег виникне таке ж прохання до української сторони, вона обов’язково його виконає.  

– Які є проблемні питання у цьому контексті?

– Досі немає угоди про екстрадицію із США – відповідний переговорний процес триває близько 15 років. Це дуже важливе питання, оскільки такий стан речей є формальною підставою, аби не видавати Україні тих осіб, якими цікавляться наші правоохоронні органи. І в деяких випадках, щоб не видати певну персону, їй надають громадянство тієї країни, де вона вирішила залишитися (і це стосується не тільки США). Але є низка міжнародних угод, що передбачають передачу провадження по кримінальній справі до іншої країни у разі, коли фігуранта не екстрадують.

У галузі екстрадиції є досить інтенсивною і продуктивною співпраця із Російською Федерацією. Але виникають окремі ситуації, коли деякі фігуранти розшукових справ отримують там громадянство, відтак – гарантований державний захист від негайної екстрадиції. Приміром, справа Д., затриманого кілька місяців тому в Росії за низку злочинів, якого українські правоохоронці підозрюють у причетності до серії тяжких злодіянь, і екстрадиції якого досі добиваються українські слідчі.

Іншим проблемним аспектом екстрадиції є відсутність законодавчого механізму реалізації норм відповідних конвенцій і двосторонніх міжнародних договорів України. Наприклад, порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства визначається лише на рівні відомчих нормативно-правових актів, які здебільшого між собою не узгоджені й не враховують сучасної практики вирішення питань, пов’язаних із екстрадицією. Певну ясність у питання внесла відповідна постанова Пленуму Верховного Суду України, проте реальність свідчить: положення міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства потрібно імплементувати у національне законодавство.

Хотілося, що б і робота із доопрацювання у парламенті проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України (пройшов перше читання), який містить глави, що стосуються правової допомоги у кримінальних справах, екстрадиції, передачі засуджених осіб, тривала дещо динамічніше.

Також хочу звернути увагу на проблеми, пов’язані із фінансуванням видатків на екстрадицію і їх відшкодування. Витрати на відрядження конвойної групи МВС з метою екстрадиції однієї особи становлять зазвичай близько 20 тис. гривень. Торік загальні витрати на такі відрядження становили понад 480 тис. гривень, а у І півріччі 2009-го – вже понад 715 тис. гривень. Ураховуючи прогнози щодо кількості відряджень таких конвойних груп до кінця року, передбачаю, що цьогоріч загальні витрати можуть сягнути 1,5 мільйона гривень. За нашими даними, в більшості випадків витрати, пов’язані з відрядженням таких конвойних груп, до судових витрат не включаються і тому із засуджених не стягуються. Тобто, казна не отримує ніяких компенсацій через відсутність чіткого визначення «інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі», а також порядку надання інформації про витрати органів внутрішніх справ та внутрішніх військ на відрядження конвойних груп для включення до судових витрат.

– А який, хоча б тимчасовий, вихід у такому разі?

– Можна було б утриматись від оголошення у міжнародний розшук осіб, які вчинили злочини невеликої й середньої тяжкості, але це призведе до порушення норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства, створення умов для уникнення відповідальності. Українське бюро Інтерполу пропонує активніше використовувати метод попередження виїзду таких осіб за кордон, зокрема через співпрацю із Держприкордонслужбою. Адже за наявності достатніх правових підстав правоохоронні органи мають право надавати прикордонній службі доручення, зокрема щодо заборони виїзду громадян України або іноземців та осіб без громадянства з тимчасовим їх затриманням. Такі механізми мають застосовувати слідчі.

Довідково: У першому півріччі 2009-го здійснено 201 екстрадицію осіб до України, що свідчить про суттєве підвищення ефективності роботи з міжнародного розшуку та екстрадиції. Водночас упродовж цього часу конвойні групи МВС здійснили приймання в аеропортах іноземних держав шести засуджених. За наявною в НЦБ Інтерполу інформацією, на сьогодні компетентні органи іноземних держав прийняли рішення про передачу до України ще 12 засуджених й видачу трьох осіб у порядку екстрадиції. Крім того, розглядається питання щодо надання згоди на передачу до України ще 61 особи, яка підлягає екстрадиції. Загалом на цей час правоохоронні органи України оголосили у міжнародний розшук понад 750 осіб, яких ще потрібно законним шляхом доправити до наших теренів.

Записав Геннадій Карпюк,
ДЗГтаМД МВС України