Як шукати екзотику самотужки

Мені подобається подорожувати. Намагаюся робити це постійно – наскільки дозволяє вільний час і гроші.

А оскільки для правильного подорожування гроші майже не потрібні, а час завжди можна знайти, то мої подорожування тривають перманентно – із короткими перервами на роботу.

Маю певний досвід так званого організованого відпочинку. Кілька сезонів піанертаборів у дитинстві, сільгоспроботи у студентстві й два заїзди у єгипетські готелі кіька років тому. Нудьга!

Для нормальної людини, яка цінує вільне переміщення у просторі більше за чисті простирадла, шведський стіл й теплий туалет цих спогадів достатньо, аби поставити хрест на спілкуванні із туроператорами та готельною обслугою, де „все включено”. Мій позитивний досвід – це велопробіг зі Стамбулу до Астрахані, переліт транспортним літаком з Києва до Люксембурга із подальшим велокочуванням через пів-Європи. А ще – автостоп від Києва до Находки, сплав річками Карелії, три подорожі на Байкал, коли доводилося 70 км йти пішки по шпалах вздовж берега озера й купатися у крижаній байкальскій воді.

2004 року я рушив у місячну подорож Індією та Непалом. А коли „втомлений, але щасливий” розповідав про свої пригоди у колі сім”ї, дружина домоглася обіцянки наступного разу взяти її в Азію із собою. Хто не ризикує брати жінку у доволі екстремальну подорож (особливо, якщо ця жінка – твоя дружина), той не п”є томбу (національний непальський напій). Нижче – короткий опис нашого маршруту із порадами – як побачити найбільше, витратити найменше й не потрапити у залежність від хижих гідів, турфірм та інших представників нав”язливого турсервісу.

Підготовка

Великий багаж – це ознака дурного смаку й відсутності досвіду. Жодних торб і валіз! Придбайте якісний рюкзак, який служитиме вас все життя. Вітчизняні рюкзаковиробники вже навчилися шити пристойні речі ціною до 100 доларів, але я б радив „фірмовий” продукт. Мій 55-літровий “Douter”, придбаний у спеціалізованій лавці на ринку „Петрівка” коштував 140 доларів, 32-літровий для дружини обійшовся у 80. В середину кладем два спальники, мінімум одягу (решту за необхідності дуже дешево купите в подорожі), не забудьте горілку (дозволяється ввозити до літру на людину) й обов”язково довідник для подорожувальників – раджу “Lonely planet”. Цей довідник можна купити або через інтеренет, або у Москві. В індійських та непальних книгарнях ви купите його за 40 доларів - новий, або за півціни вживаний. В довіднику знайдете опис об”єктів, що становлять інтерес для туристів, перелік готелів із цінами, а також адреси ресторанів, у яких їсти поживно, дешево та небезпечно. Й ще - безліч корисної інформації, яка збереже час та гроші.

Але сподіватися лише на довідник необачливо. Маршрут подорожі готуємо заздалегідь. Читаємо подорожувальні журнали, спілкуємося із „бувалими” людьми, відвідуємо форуми в інтеренеті. Раджу сайт автостопщиків www.avp.trаvel.ru. Там ви не лише знайдете безліч інформації, а й зможете отримати відповіді на будь-які запитання.

Отримання індійської візи не становить проблеми. Потрібні 40 доларів та 2 фотокартки. Не раджу вказувати в анкеті, що ви є журналістом – матимете додатковий клопіт. Пересічні громадяне без проблем отримують візу протягом 1-2 днів. Непальську візу купуємо на кордоні чи в аеропорту, сплативши 15 доларів.

Ціни на квитки перманентно змінюються. Раджу провести маркетинг ринку авіаперевезень. У туристичний сезон трапляються дуже дешеві чартери з Москви. Але найзручнішим нині видається рейс „Аеросвіту” Київ-Делі-Київ за 530 доларів.

Маршрут

Ми намітили відвідати протягом 30 днів понад дюжину місцевин на відстані сотен кілометрів одна від одної. Переїзди забирають чимало часу. Минулого разу я їхав з Делі до Катманду – столиці Непалу – близько двох діб. Індією – залізницею, Непалом – на автобусі, бо поїздів там немає. Це коштувало чимало часу, сил та грошей. Тому цього разу ми вирішили добиратися з Делі до Катманду літаком. В Києві квиток Делі-Катманду нам пропонували за 180 доларів. В Індії – безпосередньо в день виліту купили квитки в аеропорту в обидва кінці за 189 доларів. Найдешевша компанія – “Cosmic Air”.

Зранку встигли заїхати в Делі, після чого повернулися в аеропорт й пізно ввечері вже поселилися в Катманду. До речі, найдешевше добиратися в місто з делійського міжнародного аеропорту на регулярних автобусах – їх ще називають “Green line”. Вартість квитка – 1 долар. Втім, державна таксівка, вартість якої слід передплатити касирові, також дешева – 4 долари. Платити слід рупіями, долари-євро без проблем обміняєте в аеропорту.

Свій перший день в Азії ми присвятили вештанню по вулицях Делі й замовленню залізничних квитків на весь подальший маршрут через Індію. Звернулися до турагенства, яке має державну акредитацію. Сплатили аванс й без зайвого клопоту отримали купу квитків з найкращими стиковками, а також квитки найдешевшої авіакомпанії з Гоа в Делі. Якби займалися цим самотужки, витратили б чимало часу й майже стільки ж грошей. Одна з альтернатив – все замовляти з дому через інтернет.

Катманду – чудове місто. Найпопулярніший серед іноземців район Тамел. Нехай вас не лякає ця популярність: готелі тут дешевші, ніж в Делі: за 3 долари ви знайдете двомісний номер з гарячею водою.

Тамел суцільно складається з барів-ресторанів, готелів, лавок сувенірів, гірського спорядження, всіляких місцевих виробів, які неодмінно слід привести додому (вони дуже екзотичні й дешеві), а також офісів місцевих турфірм. Звідси можна замовити тур в Тібет: коштує 400-500 доларів, слід чекати від кітайців візи близько тиждня, діставання-просування лише групою. Одним словом – чергова разрекламована точка оббирання туристів. Після відвідання Лхаси розумієте: не погано, але в Катманду яскравіше та ціекавіше, й нащо було витрачати час та гроші, страждани гірською хворобою?..

Повештавшись пару днів по Катманду, ми рушили в Покхару: друге за населенням місто Непалу. Сюди близько шести годин їзди на автобусі. Оселилися знов у туристичному й мальовничому районі на березі озера. Тут все для туристів – готелі, ресторани, лавки... Але головне, що Покхара –стартовий пункт для трекінгів в район Анапурни. Це група восьмитисячників – наймальовнича й за гарної погоди видна з будь-якої точки. „Макушкою світу” вважають Еверест. Але до нього слід діставатися з Катманду – довго, дорого. А трекінги навколо Евересту не обіцяють таких захоплюючих краєвидів, як в районі Анапурни.

Обравши собі гірський маршрут за смаком й наблукавши горами досхочу, ми повертаємся до Катманду. Але дорогою навідуємось у заповідник Чітван. Три дні проживання-харчування-й всіляких екскурсій заповідником коштували нам лише 65 доларів з чоловіка.

Знов Катманду, закупка сувенірів, летимо в Індію.

В Делі варто таборитися в районі Залізничного вокзалу (тут кінцева зупинка автобусу з аеропорту, який називається „Грін лайн” й квиток коштує один долар). Платимо 5 рупій велорікші й він везе з кінцевої зупинки до Мейн базару – скупчення торговців, туристів, готелів й ресторанів. За описом дуже схоже на Тамель, але в дійсності відмінностей дуже багато. Передусім тут особлива атмосфера індійського ринку із священними коровами й чималою кількістю бруду. Втім, не такий страшний індійський бруд, як його малюють. Я з цікавістю спостерігав за дружиною протягом усієї подорожі й зрозумів, що навіть такі чепурні дівчата ладні витримати випробування брудом заради тих красивостей, що розкидані по всій Індії.

Далі за маршрутом – Агра. Це близько 6 годин автом. Але найкраще їхати чудовим експресом, що вирушає рано-вранці: лише 3 години в дорозі.

В Агрі є сенс арендувати за 5 доларів моторікшу (їх називають „тут-тук”) й за день об”їхати всі красивості цього міста. Ясна річ, найвідоміший – Тадж Махал. Вхід коштує 20 доларів іноземцеві, півдолари – індусу. Ми вирішили відновити спрведливість й заощадити ці гроші. В “Lonely planet” знайшли назви готелів, що мають ресторани на даху із чудовий видом на Тадж. Там ми пили-їли й насолоджувалися видом дивини світу. Раджу неодмінно відвідати так званий Малий Тадж Махал й Ред Форт. А ще переїдте річку аби сфотографувати відображення Таджу у воді. Це диво світу дійсно справляє враження – з будь-якої відстані. До речі, одна легенда стверджує, що мало буди збудовано два Таджі: один білий, другий – чорний. Але не сталося...

Далі – пару годин потягом до Джансі, а звідти – запаморочливий шлях на рейсовому автобусі (туристичні у ций день вже всі поїхали) до Каджурахо. Ми долали 170 км вісім годин! Це називається індійський стиль. Автобус був забитий, зупинявся на кожному розі. Але вже наступного ранку, ми відмиті й щасливі ішли на зустріч із прекрасним – храмами Камасутри. Погодьтеся – це варто наших мук. На зворотьому шляху ми здолали ту саму відстань на таксівці за 3 години, що коштувало 20 доларів. Очевидно ви очікуєте розповідей про непристойні фігурки? А як же! Історики досі не можуть дати одностайну відповідь – звідки взялося усе це неподобство. Одні кажуть, що ці зображення мали слугувати навчальним посібником для місцевої молоді, яка готується для подружнього життя. Але в мене є власна теорія: місцевий вождь був або сексуальним збоченцем, або нездатним на щось у ліжку й замовив архітекторам зобразити у камені свої сексуальні фантазії. Принаймні, не вважаю, що все там зображене може бути реалізоване у житті. Принаймні це є вельми корисливим прикладом для атеїстів, або переконати неофіта: бога нема...

Далі - одноденна зупинка в Оче – дуже релаксивному місті з купою карколомних палаців й храмів.

Потім був Аурангабад. Таку далечінь ми їхали аби побачити печери, чи радше – цілі підземні міста у місцевинах Елора та Аджанта. З Аурангабада туди їздять туравтобуси. Яскраві фрески з надзвичайним живописом будистських монахів, музичні кімнати для медитацій, цілі міста й храми, просто вирублені в кам”яному масиві – це одне з найяскравіших вражень нашої подорожі.

Далі шлях проляг через Бомбей на Гоа. Дорога забрала добу у потягу. Ввечері ми вже оселилися в милому готельчику на півдні Гоа. Доволі тихо, багато пенсіонерів з усього світу, а також росіян здебільшого продуктивного віку. Ми шукали чогось іншого, яскравішого, проте час було святкувати Новий рік. Що ми й зробили. Сидячи в шортах біля вогнища, влаштованого власником пляжного ресторанчику, ми пили дуже посереднє гоанське вино, заїдаючи гоанськими дарами моря й згадували побачене. А наступного дня ми вже оселилися в іншому куточку гоанського узбережжя – Аджуні. Колись це був хіповський рай, але зараз це місце тусовки трансово-хаузової молоді, яка мігрує по всьому Гоа у пошуках місця чергової вечірки. Скажімо відверто: нам не сподобалося море на Гоа, нам набридли надто приставучі аборігени, але те, заради чого варто туди їхати – це +38 градусів у січні, це цілодобові багатолюдні вечірки на пляжах, й нарешті – це гонки на мотоциклах по гоанському узбережжю у пошуках нових розваг. Отже, це гідне місце для завершального релаксу після місячного кочування територією двох дивовижних країн.

Олег Єльцов, фото автора

Поради бувалого

• Пам”ятаймо: під час виліту з Катманду, в аеропорту слід сплатити 20 доларів  за „обслуговування”.
  
• У Непалі та Індії, вживання нароктиків заборонено. Втім, їх вам будуть пропонувати на кожному кроці, особливо в Непалі й на Гоа. Але ж це не означає, що у вас не виникне проблем з поліцією.
  
• Алкоголь дешевий. У Непалі його знайти легко, в Індії продається лише у рідких спеціалізованих магазинах. Будьте уважні при купівлі пива на вулиці індійських міст: це може бути лише безалкогольне пиво. Не раджу пити міцні напої у барах: їх часто розбавляють. Легше купити пляшку придатного для вжитку місцевого віскі, ціною 7 доларів за літр. Або ж одразу придбайте у “Duty free” делійського аеропрту промислову партію алкоголю й споживайти все це протягом подорожі. Також раджу звернути увагу на “Seagram’s gіn” – дуже якісний продукт, до того ж корисний для профілактики інфекційних захворювань. Пляшка в Індії - 4 долари.
  
• Купуючи будь що будь де, обов”язково торгуйтеся. Як правило, ціна завищена у 2-3 рази.
  
• За можливості, уникайте всіляких гідів, „безкоштовних помічників”, просто дружніх хлопців. По-перше, вам доведеться відповідати на їхні однотипні запитання, по-друге, ви муситимете їм віддячувати, хоча реально їхня допомога геть не потрібна. Один з варіантів ігнорування цих надокучливих панів – вдати, що ви геть не розумієте жодної мови (індуси, як правило, непогано розуміються на англійській).
  
• Найдешевший спосіб пересування по місту – велорикша. Але на велики відстані слід брати моторікшу (дорожче), або таксівку (ще дорожче, проте все одно дешево).
  
• Будьте пильними. Коли водії чи-то „випадкові перехожі” пропонуватимуть задешево відвести вась будь-куди, й водночас показати „ринок” чи-то „місцевих ремісників”, це означатиме, що вас тягатимуть по лавках із індійським мотлохом, де надокучливі торговці стануть „втюхувати” свій товар. Це марне витрачення часу і грошей. Перша фраза під час аренди транспорту: „Жодного шопінгу!”.
  
• У будь-якому селищі ви знайдете готелі на будь-який смак та ціну. Зазвичай вільні подорожувальники селяться у гостьових будинках та ночліжках. Заходьте у перший-ліпший, запитуйте ціну, дивіться номер. Обов”язково спитайте про наявність гарячої води й перевірте: чи вона дійсно є, чи без перерерв подається. Торгуйтеся. У перший день подорожі купіть простирадло й стеліть його у потягу та у готелях.
  
• Транспорт, як і будь-що інше в Індії та Непалі працює у місцевому стилі. Автобус може спізнитися, або зламатися у дорозі, або геть не поїхати.  Транспортники по всій країнфі можуть оглосити кількаденний страйк – й саме у той час, коли вам треба діставатися до аеропорту. Намагайтеся їздити туристичними автобусами. В них сидіння 2х2 в кожному ряду, тоді як місцеві автобуси мають 3х2, що вельми некомфортно для європейця. А головне, щоб автобус не збирав придорожніх пасажирів. У цьому випадку середня швидкість просування дорівнюватиме 20 км на годину. Але максимальна швидкість автівки на індійських дорогах не перевищує 40 км, навіть якщо ви іздитиме на боліді „Формула-1”.
  
• У потягу ні в якому разі не купуйте квитки у вагони першого та другого класу – муситимите їхати у суцільній тисняві, часто стоячи із багажем на голові. Іноземці найчастіше їдуть у спальних вагонах. Це щось близьке до нашої плацкарти, але брудніше та багатолюдніше. Безумовно, найліпший спосіб пересування для заможних туристів – це літак (аеропорти є по всій країні, ціни на внутрішні перевезення помірковані). Але ж, чим більше ви подорожуєте „разом із народом”, тим краще впізнаєте країну з її „необкладинкового” боку. Проте, краще тримати гостинних індусів та непальців на дистанції. Ми для них – передусім гаманці, що розмовляють англійською.
  
• Завантажтеся сувенірами на зразок українських сигарет, дрібних монет, тощо. Кожен, від кого ви отримуєте якусь послугу, навіть оплачену, очікує додаткової подяки. Але не поспішайте ощасливити всіх – в Індії дуже багато жителів. У державних установах „невирішувані проблеми” допоможуть вирішити помірковані фінансові жертви – „бакшиш”. Корупція в Індії-Непалі не меньш розпосвюджена, ніж в Україні.
  
• Малярію в Індії здолали у 60-х роках. Решта хвороб вам не загрожує, якщо виконуватимете елементарні профілактичні заходи: пийте лише бутильовану воду, мийте руки, не купуйте готову їжу у відкритих вуличних їдальнях для місцевих жителів. Жодних щеплень!
  
• У Непалі триває перманентна громадянська війна. Але для туристів вона не становить небезпеки. Єдина загроза – на гірському маршруті вас може зупинити партизанський дозор й вимагатиме сплатити за перебування на заповідній території, що контролюється партизанами. Сума адекватна тій, що ви сплатите у державній установі. При цьому вам видадуть квітанцію, аби інший партизанській загін не вимагав грошей повторно.