Козацького роду,.. чи в шароварах?

Чи знає читач, що на початок 2012 року в Україні існувало понад 800 зареєстрованих та ще близько 400 неформальних козацьких організацій, а лише всеукраїнських козацьких об’єднань – понад 50! Втім, точно порахувати їх неможливо. Адже досі немає Закону про козацтво, який передбачає створення Єдиного реєстру козаків. Тому лише приблизно можна оцінити чисельність різномастих козаків, яка сягає понад 100 тисяч осіб! А при Президенті України діє Рада Українського козацтва. Час від часу на потреби козацтва держава виділяє якісь суми, подальша доля яких вельми туманна. А виділення козакам земель допомогло деяким їхнім керівникам перетворитися на успішних фермерів… Щодо реальної виховної роботи з молоддю, організації таборів, тощо – цим займаються одиниці з численних козацьких організацій.  Для порівняння: в сусідній Росії існує лише два, а не 700 повноцінних, всеросійських козацький війська - Козаки Росії та Союз козаків Росії. І це вельми впливові організації.

Власне, стати козаком, чи навіть отаманом не є проблемою:  достатньо зареєструвати районну козацьку організацію. З того моменту ініціатор перетворюється на отамана, й може присвоювати будь-кому будь-яке звання – генералісимуса наприклад, нагороджувати хрестами-орденами-медалями власного виробництва, видавати посвідчення (часто-густо небезкоштовно), шити однострої, дуже схожі на військові. Після цього можна чіпляти на них еполети та погони з багатьма зірками й сміливо вирушати до кабінетів чиновників - «вирішувати питання».

Фактично, українське козацтво нині – це різнорідна неорганізована й неконтрольована маса людей, більшість з яких має віддалене розуміння не лише ідей козацтва, а й називається козаками  лише за формальних ознак «шараварності». Достатньо зробити матеріальний внесок на потреби козаків (здебільшого – на потреби керівників й власників організації), аби влитися до козацьких лав.

Намагання об’єднати козацькі організації були традиційно недолугими й сприяли подальшому розколу й анархії. Якщо спрощено, нині більш-менш дієвий козацький рух складається з двох конкуруючих течій. Це - "Українське козацтво" та Спілка козаків України "Військо Запорізьке". Саме представники цих об’єднань ще якимось чином працюють із допризовною молоддю, організовують шефську допомогу військовим частинам, опікуються культурою. Інші спеціалізуються виключно на продажу посвідчень та «медальок», охороні ринків, екологічному рекеті автомобілістів, «вирішенні питань», виступах на етно-фестивалях...

Українських козаків традиційно розділяє не лише географічна відмінність, а й віросповідання, приналежність до різних конфесій. Одні – за УПЦ КП, інші – за УПЦ МП. Відповідно, до цього замішана політика. Частина козаків проросійськи налаштовані, інші стоять на націоналістичних засадах.

До недавнього часу українські козаки виглядали радше екзотичними персонажами з пересувного цирку, ніж дієвою силою, здатною впливати на процеси в державі. Але все змінилося наприкінці минулого року.

Після розгону студентів на Майдані Незалежності невдовзі у таборі мітингарів почали з’являтися вусаті дядьки, які варили у гігантських казанах борщ та куліш, а на Віче 8 грудня навіть були помічені козаки на конях: проїхалися, дали бажаючим погладити коней й хутко зникли.

У подальших подіях із беркутами та ВВ-шниками козаки активності не проявляли, на відміну, скажімо, від «право сектору», у якого ані одностроїв не було, ані нагород, ані офіційних організацій. Весь світ нині знає ім’я Михайла Гаврилюка, якого катували захисники Януковича. Його ще називають козаком. Значною мірою через те, що він носить оселедець. А чи багато хто знає, що він входив до четвертої, Козацької сотні захисників Євромайдану? Була така. Але про її героїчні подвиги ніхто не чув. Не скажу, що бійці цієї сотні пасли задніх, навіть на знаю, скільки в ній було козаків – ніде немає такої статистики. Але чому з усіх 100 тисяч українських козаків назбиралася аж одна сотня на Майдані – то є велике питання. Також в ЗМІ не можна знайти гучних заяв козацьких об’єднань щодо тортур Гаврилюка та закликів до козацтва: «Всі – на Майдан! Помстимося за нашого товариша!» Отже, можна припустити, що у більшості своїй ті козаки, що вийшли захищати київський Євромайдан, з’явилися там не за закликом своїх отаманів, а за покликом душі.

Заради об’єктивності згадаємо, що наприкінці січня «Правий сектор» разом із козаками оголосив про формування Народної гвардії – прообразу Національної гвардії – тоді ще у неформальному вигляді. Нині вона існує на законних підставах, проте козаки аж ніяк не відіграють у ній значущої ролі, гучних закликів козацьких старшин та отаманів рушити до військкоматів також не було. Більшість зі 100 тисяч українських козаків надають перевагу миру та злагоді у власних оселях, аніж у країні, яку топче чобіт «братнього сусіда».  

Лише 17 лютого козаки Запорізького війська козачого «Запорозька січ» оголосили на місцевому Майдані, що їдуть на Київ – захищати головний Євромайдан країни. Щоправда сталося це через три місяці від початку силового протистояння із жертвами й перевагою владних військ в оснащенні та зброї. Козаки «прокинулися» лише після того, як ситуація в країні хитнулася в бік повстанців й стало зрозумілим: Януковичу залишилося не довго сидіти в Межигір’ї.

Нині, в той час коли російські провокатори підігрівають південь та схід України,   саме козаки Запоріжжя показали себе як захисники державних інтересів: 5 березня 100 козаків Хортицького полку вийшли на захист державного прапору біля обладміністрації. Характерно, що чисельність Хортицького полку – 500 бійців. Й попри робочий день кожен п’ятий вийшов захистити державний прапор й порядок в місті. Героям слава! Якби те саме зробили бодай кожен десятий з отих 100 тисяч козаків… На жаль, це виключення. Козаків-«державників» не видно й не чутно, коли є можливість силового протистояння та стрілянини, на відміну від всіляких свят та етно-фестивалів.

Щоправда, активно поводяться їхні колеги з протилежного табору. У містах сходу були помічені пани в папахах з нагайками, що вигукували антиукраїнські гасла разом із натовпом, що прагне федералізації й приєднання до братньої Росії. А «картинка» сепаратистського Криму нині просто неможлива без постатей козаків в парі із «Беркутом». Що за козацька порода представлена на півострові достеменно не відомо: ніхто це питання ґрунтовно не досліджував. Відомо, що окрім власних є там достатньо «засланих козачків». І я говорю не про сербських «солдатів удачі», а про козаків натуральних: зі сходу Росії.   Про це свідчить один з сотників краснодарського козацтва. Він пише: "1 березня до Криму відправили кілька сотень місцевих козаків – рятувати російських братів від злих татар, які зчинили бунт й щомиті може розпочатися різанина...» А за кілька днів стало відомо, що краснодарських козаків поставили на перешийку в Херсонській області – саме там, де російські військові намагаюся закріпитися на нашій землі. Завезли кілька ящиків зброї, але поки не видають. Тобто «зелені чоловічки» використовуватимуть козаків як щит?  Зрозумівши це, кубанські козаки вже звертаються до своїх загонів в Криму: хлопці, до дому, нема чого робити на чужій землі.

Втім, нащо російські вояки імпортують на чужу територію це козаче-гарматне м’ясо? Тут власного вдосталь. Згадаймо заяву отамана козачого союзу «Русь» Бебнєва, що мешкає в Севастополі, який вже 21 лютого заявив: якщо Янукович здасть владу, козаки захоплять адмінбудівлі. Сьогодні в Криму чимало козачих загонів. Але всі вони, фактично – захисники й насаджувачи російської державності на нашій території. Вірогідно, що не обходиться без «фінансової складової», проте не ясно чому відсиджуються-відмовчуються українські козаки-державники…

З огляду на все вищенаведене виникає низка запитань й порад.

Чому влада дивиться на таке неподобство й не реагує? Чи не варто в.о. отамана всього українського козацтва Турчинову зібрати нарешті отаманів в Раді українського козацтва, й спитати: чи вони клоуни, чи з п’ятої колони, чи патріоти? В першому випадку, напевно, слід міняти законодавство, аби унеможливити існування ворожих організацій на українській території, чи переводити такі козацькі організації в категорію працівників культури та мистецтв – нехай танцюють, співають, варять куліш… Якщо козаки згодні допомогти Батьківщині, тоді їх слід негайно зорганізувати, ухвалити план дій й залучати до справи захисту Вітчизни.

Напевно, українці гідно оцінять, якщо побачать козацькі дружини на східних кордонах держави, де б вони зміцнили малочисельні застави наших прикордонників.  

Міліція скаржиться на недостатність сил, через що не вдається стримати хвилю насилля на сході, який підігрівається грошима й «туристами» з Росії. Українському козацтву місце саме там – пліч-о-пліч з силовиками. Для стотисячного козачого війська України у ці буремні часи знайдеться безліч роботи. У козаків є шанс продемонструвати хто вони: артисти розважального жанру чи дійсно «козацького роду»…