Чому я звільняюся з нової поліції. Пояснення розчарованого

Нова патрульна поліція в Києві почала роботу 4 липня 2015 року. Сім місяців – стільки часу знадобилося активістові Майдану, “демальянсівцю”, випускникові Могилянки Олександру Харченку, аби зрозуміти, що така поліція – не для нього.

Харченко висловлював нарікання на нову роботу й раніше, але тоді закликав і себе, й інших долати труднощі, боротися з “совком” та у роботі НП. Однак минуло ще трохи часу, і 5 лютого він написав рапорт на звільнення. А сьогодні у “Фейсбуці” пояснив, чому йде з “копів”.

Олександр закликає не розганяти хвилі “зради” з цього приводу, натомість говорить, що реформа є “хорошою спробою”. Але його пояснення причин звільнення з поліції є показовими і змушують замислитись.
Час “селфі з копами” позаду – слід працювати над помилками і виправляти хиби.

Олександр Харченко
інспектор відділу моніторингу та аналізу УПП у м. Києві ДПП Національної поліції, лейтенант поліції, громадський активіст

Чому я звільняюся з нової поліції (FB)

…при тому, що вона крута і стріляє :)). А я тут лише умнічаю.

Я відмовляюся говорити про це в категоріях зрада vs перемога. “Або-або, третього немає” — це зручність категоризувати складну реальність в прості крайнощі. І це масове ярликування саме свідчить про незрілість нашого суспільства.

Страх — основа основ управління для совка. Особисто мені завжди були і будуть чужими системи, засновані на страху. Страх не має наперед визначеної форми, і геть помилково думати, що його мають лише суб’єкти внизу ієрархічної драбини.

Ага, якщо на згадці про страх ви подумали, що у мене виникли проблеми з субординацією, я вас розчарую. В моєму світі дисципліна, авторитет і субординація будуються не на страхові. І, власне, через те, що я шаную дисципліну, авторитет і субординацію — я чесно йду.

Не буду нікого затято переконувати. Свободу не можна повністю осягнути раціонально. Хоча, якщо мова суто про визначення, Dmitry Berger в одній зі своїх чудових статей днями нагадав одне доречне: свобода — це міра особистої відповідальності.

Я досить рано відчув, що моя міра особистої відповідальності — істотно більше, ніж міра особистої відповідальності, яку заохочує навіть нова українська поліція. Ще навесні минулого року в учебці, згадайте мої пости звідти. І хто каже, що я легко і швидко відступив, хай пройде мій шлях.

Мову веду про особисту відповідальність пересічного виконавця, якщо що. Оці всі підходи “поліція і громада”, про які чимало пафосно говорилося минулого року — можливі у зрілих західних поліціях, бо там є реальне делегування повноважень.
Нова українська поліція до цього вочевидь поки ще не готова, і це не вина Еки Згуладзе чи Хатії Деканоідзе. Це шлях нашого з вами суспільства.

Хочете конкретики? Гаразд, але не сприймайте як вичерпну. Я надавав би перевагу не перелічувати словами, а змінювати діями. Те я і робив, поки міг і хотів. Але:

• У Департаменті патрульної поліції критична кількість старих совкових бюрократів. Усілякі “кадровики”, бухгалтерія тощо. З відповідними підходами.
• За півроку в Департаменті патрульної поліції утворилася критична кількість нових совкових бюрократів. Це ті, кому до 30, але чия ідеологія діяльності — прикриття своєї жопи.
• Процеси — не працюють. Працює ручне управління. І самовідтворюється. Процесів ніхто особливо і не прагне, якщо розуміє їхню доречність взагалі. Тому, за даних умов, бєспєрспєктівняк.
• Нормативна база не витримує функціонального навантаження, але ніхто не поспішає змінювати нормативну базу прийнятними темпами (тобто, на вчора), або хоча б чесно, прямо й відверто її ламати заради прогресу.
• Сповідується старе одвічне совкове “строгость наших законов компенсируется необязательностью” + відтворення двох паралельних реальностей: де факто і на папері.

Приклади я наразі не буду наводити. У мене їх 1000. Але тут і зараз не дам потонути в обговоренні окремих дерев з лісу.

Чому ж я “так легко” відступив, мене питають? Відповідаю: подивіться ширше. Наполегливість — це ніколи не відступати від лобового зіткнення, навіть щоби підійти з іншої сторони? Чи, можливо, усе ж таки змінювати країну (починаючи з себе) — це не конче про поліцію і через поліцію?

Особисто я в певний момент можу мати продуктивнішу точку прикладання своїх особистих зусиль. Що не диктує ніякої зради нікому іншому. Я ж розраховую, що говорю з вільними людьми.

Благаю, облиште оце про “зраду” і “перемогу”! Те, що хтось, тут і зараз, втратив можливість робити щось корисне, за прийнятну особисто для себе ціну (і чесно це визнає, і чесно йде) —не означає, що такої можливості не лишилося зовсім.

Я абсолютно вірю, що ті, хто лишаються в поліції, зроблять ще чимало корисного. Сьогоднішня нічна стрілянина тому приклад. Це по-перше.

По-друге, життя — це рух. Колись давно я почув від Вакарчука приблизно таке: для того, аби в країні виникла одна музична група світового масштабу крутості, повинно спочатку бути 10 просто хороших, 100 посередніх, і 1000 трешових. Згодом я в теорії вичитав і на практиці переконався також: аби в країні виникла одна якісно нова політична партія, повинно бути з десяток невдалих спроб. Так, кожна спроба — може бути болісний процес. Але кожна спроба — наближає до мети.

Тому нова поліція — це таки дійсна реформа, я це казав одразу ще минулої весни; але із застереженням, що й справжні реформи можуть мати різний ступінь ефективності. Може бути‘wow!’ а може бути… ‘nice try’.

Я би сказав, що ця реформа — nice try. Це не витрачені даремно зусилля. Це nice try. Кожен хоча би напів-вдало пройдений етап формує досвід і майданчик для наступного. Нова поліція могла би бути новішою. Але це все одно nice try. І люди,підготовлені новою поліцією — це хороша інвестиція для нової української республіки. Адже життя — це рух. І якщо ви вмієте відпускати — ви зробите користь із кожного nice try.

І Noddeat написав дуже круто: “Це не зрада і не перемога, це життя з його 100500 відтінками сірого.”

Дякую всім, хто зі мною був і є.

Екскурс в історію

Олександр Харченко негативно відгукувався про “совок” у роботі нової патрульної поліції в Києві ще торік, через кілька місяців після запуску НП.
Ось кілька цитат із його “Фейсбуку” за жовтень 2015-го:

“Мені не подобається, зокрема, але не виключно, що:

• для надання чергової оплачуваної відпустки патрульний поліцейський мусить по-старінкє ритуально написати від руки 2 (два!) рапорти з обов’язковими магічними формулюваннями на кшталт “з правилами поведінки на воді ознайомлений та зобов’язуюся їх дотримуватися”;
• патрульні мають регулярно самостійно бігати і за власний кошт ксерити собі бланки для роботи (не ті, що суворої звітності, а всяких “пояснень”, схем ДТП тощо);
• “електронні протоколи”, які рекламували навесні, досі не запущені; натомість бланки протоколів і постанов за порушення ПДР (які, до речі, перезатвердити можна було би простим наказом МВС, в КпАП лише загальні вимоги до обов’язкових реквізитів) — все те досі за старими зразками, де лише одне й те саме прізвище порушника потрібно вписувати від руки 6 (шість) разів, вже не кажучи про інші поля. Через це банальне оформлення порушення правил паркування розтягується на 15-20 хвилин мінімум (я вже мовчу про законодавчо встановлену безсилість щось зробити, якщо водія немає і ніяк не знайти поруч);
• процедура видачі і обліку тих самих бланків суворої звітності effectively є шизофренічною;
• для того, аби успішно здати в адмін. практику протоколи по хуліганах з історією притягнень, ПАТРУЛЬНИЙ мусить отримувати в черговій частині РОЗДРУКІВКУ з бази і руками нести її на інший поверх;
• бази даних, виведені до планшету в патрульній машині, є неповними, і що критично гірше, масиви даних обрізано за незрозумілими критеріями;
• технологія оформлення ДТП як була дебільною, так і лишається, а картка обліку ДТП в її нинішньому технологічному представленні — це просто ідіотизм;
• орієнтування по вкрадених авто/зниклих людях даються в хаотичному порядку (а) під запис _вручну_; (б) роздруківками; (в) скидаються у вайбер фотками роздруківок; (г) скидаються текстом у планшет, але у вигляді нерозпарсеному по полях (дорівнює нечитабельному) і без можливості пошуку по базі;
• автомобіль мого екіпажу, який повинен був пройти ТО після 15 тисяч, пробіг вже 25 з гаком — але досі, цитуючи автогосподарство, “на ТО немає грошей”;
• патрульним не забезпечено належну страховку від нещасних випадків на службі (принаймні, комбати взагалі нічого про це не знають);
• врешті-решт, станом на сьогодні з патрульними не укладено контракти про службу, відтак по-хорошому наше працевлаштування досі тримається на чесному слові;
• адмінпрактика по-старому місцями сповідує і на тренінгах розказує дивні совкові речі про “сертифіковані пристрої” фото-відеофіксації, без яких інші докази начебто не докази (і тут мені дуже близька позиція Andrii Malenko, і шкода, що робота із BadParking, яку він робить, не знаходить повноцінної віддачі)
• я уже разів 20+ (реально) за останні півроку самостійно ходив ксерити на вимогу різних внутрішніх інстанцій свій паспорт та інші особисті документи, бо у відділу кадрів кадровий документообіг налаштований ніяк, і я щиро не знаю, за що їм платять зарплату;
• а як з нас при видачі форми разів п’ять збирали обміри-ростовки, щоби в результаті мені все одно видали штани на розмір більше…;
• 13.10 о 23:40 моя рота отримала смс-розсилкою “тривогу” про шикування 14.10 о 6:50 (при тому, що для нашого батальйону це мав бути вихідний день); напевно, що на масових заходах 14.10 треба здійснювати посилену охорону громадського порядку — для когось із начальників стало зненацька зрозуміло лише напередодні об 11 вечора;
• дух стосунків “я начальнік — ти дурак” великою мірою зберігається і нікуди не зник. Мова іде не про дисципліну, якої патрульним справді часом бракує. Мова іде про відсутність у значної частини командирів розуміння, що справжня дисципліна у випадках, не прописаних в жодних законах та інструкціях, тримається на зрозумілості неписаних правил і легітимності дій начальника;
• враховуючи передостанні два пункти, мені самому було озвучено тиждень тому ймовірність частини зарплатні недорахуватися в штрафному порядку. Що я звісно, буду оскаржувати внутрішніми процедурами, колиякщо таке дійсно станеться;
• щоби ви знали, у мене цілковиті ціннісні незбіги з командиром моєї роти (який в минулому працював, на мінуточку, в податковій міліції, а це ментальність та ще). І тим не менше, я пишу те, що пишу далі”.

Водночас Харченко – активіст Майдану – згадував і позитивні зрушення в роботі нової патрульної поліції, в яку багато хто прийшов після Революції Гідності, щоб змінювати країну на краще.

Олександр тоді писав: “Так, певне розчарування і демотивація серед патрульних — мають місце. Так, почасти люди підписувалися на одне, а отримали дещо інше. Але кам он, поліція — це плоть від плоті нашого хворого суспільства. Нехай це не ідеальна реформа, але це вже за фактом дуже потужний крок вперед. І на наших спинах на наступний щабель драбини видереться щось іще краще”.

“Тож давайте бачити далі свого носа, коли кричимо про зраду. І – робота над собою, хлопці та дівчатка. Звичайно, не ведіться на тих, хто вказує вам на двері — лиш до цього вся стара система і провокує. Працюйте над собою, ставайте начальниками і міняйте систему зверху.Важко? Важко. І так має бути”, – зазначав минулої осені Харченко.

"Новинарня"