Спротив реформам в медицині: народ проти "оптимізації"

Два місяці тому ЦДС прогнозував почастішання об’єднаних протестів медиків та звичайних громадян проти «оптимізації» медичних закладів. Їх кількість і справді збільшується, хоча вони досі лишаються локальними й не виходять на рівень всеукраїнської кампанії.

Минулого тижня у місті Нікополь Дніпропетровської області приватна охорона, найнята мерією, буквально захопила приміщення діагностичного центру. «Оптимізувати» заклад вирішили передавши його у розпорядження ЖЕКу, а приватну фірму найняли, щоб не пускати всередину обурених працівників. Потрапити на своє місце роботи лікарі намагалися кілька днів – вони приходили під стіни закладу, незважаючи на погрози чиновників, що їм зарахують прогули і взагалі – звільнять. Результат «оптимізації» – до найближчої амбулаторії людям тепер їхати 6 кілометрів, а будівлю медзакладу здаватимуть в оренду – сумнівний плюс для бюджету, зважаючи на глибокі кишені чиновників, і очевидний мінус для галузі охорони здоров’я.

Подібні протести спалахували минулого року в різних областях України, і з початку 2012 року нікопольський виступ лікарів не перший. 13 січня близько тисячі мешканців Алупки вийшли на центральну площу міста, вимагаючи скасувати рішення місцевої влади про ліквідацію міської лікарні і переведення її в склад Ялтинської поліклініки. Під тиском громадськості, через кілька днів міська рада Ялти відмінила свої рішення про «оптимізацію».

17 січня більше сотні мешканців Черкас вийшли на акцію, виступаючи проти можливого закриття дитячої поліклініки. І хоча місцева влада заявляє, що планувала закрити заклад лише на час ремонту, люди переконані, що ремонт – лише привід, щоб звільнити приміщення.

17 січня мешканці різних населених пунктів Дніпропетровської області вийшли на мітинг проти медичної реформи загалом і закриття стаціонарної лікарні, яка обслуговувала близько 8 тисяч людей. Закривши лікарню, влада пообіцяла, що приймати хворих будуть приїжджі спеціалісти. Однак 2 години навіть не щоденної уваги до здоров’я громадян, очевидно, жителів області не задовольнили.

Ці протести ще не порівнювані за масштабами до кампаній дрібних підприємців, чорнобильців та ветеранів Афганістану через відчутні удари по матеріальному становищу цілих соціальних груп. Українським громадянам досі бракує солідарності та міцних організацій для захисту колективних інтересів і поки «оптимізація» не заторкує їхнє власне село, район чи місто вони не схильні виходити на протест проти скорочень у галузі охорони здоров’я вцілому.

Однак, навіть локальні протести наочно демонструють основні вади «оптимізації» медичних закладів в Україні. Реформа проводиться часто без належного інформування, не кажучи вже про громадське обговорення, що призводить до недовіри будь-яким заявам та обіцянкам місцевої влади. Більше того, методи реформування часто є, м’яко кажучи, сумнівними – непрозорість та залучення приватних структур, погрози та тиск на невдоволених – все це,очевидно,не сприяє порозумінню між місцевою владою і громадянами.

Якщо говорити про саму концепцію «оптимізації», то у статті 49 Конституції України чорним по білому сказано, що «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». Досить категоричне твердження, яке ігнорується теперішньою владою. Нею також ігнорується разюча невідповідність мантри «економії», яку вона так любить повторювати на місцевому і державному рівні, та вертолітні майданчики, нові машини і палаци для чиновників. Очевидно економити влада готова. Але на медицині, освіті, довкіллі – навіть якщо це прямо порушує Конституцію.

Інша мантра, яку любить повторювати влада, проводячи непопулярні і антиконституційні реформи, це мантра про «необхідність» та «невідворотність» подібних кроків. Цією мантрою реформи переводяться у начебто нейтральну сферу управлінських та адміністративних рішень – скорочення видатків стає суто технічним («як?»), а не політичним («чи потрібно?») питанням. Це дуже небезпечний міф, який усіма силами підтримують політичні гравці, зводячи різницю своїх передвиборчих програм до мовного чи інтеграційного питання. Але соціально-економічні реформи завжди базувалися і будуть базуватися на глибоко політичних рішеннях – як влади, так і громадян. І останні, на щастя, приймають свої політичні рішення не лише раз у кілька років у встановлений час та у встановленому порядку. А й кожного разу, коли вони виходять на вулиці і ставлять під сумнів мантри та міфи влади.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських  засобів масової інформації.