ТЕМА

Анатолій Матіос: «Ми маємо країну, але досі не створили державу»

14 ноября 2017 | 10:10 , Олег Єльцов, для "Фрази"

распечатать        комментарии [0]       добавить в
фото автора

Головний військовий прокурор країни Анатолій Матіос відомий всій країні, а раніше громадяни не знала імен його попередників. Дехто вважає, що причина популярності Матіоса – у війні на сході, інші стверджують, що вина в тому самого Матіоса: його служба працює надзвичайно ефективно. Втім, на адресу головного військового прокурора лунає й чимало критики. Автор шукав правду безпосередньо у стінах ГПУ.


Кабінет Анатолія Матіоса ні чим не відрізняється від кабінетів інших заступників генпрокурора: типове доволі просторе помешкання з прапором в кутку й чудовим видом з вікна. Цим нинішні керманичі прокуратури мають завдячувати колишньому «генеральному» Віктору Пшонці, який за два роки втулив у невеличкий внутрішній дворик генпрокуратури багаповерхівку зі скла й бетону. З цього приводу після революції порушили кримінальну справу, де фігурує зокрема Артем Пшонка, однак досі про результати розслідування нічого не чутно.

 

Анатолій Васильович цитує Григорія Сковороду – це прокурорський кумир, його портрет й цитати висять у рамках на стінах кабінету військового прокурора. З подивом не знаходжу «іконостасу» - неодмінної колекції ікон в дорогих окладах, які зазвичай прикрашають кабінети високих чиновників. У Матіоса лише єдина ікона схована за склом на полиці поруч із книжками. Цікавлюся доволі майстерно виконаною аквареллю в дорогому багеті. Господар пояснює: «Батьківська хата, сам малював». Дивні таланти відкриваються у військового прокурора. Власне з непрофесійного запитання й почав.

— У вас музична освіта. Звучить дивно, як для прокурора. Чи здатні нині взяти інструмент в руки?

— В мене декілька музичних спеціальностей. Музичну школу я закінчив по курсу баяну, другий інструмент це духова скрипка — тромбон. Спеціальну музичну освіту в училищі я закінчив за спеціальністю хормейстер. Можу хором керувати у тому числі церковним. Але потім була армія й у подальшому — рішення отримати юридичну освіту, так склалося життя, довго розповідати. Музика для мене — своєрідна віддушина, без неї мені сумно.

Поліфонія музики і життєві перипетії в чомусь схожі. Правда в житті не завжди зберігається загальна гармонія.

— Переходжу до «прокурорських» запитань. Чи вважаєте ви, що в країні розпочалася реальна боротьба з корупцією?

— Дивіться цифри: прокуратура розслідує 8200 справ по корупції, 2690 з них знаходяться у судах. Тільки військова прокуратура з моменту створення розслідувала 700 кримінальних проваджень по хабарництву, по 400 з них вже є вироки.

— Найактуальніше на цей момент: як могло статися, що в Одесі майже відбулося захоплення військової частини без єдиного пострілу з боку караулу, а прикордонника, який стріляв по порушнику в Маріуполі, засудили до 13 років?

— В Одесі караул мав повне право стріляти, навіть без попереджувального пострілу вгору. Проникнення на військовий об’єкт з силовою підтримкою — це було безумовним порушенням — ми оперативно відреагували, були покарані як караульний, який не виконав вимогу статуту, так і керівництво військової частини. Результат не забарився: наступного дня до частини знову прийшли будівельники й щось збиралися робити. Цього разу караул відповідно до Статуту чітко дав зрозуміти: відкриє вогонь. Будівельники негайно вшилися. Це я до чого веду: кожен має чітко виконувати свої обов’зки й дотримуватися закону.

— Але ж із прикордонником Колмагоровим, ситуація протилежна: 13 років за стрілянину по машині, водій якої не виконав наказ зупинитися.

— У цій справі ми чітко встановили перевищення повноважень. Колмогоров стріляв по цивільним людям з 70 метрів в місті, яке знаходиться за 40 км до лінії розмежування й було звільнено чотири місяці тому. То на яких підставах озброєний прикордонник намагався зупинити авто цивільних громадян? Чому відкрив огонь? Як це пояснити дитині, яка втратила мати після цього пострілу? А те, що відбувається у цьому процесі зараз я не можу трактувати інакше, ніж тиск на суд. 200 осіб вриваються до зали суду. Що це, як не тиск на суд?!

— Здається, у вашого керівника, Юрія Луценка, протилежний погляд на цю справу.

— Я, як людина військова, не обговорюю дії свого керівництва.

— Начальник генштабу Муженко нещодавно заявив, що війська були готові до бойових дій в Криму. Можливо, якби ми щонайменше опиралися анексії півострову, не мали б сьогодні ЛНР\ДНР на сході? У вас, як у військового прокурора, немає запитань до тодішніх очільників держави? Чому війська мовчки спостерігали за діями зелених чоловічків в Криму? Чи проводила військова прокуратура перевірку тих подій на предмет дотримання законності?

— Ми нині граємо роль пожежників, які стрімголов мчать за викликом туди, де вже палає. 670 працівників на всю воюючу державу, з яких 147 слідчих. Ми опікуємося контингентом більш ніж в 350 тисяч військових, які нині є в Україні. Зазначу: в прокуратурі загалом працює 15000 працівників. 72% всіх закінчених досудових проваджень прокуратури — справа рук військових прокурорів.

Щодо подій в Криму скажу коротко: у військових були всі наявні підстави виконувати свій військовий обов’язок. По-перше, ніхто не скасовував Статут військової караульної служби, писаний кров’ю. Там чітко вказані всі необхідні дії в разі нападу на військову частину, тощо. Там немає положення про те, що треба було пісні співати й маршувати перед ворогом з прапором, слід було стріляти. Окрім того, існує інструкція Генштабу Міноборони від 2006 року, в якому описані дії військових за наявності непередбачуваних ситуацій і прямого нападу на військові об’єкти. Безумовно, ми ведемо розслідування, це величезний масив інформації: десятки тисяч тих, хто зрадив державу — це робота на роки. Так, на цей момент ми вбачаємо порушення військовими присяги. Але остаточні висновки будуть після закінчення досудового слідства. Але до цього ще дуже далеко.

— Сьогодні бійців добробатів здебільшого згадуємо у контексті кримінальних історій, штурмів судів, тощо. Чи можете оцінити роль добробатівців у перші дні та місяці війни? Чи можете згадати значні військові перемоги, здобуті саме добробатами?

— У добробатів не було великих військових перемог. Життя змусило їх виконувати інші задачі з іншими можливостями з військової точки зору у порівнянні з ЗСУ. Добробати в перші дні та місяці війни зробили надзвичайно важливу справу: вони продемонстрували ворогові, а подекуди й самій українській армії готовність битися за Батьківщину, вони своїм прикладом підтримали бойовий дух армії, яка на той момент була деморалізована, вони об’єднали суспільство навколо головної ідеї: протистояння ворогові, захисту України.

— Але є приклади іншого роду. Візмемо такого комбата як Семен Семенченко-Грішин. Чи реагувала військова прокуратура на беззаперечні докази щодо підробки ним документів, незаконне отримання військового звання, його керівництво блокуванням лінії розмежування, що завдало країні величезних збитків?

— Військова прокуратура відкрила кримінальне провадження й пізніше передала матеріали до цивільної прокуратури, оскільки підробка документів — це їхня підслідність. Щодо блокування — цим має займатись поліція: ми не можемо підміняти усі можливі органи, в кожного своя робота.

— Що робити з судами: в нас колапс судової гілки влади. Чому це сталося й що із тим робити?

— У реформаторському угарі в нас з 8000 суддів залишилось 3000. За таких умов справляти судочинство фізично неможливо! Тому й маємо розслідування, затримання, передачу справ до суду й відсутність вироків. До того ж реформа зруйнувала всю систему стримування й противаг, посилилась недовіра до державних інституцій, суду зокрема. В цьому правовому вакуумі кожен починає діяти на власний розсуд: перевищення влади, самоуправство, які стимулюються відсутністю покарання — стали нормою українських реалій.

— Й що далі? На вашу думку: держава здатна виправити таку небезпечну ситуацію, чи на нас чекає махновщина й повний безлад у державі, а далі — й розвал самої держави?

— Українське суспільство сприймає державу як щось віддалене, існуюче за межами існування громадянина, яка ніби зобов’язана просто робити щось для цього громадянина. Але ж державу уособлюють ті самі громадяни, наділені владними повноваженнями. І коли цих представників влади позбавляють їхніх повноважень, в країні встановлюється хаос. На моє переконання, в нас є країна, але держави немає, ми її намагаємося будувати.

Ще приклад: на тлі розмов про вселенський рівень корупції в державі, найбільш корумпованою є сфера медичного обслуговування, інші аспекти побутового життя в країні. У сфері державного управління рівень хабарництва на порядки нижчий за побутову корупцію. Але це є чудовий механізм тиску на державні органи з боку так званих борців із корупцією. На моє переконання більшість громадських борців з корупцією — це хороші актори. Жоден з них не виявив бажання боротися з корупцією — не на телеефірах і в соцмережах, а у тій самій прокуратурі, поліції, в суді. Я не знаю жодного, який би пішов працювати на державу практично, а не лише язиком.

— Кажуть, ті волонтери, що прийшли в Міноборони, вже втомилися від бюрократії й повертаються у цивільне життя.

— На початку війни волонтерський рух зробив страшенно важливу річ: забезпечив функціонування війська. Тоді все вирішувалось з коліс, все було ніби просто й зрозуміло без зайвої бюрократії, але так можна діяти лише дуже короткий проміжок часу й лише в умовах війни. В нас же люди, які не вивчали проблему, не мають достатніх знань і досвіду, прагнуть вирішувати складні проблеми простими елементарними діями. Так не буває. Ніхто не скасував ще німецького принципу бюрократизму: вирішив-написав відповідно до вимог закону-визначив відповідальних-зробив. Так це працює в усьому цивілізованому світі. А наша проблема: кожен українець претендує на істину в останній інстанції й не хоче підпорядковуватися закону. В історії України був єдиний період-коліївщина, коли українці кров’ю «ладили» поміж собою і елітами.

— Ви вважаєте, що в 21 столітті можливо управляти в такий спосіб 40-мільйонною країною?

— Я вважаю, що Україні конче потрібний лідер, який об’єднає суспільство, як це свого часу зробив Бісмарк з німцями. За період майже чотирирічної війни суспільство не народило людей нової формації.

— Отже, чекаємо месію?

— Ні, я чекаю настання розуміння в суспільстві: що воююча поки держава понад усе, а все особистісне зараз — у другу чергу.

— Як оцінюєте рівень нашого війська сьогодні?

— Він зріс неймовірно. Дуже висока вмотивованість особового складу. Хтось йде служити через зарплатню, чи неможливість реалізуватися у цивільному житті, багато чоловіків йдуть у військо через патріотизм. Заважає нашій армії інше явище: військовий приїздить з передової у мирні міста й села і у нього відбувається збій картинки — дискотеки, ресторани, цілком мирне життя. А війна — вона наче лише для людей у військовій формі. Це породжує розлом світосприйняття і свідомості та інколи загострені реакції на будь-яку несправедливість.

— Рівень згвалтувань й мародерства в зоні АТО?

— Я не готовий у цей момент надати статистику за весь період. Щодо поточного року: розслідуємо два факти зґвалтувань. Мародерства як такого немає: є факти зазіхань на приватну власність внаслідок фільтраційних заходів в перші місяці війни. 2014 року ми притягнули до кримінальної відповідальності чималу кількість військових та міліціонерів за такі злочини.

— Чи існує в українському війську «дідівщина»?

— Ні.

— У суспільстві популярна думка, що не можна війну називати АТО. Слід називати речі своїми іменами. Поділяєте таку позицію?

— Моя справа — виконувати той закон, що є. Але проінформую: після Другої світової у світі не було воєн — лише локальні військові конфлікти, які не дозволяли застосовувати повноваження військ ООН. Виключення становила, якщо не помиляюся, лише війна Ірана з Іраком. Якби ми ввели військовий стан, а тим самим оголосили війну у центрі Європи, до цього процесу мали б підключитися міжнародні інституції зі всіма наслідками, які з цього витікають. Які це мало б наслідки для України — не можу оцінити.

— У вас дуже гарні показники роботи, але військову прокуратуру звинувачують у тому, що ви займаєтеся дріб’язком, не посадили жодного генерала.

— Згідно діючого закону, ми зобов’язані передавати до НАБУ матеріали справ, у яких йдеться про суми збитків понад 700.000 гривень, а також стосовно чиновників вищих рангів. Ми не маємо тих повноважень, які має НАБУ. Це виключно їхня компетенція. Такий закон.

— Тим не менш, ви повертаєте страшенно дорогі майнові комплекси, ціна яким — багато мільйонів. Пам’ятаю, ви повернули навіть цілий житловий будинок, зведений на гроші Міноборони та не переданий забудовником війську.

— Так, це сталося на Дніпропетровщині. Ми через суд повернули 86 квартир військовим. Справа тягнулася 10 років. Коли я очолив військову прокуратуру, ми домоглися справедливості протягом року. Однак, такі справи реалізують не через кримінальні провадження, а шляхом представництва держави в судах. Це є наша функція.

— Але ж всі кажуть, що суди в нас продажні й нічого в них вирішити неможливо.

— Важко сказати, може просто кожен повинен фахово робити свою справу, а не шукати виправдань чому не зміг зробити. До того ж, коли йдеться про позови на користь військових, на мою думку, судді судять за законом.

— Що відбувається з ДБР, які ваші шанси його очолити, як оцінюють вашу роботу на вищих щабелях влади?

— Про оцінку моєї роботи не мені казати. Але мабуть, були б мною не задоволені, я б тут не працював. Можу лише повідомити, що серед заступників генпрокурора я — старійшина, працюю четвертий рік. Перспективи очолити ДБР оцінити не можу, але таку амбіцію маю. І зараз проходжу повну процедуру для кандидатів. Так, вчора пройшов перевірку на поліграфі. Це вже втретє у моєму житті. Вперше проходив під час служби в СБУ, потім — за пропозицією генпрокурора та за умовами конкурсу на ДБР вже вдруге за останні півроку.

— Це стандартна процедура для працівників Генпрокуратури?

— Загалом це добровільна процедура, за конкурсом на ДБР — обов’язкова. Але я рекомендував генпрокурору, за наказом якого в штат саме військової прокуратури введений фаховий прокурор-поліграфолог, який бере участь у розслідуваннях кримінальних проваджень про агресивну війну. Процедура прописана в інструкції для всіх співробітників прокуратури, зареєстрованій в Мінюсті. Якщо маємо сумніви у свідченнях потерпілих або свідків, вони проходять перевірку на поліграфі. Особливо це стосується справ про тих, хто пройшов полон і їхні справи будуть розглядати в європейських судах. Окрім того, всі військові прокурори, які їдуть в зону АТО і мають допуск до держтаємниці, кого висувають на вищі посади — всі обов’язково проходять поліграф. Ті, хто відмовляється, не мають кар’єрних перспектив.

— По мережі гуляють звинувачення про вимагання двох мільйонів доларів у справі колишнього начальника податкової служби Харківської області. Там і вас згадують...

— Це питання не за адресою. Якщо є такий факт — значить має бути заява до правоохоронних органів, яку мають розслідувати, у цьому випадку Генеральна інспекція ГПУ. До мене органи слідства з цього приводу не звертались. Якщо виникне потреба — дам покази, можу ще кілька разів пройти поліграф. Поки що роблю свою роботу. До речі: сім військових прокурорів зробили заяви про спроби надання хабара. По всіх цих заявах затримані люди, вже є судові вироки. Одну справу про спробу надати 70 тисяч доларів військовому прокурору розслідує НАБУ. Наразі в державі пішла хвиля таких заяв від правоохоронців різних відомств. Навіть Холодницький заявив про спробу дати йому хабара з боку судді, який перебуває під слідством. Але першою по цьому шляху пішла військова прокуратура.

Ми багато що робимо вперше. Може мої слова видадуться дещо хвалебними, але я пишаюся своїм колективом військових прокурорів та слідчих.

Вважаю, що ми є найбільш дієздатним, ефективним та результативним для суспільства підрозділом ГПУ та й у державі в цілому. Робимо все для невідворотності покарання кожному, хто спричинив цю війну. А мріємо про мир, де буде панувати закон і не буде жахів і наслідків війни.

ФРАЗА



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

Загрузка...

по теме

О профессиональной этике новой полиции

08. 11. 2017 | 09:43 , Владимир Батчаев

Анализируя концепцию реформирования Министерства внутренних дел можно отметить, что ни одна из программных целей данной реформы на практике не может быть достигнута без соответствующего кадрового обеспечения. Именно персонал МВД, причем на всех ступеньках иерархической лестницы ведомства, должен был стать той точкой опоры, при помощи которой предполагалось перевернуть мир старой милиции. Базовый тезис реформы «Вернуть доверие общества к правоохранителям» сам по себе предполагает не только обновления правовой, но и создание принципиально иной психологической и, если хотите, идеологической модели взаимоотношений «полицейский – гражданин». Отсюда и поставленную перед МВД реформаторскую задачу вполне можно обозначить, как формирование и культивирование в среде правоохранителей нового типа сотрудника полиции. Сотрудника, как принято говорить с «человеческим лицом». Сотрудника, видящего в гражданском человеке не потенциального нарушителя, а объект защиты и помощи. Сотрудника, не только высококвалифицированного, а и высоконравственного. Сотрудника, для которого «честь мундира» и «служение людям» являются не абстрактными формулировками, а неотъемлемыми составляющими личностных и профессиональных качеств. Только такие кадры способны «служить и защищать», обеспечивая позитивную динамику преобразований и способствуя разрешению всего комплекса неизбежно возникающих при реформировании проблем.

фототема (архивное фото)

© фото: .

Израильский поселенец и палестинец спорят у дома в Шейкх Джаррах, Восточный Иерусалим. (Ahmad Gharabli/Agence France-Presse/Getty Images)

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100