ТЕМА

Як ми ледь не знищили самих себе

11 мая 2021 | 10:12

распечатать        комментарии [0]       добавить в

Іноді доля всього людства опиняється в руках лише кількох людей. Коли це сталося в нещодавній історії і чого нас вчать ці помилки? Небезпека зараження смертельними мікроорганізмами з космосу, випробування атомної зброї та кілька інших моментів у нещодавній історії, коли в руках невеликої групи людей опинилася доля всього людства. Що саме призвело до ухвалення таких рішень? І про що вони свідчать з огляду на нові виклики, з якими ми стикаємось сьогодні?


Коли люди вперше серйозно замислилися про відправку космічних апаратів і людей у космос у середині XX століття, постало питання забруднення.

З одного боку, існував ризик забруднення космічного простору мікроорганізмами з Землі. Перед запуском космічний корабель потрібно було стерилізувати та ретельно упакувати. Якщо мікроби попадуть на борт, виявити позаземне життя буде вкрай важко, вважали вчені.

Наші земні віруси й бактерії також могли знищити інші форми життя, які потенційно існували в космосі, як це сталося з прибульцями у славетній "Війні Світів" Герберта Веллса. Як і у добу космічних перегонів, це питання так само актуально сьогодні.

З іншого боку, дослідники так само непокоїлися про ризик "забруднення" Землі з космосу.

Припускали, що астронавти, ракети чи зонди, які повертаються на Землю, можуть привезти з собою життя, яке згодом випередить за розвитком земні організми або зробить щось набагато гірше, наприклад, знищить весь наш кисень.

NASA розглядала ці ризики під час планування місій "Аполлон" на Місяць, але не вважала таку ймовірність високою. Мало хто думав, що на Місяці може бути життя.

"Ми можемо бути на 99% впевненими, що "Аполлон-11" не привезе на Землю живі організми з Місяця, - казав тоді один впливовий вчений, - але навіть цей 1% занадто великий, щоби нехтувати ним".

NASA запровадила кілька карантинних заходів - у деяких випадках дещо неохоче. Занепокоєні чиновники Служби охорони здоров'я США вимагали жорсткіших дій, погрожуючи агенції, що вони мають право не дозволити "забрудненим" астронавтом повернутися на землю США.

Після слухань у конгресі космічна агенція погодилася встановити карантинний блок на кораблі, який мав підняти космонавтів після приземлення у Тихому океані.

Також домовилися, що дослідники Місяця проведуть три тижні в ізоляції, перш ніж обійняти свої сім'ї або потиснути руку президенту.

Втім, за словами науковця Джонатана Вінера з Університету Дюка, у карантинній процедурі був великий прокол. Дослідник описав цей момент у своїй науковій роботі, присвяченій хибного сприйняттю ризиків катастрофи.

Коли капсула з астронавтами впала в океан, за протоколом вони мали залишатися всередині неї. Однак у NASA хвилювалися про самопочуття астронавтів у спекотному і задушливому апараті, який перекидали морські хвилі.

Співробітники вирішили відчинити двері капсули і забрати чоловіків на гелікоптері.

Хоча самі астронавти були у захисних біокостюмах і одразу перейшли у карантинний відсік на кораблі, повітря зсередини капсули потрапив назовні.

На щастя, місія "Аполлон-11" не принесла на Землю смертоносного інопланетного життя. Але в ухваленому чиновниками рішенні, пріоритетом став комфорт кількох чоловіків, а не доля всього людства.

Ядерне знищення

За 24 роки до того американські вчені та чиновники мали ухвалити інше рішення, яке могло мати катастрофічні наслідки. Перед першим випробуванням атомної зброї у 1945 році вчені з Мангеттенського проєкту провели розрахунки, які можливість моторошного розвитку подій.

За одним зі сценаріїв, тепло від вибуху атомної бомби могло запустити безконтрольне вигоряння атмосферного кисню, запалити океани та знищити майже все живе на Землі.

Подальші дослідження показали, що це було практично неможливо, але до самого дня випробування вчені не було впевнені в цьому на 100%. А коли настав день випробування "Триніті", чиновники не зупинилися.

Коли спалах виявився довшим і яскравішим, ніж очікувалося, принаймні один із членів команди вирішив, що сталося найгірше. Це був президент Гарвардського університету, і його початковий захват швидко змінився на паніку.

"Він взагалі не мав впевненості, що бомба спрацює, але коли це таки сталося, він подумав, що став свідком "кінця світу", - розповідала його онучка Дженнет Конант в інтерв'ю Washington Post після того, як написала книгу про вчених-учасників проєкту.Для філософа Тобі Орда з Оксфордського університету цей момент став ключовим в історії людства. Він називає конкретний час і дату випробування "Триніті" - 05:29 16 липня 1945 року - початком нової ери для людства. На його думку, тепер ми маємо значно потужніші можливості для того, щоб знищити себе.

Попри серйозність вчених Манхеттенської групи, розрахунки ніколи не оцінювала незалежна експертна комісія, зазначає Тобі Орд. Він також зауважує, що жодного обраного представника, не кажучи вже про уряд, не повідомили про можливі ризики. Вчені та військові керівники ухвалювали рішення самостійно.

Орд також згадує, що у 1954 році вчені припустилися суттєвої помилки в розрахунках потужності чергового ядерного вибуху. Замість очікуваного 6 мегатонн, вони отримали вибух у 15-ть.

"З двох основних термоядерних розрахунків, зроблених того літа... вони зробили один правильний і один - ні. Можливо, ризику запалити атмосфери й не було, але це безумовно не той рівень надійності, на якому можна було б будувати майбутнє".

Вразливий світ

З висоти наших знань у XXI cтолітті легко оцінювати рішення, ухвалені в минулому. Сьогодні ми знаємо набагато більше про життя у Сонячній системі, а війна між союзниками та нацистами давно минула. У наш час ніхто стане так ризикувати, правильно?

На жаль, ні. Ризик катастрофи, випадкової або навмисної, тепер є значно вищим ніж тоді.

Слід визнати, що знищення прибульцями, мабуть, не головний ризик, з яким може стикнутися людство.

Хоча ми й маємо розроблену стратегію "захисту планети" від зараження чужорідними організмами, як дотримуватимуться цих правил приватні підприємства, які вирушать на інші планети й супутники Сонячної системи, не відомо.

Додатковою загрозою нашому виду є також трансляція нашої присутності в галактиці. Зустріч людей із технологічно більш розвиненою цивілізацією, скоріше за все, не буде позитивною. Згадайте долю корінних жителів, які зустрілися з європейськими колонізаторами.

Ще більш реальною є ядерна загроза. Якщо вона й не призведе до спалення атмосфери, вона цілком може спричинити ядерну зиму, схожу на ту, що знищила динозаврів.

Під час Другої світової ядерних арсеналів ще було недостатньо, щоби спровокувати таку катастрофу, але тепер вони є.

Філософ Тобі Орд підрахував, що ризик зникнення людей у XX столітті дорівнював приблизно 1 зі 100. Але він вважає, що тепер він вищий.

Крім природних ризиків, які існували завжди, можливість загибелі людства помітно зросла за останні кілька десятиліть, стверджує вчений.

Поряд із ядерною загрозою з'явилася перспектива виходу з-під контролю штучного інтелекту, зростання викидів вуглецю і наші вміння втручатися у біологію вірусів, щоб зробити їх набагато більш смертоносними.

Ми також стали більш вразливими через глобалізацію, дезінформації і впертість політиків, як показала пандемія Covid-19.

"З огляду на те, що я знаю, я б оцінив ризик у цьому столітті в 1:6, тобто як російську рулетку", - пише вчений.

"Якщо ми не об'єднаємо зусилля, якщо продовжимо дозволяти нашій силі перевищувати мудрість, ризик стане ще вищим у наступному столітті і так далі".

Інший спосіб, у який дослідники характеризують зростання небезпеки, - це кульки у гігантській урні. Кожна кулька являє собою нову технологію, відкриття або винахід.

Переважна більшість з них білі або сірі. Біла кулька - це корисний прогрес для людства, як-от винахід мила. Сіра кулька - неоднозначне благо, приміром, соціальні мережі. Однак всередині урни є й кілька чорних кульок. Вони надзвичайно рідкісні, але витягніть одну з них, і ви знищили людство.

Це називається "гіпотезою вразливого світу", вона висвітлює проблему підготовки до рідкісних і надзвичайно небезпечних подій у майбутньому.

Ми поки що не витягли чорну кулю, але це, швидше за все, тому, що вони дуже рідкісні. І напевно, наша рука вже раз чи два торкалася її. Словом, нам поки щастило.

Є багато технологій або відкриттів, які можуть виявитися чорними кульками. З деякими з них ми вже знайомі, але поки що їх не застосували. Це - ядерна зброя чи біовіруси.

Інші - це машинні алгоритми та генна інженерія.

Проте є й такі, про які ми взагалі поки що нічого не знаємо. Ми їх поки що не вигадали.

Незвична трагедія

Чому ми не розглядаємо ці ризики з усією серйозністю, на яку вони заслуговують? Джонатан Вінер пояснює це тим, що ми сприймаємо екстремальні ризики як "незвичні трагедії".

Ви, напевно, чули про "трагедію колективного блага". Ця концепція описує погане управління комунальними ресурсами. Кожна людина робить те, що найкраще для неї, але всі страждають. Результатом цього стають зміни клімату, вирубка лісів або надмірний вилов риби.

Незвична трагедія - інша, пояснює Вінер. Замість неправильного керування спільними ресурсами, люди хибно сприймають незвичні ризики.

На думку дослідника цьому є три причини:

Перша - це брак досвіду рідкісних катастроф. Нещодавні, помітні події легше пригадати, ніж те, що ніколи не відбувалося. Мозок схильний будувати уявлення про майбутнє, створюючи колаж спогадів про минуле.

Якщо про небезпеку кажуть у новинах, приміром, про тероризм, суспільне занепокоєння зростає, політики починають діяти, винахідники створюють нові технології.

Але "незвичні трагедії" не дають нам можливості вчитися на досвіді. Про них не напишуть у заголовках, тому що коли вони стануться, гру буде закінчено.

Друга причина, з якої ми хибно сприймаємо рідкісні катастрофи, - це "ефект приголомшення".

Психологи зазначають, що стурбованість людей не зростає прямопропорційно тяжкості катастрофи. Тобто якщо спитати в людей, як сильно вони були б занепокоєні смертю всіх людей на Землі, їхній страх не буде у сім з половиною мільярдів разів більше, ніж страх за життя однієї людини. Ще складніше людям усвідомити втрачені життя майбутніх поколінь.

Навіть навпаки, коли справа стосується великих чисел, стурбованість людей зменшується у порівнянні з індивідуальною трагедією.

Журналісти часто цитують слова Матері Терези: "Коли я бачу страждання маси людей, я не почну діяти, коли я бачу страждання однієї людини, я дію".

І нарешті, у трагедіях глобального масштабу завжди присутній ефект безкарності. Якщо через ваше рішення світу настане кінець, вас не притягнуть до відповідальності за необережність. Закони та правила не захищають від знищення усього людства.Мабуть, найбільш тривожним є те, що "незвична трагедія" може трапитися випадково - через людську пихатість, дурість чи безвідповідальність.

"Мало хто насправді хотів би знищити світ. Навіть жадібні корпорації, тоталітарні уряди, божевільні вчені та інші "вісники апокаліпсису" потребують світ, в якому вони могли б досягати своїх цілей: отримувати прибутку або здійснювати свою владу", - писав колись дослідник штучного інтелекту Елізер Юдковський.

"Якщо людство не зникне в одну мить, ті, хто запустить катастрофу, напевно будуть шоковані результатом своїх дій… Отже, якщо Землю колись і знищать, це станеться випадково".

На щастя, співробітникам NASA і вченим Мангеттенського проєкту не довелося жахатися своїх дій. Але колись у майбутньому доля людства може дійсно опинитися в руках кількох людей.

Можливо, вони вже на цьому шляху й мчать ним із заплющеними очима. А нам залишається лише сподіватися, що вони зроблять правильний вибір, коли настане момент.

ВВС



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

17 сентября 2021
16 сентября 2021

фототема (архивное фото)

© фото: .

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100