Хай живе корупція! Хай живе Україна!

Тут ось яка історія. Корупція розповсюджена у недорозвинутих суспільствах зі слабкими державними інституціями, низькою культурою, традиціями поблажливого сприйняття крадійства й кумовства, релігійною традицією. Там де все перелічене присутньо (а в нас воно присутньо у повній мірі), корупція скоріше порятунок, аніж зло.

Колись довелося побувати в складі представницької делегації в маленькому сицилійському селищі Корлеоне. Весь світ знає цю назву з фільму «Хрещений батько». За сюжетом саме звідси почав свій бойовий шлях головний герой фільму. В селищі є музей мафії. А ще в ньому незадовго до нашого візиту вперше головою «сільради» обрали людину, не пов’язану із мафією. Цей чоловік довго і з подробицями розповідав нам скільки будинків за рік він оздобив системою опалення, у скільки проведено централізовану каналізацію… Це дуже захоплює, шановний пане, - кажемо йому. Але розкажіть як ви долаєте мафію? А той, набравши повітря в груди, далі доповідає про те, скільки вулиць заасфальтував, де освітлення провів. Ми страшенно раді за ваших односельців, - перериваємо доповідача, - але як ви знищуєте мафіозне коріння у цьому прославленому селищі?

Й отут голова карлеонської сільради підбиває риску: так це все і є боротьба із мафією. Ми конкуруємо, змагаємося із мафією в ефективності. Держава надає населенню якісніші, дешевші послуги – мафія втрачає популярність й програє.

Поспілкуйтеся із діловими українцями, які починали бізнес у скажені 90-і. Тоді все контролювала оргзлочинність. Потім силовики перемогли рекет й посіли звільнене місце. Я питався у бізнесових: з ким легше «вирішувати питання»? Більшість вказувала на злочинців: ті вирішували проблеми швидше, грошей брали менше, «відповідали за базар». А оці ментівсько-прокурорські брали грубі гроші, питання не вирішували, нічого не повертали.

Я вже не кажу, що говорили ті, хто намагався вирішити свої проблеми за законом.

Чому в нас корупція набула поширення? Є два пояснення. Хуторянська ментальність, звичка все вирішувати через кума-свата, «віддячувати», навіть якщо людина отримує зарплатню за зроблену роботу, надану послугу, тощо. За давньою звичкою українці несамовито беруть й дають хабарі. Я, скажімо, принципово ні за яких обставин не даю хабарів. Бо розумію: наявність зарплати передбачає виконання чиновником своїх обов’язків. Умови оплати не влаштовують? Нема проблем – звільняйся й шукай кращу посаду. Або йди у бізнес – там хабарів не дають, але все що заробиш – твоє. Мушу визнати, що я – виключення з правила. Пересічний українець звик скаржитися на засилля хабарників у владі й… сувати у кишеню кожному чиновнику.

А хто ж ці чиновники, які будують палаци на корупційні гроші, отримані від маленьких українців? Ба, та це ж ті самі українці, які стали великими панами. Насмілюся припустити, що той, хто без сумлінь совісті дає хабарі у якості прохача, ставши начальничком, неодмінно їх братиме. Отака діалектика.

Переходимо до ключового питання: чи потрібно боротися із корупцією? Безумовно. Але ця боротьба має бути природньою. Я можу зрозуміти грантоїдів, які вимагають непримиренної війни з корупцією до переможного кінця. Але вони волають це за гранти країн розвиненої демократії. Чомусь наші друзі, які набагато далі за нас просунулися у несприйнятті корупції й організації державних інституцій, помилково вважають, що ми маємо знизити наш рівень корупції до їхнього. Та ні в якому разі! Якщо завтра зникне українська корупція – зникне українська держава. Бо корупціонер своєю діяльністю підміняє державну інституцію, якої немає, або яка крива та неефективна.

Останній приклад із закликом міністра іноземних справ до людей з вулиці іти на дипломатичну службу – яскраве тому підтвердження. Чому раптом у МЗС виник кадровий голод? А тому що держава системно не сприймає дипломатичну роботу як щось надто важливе. А от витрати на утримання диппредставництв за кордон доволі високі. Питання вирішили просто: послідовно скорочуючи фінансування. Мені відомі випадки, коли не найкращі люди, забруднені в хабарях, ставали послами й консулами, утримуючи дипломатичні установи за власний кошт. Ні, вони не перетворилися з хабарників на благодійників. Втрачені гроші вони спробують повернути й примножити за рахунок корупційних схем із використанням високого статусу. Як цього позбутися? Вірно – фінансувати дипломатичну службу з кишені держави, а не з гаманця хабарників. Отоді корупції стане менше.

Взагалі, за моїми спостереженнями, корупції в країні меншає. Особливо це помітно на прикладі галузей, де розпочалися реформи. Згадаймо хоча б охорону здоров’я. Попри шалений тиск й звинувачення Уляна Супрун встигла дещо зробити – хамства, хабарів, черг в медицині поменшало, ефективність зросла. Буде більше реформ й більше фінансування – справи будуть ще кращими.

Тому загальна формула боротьби з корупцією має бути такою: чим більше реформ та нових ефективних державних інституцій, чим багатша держава, отже – краще фінансування  – тим сильнішою має бути боротьба с корупцією. Це два паралельні процеси. Якщо почнемо давити корупцію щосили, не зміцнюючи державне управління втратимо керованість. Держава перетвориться на територію, де панує хаос. І тоді на цю територію неодмінно прийде той, хто створить тут державу вже за власними законами.