ТЕМА

Перемога, ганьба і зрада Закону про Нацполіцію

05 августа 2015 | 11:57 , Михайло Лебедь, експерт з питань парламентського лобіювання та свободи зібрань в Україні

распечатать        комментарии [0]       добавить в

Днями Президент України заявив, що скоро підпише Закон “Про Національну поліцію”, хоч той його і не до кінця влаштовує. Не влаштовує Петра Порошенка, судячи з усього, право Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова не лише впливати на урядове призначення і звільнення керівника поліції, але й безпосередньо призначати й звільняти геть усіх заступників керівника. Очільнику “Блоку Петра Порошенка” така велика кількість “смотрящіх” з боку “Народного фронту” прийшлася не до вподоби, тож він анонсував “деполітизацію поліції” – повідомив про намір ініціювати внесення змін у вже чинний Закон. Нарешті, 4 серпня Президент підписав Закон.


Та поки еліту нової української влади хвилює розподіл впливів між основними політичними гравцями, “простих смертних” має турбувати зміст текстів як цього Закону, так і інших законодавчих ініціатив урядового “поліцейського пакету”, частина з яких вже пройшла фінальні голосування в парламенті. Тож на правах одного з небагатьох, хто покращував напрацювання МВС та Кабінету Міністрів, коротко опишу основні виграші та загрози найбільш актуального з документів, за який 2 липня у другому читанні і в цілому проголосували 278 депутатів.

Judge Dredd Still Image

А також докладно зупинюся на причинах поразок громадськості.

Перемога

Силами переважно правозахисників та громадсько-політичних активістів у новому Законі про Нацполіцію матимемо наступні нововведення в порівнянні зі старим Законом “Про міліцію”. Ці та інші правила вступлять в силу через три місяці після підпису Президента і офіційної публікації тексту. І маю надію, що до цього моменту позитивні нововведення раптом не зникнуть з тексту, як це всупереч законодавству іноді бувало в історії українського парламенту.

  • Жетони проти “анонімності”. Поліцейські будуть на рівні закону зобов’язані носити на уніформі нагрудний знак з індивідуальним особистим номером, який заборонено знімати або ховати інформацію на ньому. Це, безперечно, – головна законодавча реформа, особливо важлива після вбивств та каліцтв євромайданівців “правоохоронцями” без розпізнавальних знаків. Водночас Кабінет Міністрів, МВС та окремі депутати пролобіювали винятки з правила носіння жетонів – Міністр все одно може створювати на законних підставах “анонімні” спецпідрозділи навіть в цивільному одязі для “проведення негласних слідчих (розшукових) дій” і “виконання завдань у режимі секретності”.

Поліцейський також буде законодавчо зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду та звання не лише, коли той сам звертається до перехожого, але і коли перехожий звертається до нього. І правоохоронець має не просто формально махнути “корочкою”, але і надати можливість ознайомитися з викладеною у посвідченні інформацією.

Nacpol7

  • Чіткіші часові рамки затримання. Як би довго не “конвоювали” в райвідділок чи везли у “бобіку”, але відлік часу утримання затриманих поліцією тепер відраховуватиметься з моменту фактичного затримання. Нагадую, що звичайне адмінзатримання має, згідно з КУпАП, тривати не довше трьох годин. Щоправда Закон про Нацполіцію введе інше, зручне для зловживань, нововведення для “безкінечного” утримання людей. Але про це трохи згодом.
  • Обов’язок знати законодавство. Правоохоронці муситимуть пояснювати свої дії тим, з ким взаємодіють. Пояснювати включно зі змістом нормативно-правових актів, на підставі яких ці дії здійснюються. Не посилатися на документи поліція має право в окремих випадках взаємодії з правопорушниками, коли є необхідність застосовувати фізичну силу, спецзасоби чи вогнепальну зброю. Але загалом і в простіших ситуаціях під час спілкування аргументація а-ля “мої дії законні просто тому, що я міліціонер” тепер стане прямим порушенням Закону. Звісно, все одно далеко буде до тих омріяних громадянським суспільством часів, коли середньостатистичний поліцейський зможе аналізувати саме законність своїх дій. Бо в нашій молодій державі підзаконні акти можуть суперечити законам, а норми деяких законів суперечити Конституції – в подібних випадках далеко не всі громадяни можуть швидко знайти юридичну істину. Проте описане нововведення Закону все одно – крок вперед.
  • Чіткіші правила застосування сили. Поліцейські заходи примусу в цілому прописані краще, ніж міліцейські. Перш за все, тому, що на рівні закону включають конкретніші обмежувачі насильства з міліцейських підзаконних актів. Важливий здобуток – зникла максимально неконкретна і зручна для зловживань норма про використання без попередження вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили “у районі проведення антитерористичної операції”, яка більше року як з’явилася в законі “Про міліцію” через тодішні мілітаристичні настрої депутатів.

d1

  • Обов’язок “стукати” на колег-катів. Поліцейські будуть законодавчо зобов’язані доповідати безпосередньому керівництву та відповідним органам досудового розслідування, якщо хтось з колег когось катує або має намір це зробити. Щоправда катування було кримінальним злочином задовго до Закону про Нацполіцію, тож правоохоронці як мусили, так і мусять навіть без нововведення реагувати в тому числі на такі злочини.

Дрібніші “плюси” Закону “Про Національну поліцію”, звісно, можна продовжувати перераховувати. Та цікавіше порівняти їх хоча б з основними “мінусами”. Причому не стільки з кількістю, скільки зі значущістю в питанні можливого впливу на майбутнє.

Зрада

Новий Закон про Нацполіцію узаконить низку раніше незаконних практик примусу з боку правоохоронців. Що загрожує ще більшими зловживаннями, у тому числі корупційними.

  • Опитування особи. Правоохоронці отримають право “опитати” і навіть на необмежений час запросити вас для цього в поліцейське приміщення, якщо існує “достатньо підстав вважати”, що ви “володієте інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень”. Надання інформації, правда, є добровільним, і ви дійсно можете відмовитися будь-що розповідати чи будь-куди йти. Але Закон не зобов’язує поліцейського казати про необов’язковість запропонованого ним “опитування”. Тож шансів не потрапити на гачок зловживання буде більше у правознавців.
  • Поверхнева перевірка. Без свідків і понятих поліцейський тепер матиме право проводити по поверхні вашої одежі рукою. Ви ж зобов’язані самостійно показувати йому вміст ваших особистих речей чи транспортного засобу. Для того, щоб зловживати цим правом правоохоронцю достатньо придумати собі “достатні підстави”. Звісно, це полегшить можливість підкинути вам щось протизаконне (наркотики, боєприпаси, зброю).

Judge Dredd (Karl Urban) and Anderson (Olivia Thirlby) in DREDD 3D.

  • Обмеження фактичного володіння річчю у випадку, якщо є “мета посягання … на життя чи здоров’я іншої людини, або пошкодження чужої речі”. З самого формулювання видно, що при гарній фантазії поліцейського у вас може надовго пропасти, наприклад, телефон чи ноутбук. Важливо підкреслити, що якщо в когось є мета вчинити описані кримінальні правопорушення, то і відповідні кодекси, і старий Закон “Про міліцію” дають всі підстави взагалі затримати особу з усіма її знаряддями для злочину. Але ж норма чомусь сформульована так, щоб нею саме зловживати – не попереджати злочини, а на законних підставах “віджимати” особисті речі на загалом необмежений час.
  • “Безкінечні” підстави для перевірки документів. Судячи з усього, при написанні цієї норми у МВС і Кабміні раптом забули, що в адмінкодексі ще з радянських часів дуже багато сторінок. Тому поліція, крім права вимагати документи при підозрі у вчиненні кримінальних правопорушень, отримає таке ж право при підозрі у “намірі здійснити” правопорушення адміністративні. Тобто фактично через будь-який надуманий привід – за “намір” покурити в заборонених місцях, “намір” витоптати зелені насадження, “намір” дрібно похуліганити і т. д. Оскільки кожного можна звинуватити в таких “думкозлочинах”, то і паспорт, можливо, доведеться носити з собою завжди і скрізь. Інакше поліцейський може й забути, що відсутність документу сама по собі не є підставою для затримання.
  • Поліцейські бази даних. “Великий Брат слідкує за тобою”! Поліція повинна буде вести аж 18 власних видів баз. Для бази затриманих за підозрою у вчиненні будь-яких адміністративних і кримінальних правопорушень поліцейські зобов’язані будуть збирати і зберігати фото, відео, аудіо, а також дактилокарты і зразки ДНК. Без рішення суду або санкції прокурора поліція матиме безпосередній оперативний доступ до інформації і інформресурсів інших держорганів. При всьому цьому не має порушуватись Закон “Про захист персональних даних”, але хто в достатній мірі контролюватиме правоохоронців щодо дотримання цієї запобіжної норми?
  • Нові можливості для зловживання вогнепальною зброєю. Перестала бути абсолютною заборона старого Закону застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей в разі, “якщо від цього можуть постраждати сторонні особи”. Тепер це можна робити у випадках “крайньої необхідності” та необхідності відбиття навіть неозброєного нападу. Зрозуміло, що подібні нововведення продиктовані сумним досвідом останніх військово-політичних подій і іноді можуть бути виправдані. Але іноді навпаки – призводити до зловживань.

Летальними зловживаннями загрожує і норма нового Закону про право поліцейського стріляти без попередження в разі, якщо хтось, коли у поліцейського вже оголена зброя, або до нього наближається, або навіть намагається до зброї доторкнутися. В Законі “Про міліцію” подібна норма не мала чіткості у питанні попереджати перед стрільбою чи ні. Тепер чіткість з’явиться. Як і можливість поліцейському брехати, що все відбувалося саме так.

d4

Список негараздів Закону “Про Національну поліцію” також можна продовжувати. Та головне питання – чи вартує жетонів уся ця поліцейщина? – лишається відкритим. Це реформа? Чи “реформа”? Відповідь залежить від інтересу того, хто відповідає…

Ганьба

Як було сказано вище, поліцейські жетони – це поки головна для суспільства законодавча реформа. І водночас своєрідний мінімум змін у законодавстві після міліцейського насилля під час Майдану.

Існує думка, що цю, а також менш значущі позитивні норми можна було внести і в старий Закон “Про міліцію”. Тим більше, що до 2015 року з боку громадянського суспільства та прогресивних депутатів було аж дві спроби це зробити. Наприклад, вже після Майдану був реєстрований законопроект №4988 про введення нагрудних знаків на формений одяг працівників органів внутрішніх справ. Проект, нажаль, через перевибори парламенту так і не встигли проголосувати в першому читанні. Попередня спроба була десь за місяць до початку Майдану – був зареєстрований схожий законопроект №3048, але під час подій “російської весни” 2014 року голосування за нього було характерно провалене Партією регіонів, КПУ, депутатськими групами “Економічний розвиток” та “Суверенна європейська Україна”, а також позафракційними екс-регіоналами.

То чому ж шляхом внесення простих, але необхідних після Майдану прогресивних змін в чинні міліцейські закони і кодекси, не пішла Коаліція нової влади, яка з легкістю (якщо не свариться) може забезпечити просту більшість у 226 голосів? На мою скромну думку, це сталося тому, що США та Європа через свої інституції почали надавати Україні на реформи гроші…

Nacpol3

Гроші з одного боку надихнули експертні грантові організації на ідеалістичне “все і одразу” в Одному Новому Законі. We want the world and we want it now! З іншого боку гроші підштовхнули владу до тієї простої думки, що форма реформи важливіша за сутність. Та й як інакше системі поєднати інерцію і небажання своїх старих складових сильно змінюватись із зобов’язаннями перед українським суспільством та зовнішньополітичними партнерами? Заміна слів “міліція” на “поліція”, наприклад, сама по собі вже популістично промовиста. Гроші, звісно, пішли і на корисну частину реформи – нову форму і авто, а також навчання нових поліцейських. Але що може бути промовистішим для демонстрації “проміжних результатів реформи”, ніж проголосувати за Однин Новий Закон про Нацполіцію? Тим більше, що 226 голосів у Коаліції зі скрипом, але назбереться. Тут інтереси нової влади та експертного громадського середовища і співпали…

Але співпали також більше за формою, ніж за сутністю. Що закономірно.

Тому попри напрацювання Експертної ради при МВС з питань дотримання прав людини та реформування ОВС, Національної платформи “Реформуємо МВС: прозорість та відповідальність”, коаліцій організацій “Реанімаційний пакет реформ” та “Правозахисний порядок денний”, а також окремих експертів та депутатів з їх законопроектом №1692-1 “Про поліцію і поліцейську діяльність”, – попри все це Кабмін та МВС все одно робили своє. Купа прогресивних пропозицій та зауважень експертів-правозахисників так і не вплинули на урядові законопроекти “поліцейського пакету”, а №1692-1 взагалі був відкликаний владою всупереч Регламенту ВР. Відкликаний, звісно, щоб розчистити парламентський шлях для урядового №2822 “Про Національну поліцію”.

“Поспіх, з яким готувалися законопроекти, можна зрозуміти: вікно можливостей є вузьким і коротким,” – пояснював в день першого читання більшої частини “поліцейського пакету” Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, член дорадчої Колегії МВС та голова вищезгаданої Експертної ради при МВС. Не знаю, що конкретно мав на увазі Євген Юхимович під розмірами “вікна”, але не витрачати зайвий час на перемовини з правозахисниками владу підштовхували саме дедлайни звітності перед іноземними партнерами. “Проміжні результати реформи” треба було промовисто показати її спонсорам.

Та коли між першим і другим читанням прийшов час справжнього протистояння за зміст норм “поліцейського пакету”, раптом виявилося, що громадянське суспільство – а точніше його правозахисна частина – надто слабке. Чому? Попри велику кількість задіяних з боку громадськості брендів, на законопроект “Про Національну поліцію” активно впливали менше 20 правозахисників і суспільно-політичних активістів. Майже стільки ж народних депутатів (21 з 450) реєстрували свої та написані громадськістю правки в цей законопроект після першого читання. Тобто законодавчою “реформою” просто займалося надто мало людей для того, щоб вона була дійсно революційною.

Варто також підкреслити, що як основні негаразди Закону про Нацполіцію, так і негаразди решти “поліцейського пакету”, нажаль, залишаться в текстах на роки. І хоч Євген Захаров і заспокоюєсловами про те, що потім туди можна бути внести зміни, але, як показує законотворча практика, не під всі зміни репресивних норм потім назбираєш 226 депутатів.

Nacpol5

Отже, через півтора року після Майдану – історичного протесту проти поліцейщини – справжніх реформаторів виявилось замало, а держава стала ще більш поліцейською. Чому ми не впорались? Відповісти на це питання має кожен українець, який хоче системних змін, але нічого не робить для цього.

 



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: .

демократия по-московски

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100