У ніч, коли внутрішні війська крокували на Майдан...

Невдалі спроби зв’язатись із Кучмою здійснювали Віктор Пінчук та керівник МВС Микола Білоконь, який хотів доповісти про намір «помаранчевих» захопити будівлі держустанов.

Усі телефонні дзвінки того вечора сходилися до Віктора Медведчука. Голова Адміністрації президента запевняв американського посла Джона Гербста, що Кучма спить і нічого надзвичайного не відбувається. «Тривога», за якою підняли Внутрішні війська, нібито є «учбовою».

Пізно вночі учасники переговорів у Конча-Заспі вийшли прощатися на поріг президентської дачі. Там їх очікував Євген Червоненко, який урочисто пов’язав захмелілому Кучмі помаранчевий шарфик. Про цей епізод в інтерв’ю 5-му каналу обмовився Володимир Литвин.*

На той час можливому зіткненню військ з демонстрантами вдалося запобігти. Приблизно опівночі частини ВВ МВС отримали наказ «відбій повної бойової готовності» і повернулися у місця дислокації. Щоправда, людям, які чекали на розгін, їхні лідери нічого не повідомили…  

Журналісти неодноразово робили спроби ретроспективи вечора 28 листопада 2004 року, коли «злочинна влада» могла розігнати Майдан. Але чомусь не наголошувалося на тому, що в критичну годину Ющенко сидів за одним столом із Кучмою.

Заповнити «білу пляму» в історії «помаранчевої» революції, вдалося, співставивши коментарі та спогади В.Медведчука, Л.Кучми, В.Литвина, В.Радченка, І.Смешка, М.Білоконя, С.Попкова та Дж.Гербста.

Після круглого столу за участю міжнародних посередників, який відбувся 26 листопада 2004 року, окреслився шлях врегулювання політичної кризи в Україні. Вперше заговорили про можливість вийти з конфлікту шляхом «переголосування» – проведення додаткового туру виборів. Цьому могла завадити лише дестабілізація ситуації у в Києві й запровадження надзвичайного стану.

Підставою для застосування сили залишалася блокада «помаранчевими» будинків Адміністрації президента і Кабінету міністрів. Зрозуміло, що такі дії демонстрантів суперечили закону.

За підсумками переговорів у Маріїнському палаці Ющенко пообіцяв припинити облогу державних установ. Однак виконати взяті зобов’язання не зміг – Майдан був важко контрольованим явищем.

27 листопада 2004 року, приблизно о 17:00 заступник генпрокурора Віктор Пшонка виніс постанову, в якій керівництву МВС доручалося «вжити заходів» щодо розблокування будинків Адміністрації президента і Кабінету міністрів. (Раніше Генпрокуратура порушила кримінальну справу № 24-216 за фактом злочину, передбаченого статтями 15 та 341 КК України - «замах на захоплення будівель чи споруд, які забезпечують діяльність державної влади»).

Вранці 28 листопада 2004 відбулося засідання РНБО України, на якому Кучма гостро розкритикував дії «помаранчевих». За його словами блокування адміністративних установ є «неприпустимим у будь-якій державі» і там «давно вже навчилися в цьому плані діяти у жорсткому режимі».

Водночас Секретар Радбезу Володимир Радченко заявив в інтерв’ю УТ-1, що РНБОУ вважає «неприпустимим застосування сили … за умови дотримання учасниками акції законодавства України».

Тим не менш, приблизно о 14:00 Віктор Ющенко попередив, що влада розглядає можливість силового сценарію. «Уже два дні йде мова про введення особливого стану, який дозволяє розігнати цю демонстрацію, о восьмій вечора знести наметове містечко», – сказав він з трибуни Майдану.

Орієнтовно о 19:00 командувач Внутрішніх військ МВС Попов зустрівся з Олександром Зінченком і попрохав його «сприяти у розблокуванні будинків Адміністрації президента України для здійснення ротації особового складу ВВ, який несе там службу».

Приблизно о 22:00 на сцену Майдану вийшла Юлія Тимошенко і заявила, що вночі можлива спроба розгону демонстрантів. У зв’язку із цим вона звернулась до присутніх: «Чи готові ми докласти всіх зусиль, щоб захистити Кабмін і Адміністрацію президента?». «Так!!!», – відповіли люди. «Під час війни трохи легше взяти висоту, і складніше її утримати», – пояснила Тимошенко. За її закликом багатотисячний натовп попрямував до будинків на Банковій та Грушевського.

Під час трансляції виступу Тимошенко по ТБ, близько 22:20 відбулася телефонна розмова між Медведчуком і керівником МВС Білоконем. Голова АП поцікавився у міністра, чи готові підпорядковані йому сили до спроби захоплення адміністративних будинків.

Через п’ять хвилин підлеглий Білоконя, командувач Внутрішніх військ Попков підняв за сигналом «тривога» частини, які дислокувалися біля села Нові Петрівці та у місті Василькові (спецназ із Криму). Особовому складу було видано спецзасоби та вогнепальну зброю, почалася посадка в машини та формування колон.

Приблизно о 22:30 керівник МВС поінформував Голову СБУ Смешка, що до Києва направляються Внутрішні війська. Мета – запобігти можливому захопленню будинків Адміністрації президента і Кабінету міністрів. Білоконь повідомив, що прийняв таке рішення на підставі розмови з Медведчуком, оскільки із самим Президентом не можна зв’язатися – у  нього якась важлива зустріч.

Смешко порадив відмінити наказ командуючого Внутрішніх військ, бо рух озброєних бійців у бік Майдану може призвести до непрогнозованих наслідків. Він також повідомив, що у СБУ немає свідчень про наміри демонстрантів захопити адмінбудівлі.

Поспілкувавшись із Білоконем, Голова СБУ передзвонив послу США в Україні Джону Гербсту і закликав його вплинути на «помаранчевих» лідерів, аби запобігти провокаціям, котрі можуть дати привід для застосування сили. У відповідь на запитання Гербста, з ким варто говорити із представників влади, Смєшко порадив йому зв’язатися з Медведчуком, а комусь із найвищого керівництва США – безпосередньо з Президентом Кучмою.

Згодом в резиденції Кучми у Конча-Заспі пролунав дзвінок Держсекретаря США, однак його розмова з Президентом України не відбулася.

Віктор Медведчук стверджує, що телефон державного зв’язку у Президента тоді був відключений. В інтерпретації колишнього голови АП події розгорталися наступним чином:

«…пізно ввечері я сидів у кабінеті (не в адміністрації президента), обговорювали питання... І тут лунає дзвоник. Це був Пінчук, який повідомляє: «Мені дзвонить Гербст і говорить, що на Майдан спрямовані війська. Я телефоную Леоніду Даниловичу, а він не відповідає». Я кажу, звичайно, тому що телефон відключений, він уже відпочиває. Кажу, що все нормально. Мені буквально перед цим дзвінком Білоконь розповів, що все спокійно, яка обстановка, що поміняли спецназівців, погодували їх, і ніяких надзвичайних подій. Усе це я переказав Пінчуку. Через якийсь час знову дзвонить Пінчук і говорить, що Гербст знову дзвонив і сказав, що Пауел хоче зв’язатися з Президентом з цього приводу - що нібито на Київ ідуть війська. Я кажу, що нехай дзвонить, все рівно телефон відключений».

Чим саме займалися на той час Кучма, Ющенко, Литвин і Плющ приблизно зрозуміло. Проте залишається невідомим, чи були учасники застілля в Конча-Заспі поінформовані про події, що розгорталися навколо. Якщо ж так, то – наскільки, і з яких джерел? Адже окрім президентського державного зв’язку існують мобільні телефони.

Близько 23:30 Білоконь знову зв’язався із шефом СБУ та повідомив, що не зміг переговорити з Президентом, тому що в того йде важлива зустріч із Ющенком. Натомість він знову обговорював ситуацію з Медведчуком, виклавши тому позицію СБУ. У відповідь той заявив приблизно таке: робіть, що хочете, зрештою – це ваша відповідальність.

Підсумовуючи, Білоконь запропонував Смешку наступне: якщо СБУ гарантує йому, що демонстранти не штурмуватимуть адміністративні будівлі, Внутрішні війська припинять рух на Київ і повернуться до місць дислокації. Згодом, приблизно о 23:58 Попков віддав своїм підлеглим команду «відбій повної бойової готовності».

Загроза розгону минула, але самим демонстрантам про це не повідомили. Лише наступного вечора Тимошенко заявила, що завдяки «чесним офіцерам» вночі вдалося «запобігти силовому сценарію», а «події розгорталися надзвичайно небезпечно».

Політики три роки не афішували факт кулуарної зустрічі між колишнім і майбутнім Президентами у ніч, коли могли розігнати Майдан.

Найбільш відвертою людиною виявився сам Кучма. Наступного дня він чесно повідомив, що провів переговори з Ющенком, Плющем і Литвином «щодо розв’язання політичної кризи».

«Я не почув агресії з боку, так би мовити, головної особи цього всього, Віктора Ющенка, але бачу, що всіма процесами там уже керують інші люди», - сказав Кучма.

Для повноти картини залишається додати, що Юлія Тимошенко провела критичний вечір 28 листопада 2004 року у кабінеті керівника військової розвідки (ГУР МО) Олександра Галаки. Вона вирушила на Рибальський півострів відразу ж після виступу на Майдані та, на відміну від майбутнього Президента, ретельно відстежувала розвиток подій.

* - Цикл документальних програм «Українська незалежність». 2006 рік. Автор – Святослав Цеголко.