Лесь Подерв'янський про Мінкульт: «Розігнати всіх нафіг»

— Днями був День журналіста, а колись в одному інтерв’ю ви сказали, що не любите представників цієї професії. Розкрийте ж нам таємницю — за що?

— Вони всі, за винятком кількох моїх друзів, дурні і неосвічені.

— Гарний початок розмови. Нещодавно у вас вийшло повне зібрання творів «Африка, сни». Скажіть, що взагалі для художника означає мати таку «цеглину»? Особисто для вас це якась особлива подія?

— Це вже надцяте видання. Цього разу воно вийшло у видавництві «Наш формат», а перед тим були «Кальварія» і «Фоліо», а ще, звичайно, інтернет. Хай люди читають. Книга — джерело знання. Але особисто для мене це нічого особливого не означає.

— Чи в «Африці, сни» є якісь нові п’єси, оповідання чи сценарії? Чи це добре знана нам класика Подерв’янського?

— В книзі є кілька нових оповідань і кіносценарій, які раніше не оприлюднювались.

— Якщо заговорили про нове... Іван Семесюк якось сказав, що після революції взимку 2014-го він перестав малювати. Перестав, бо немає натхнення. Мол навколо так багато красивих людей, а зображувати негативних персонажів не хочеться. У вас такого немає? Вам досі вистачає персонажів навколо?

— Працюю як завжди. Натхнення — це категорія дилетантів. Є воно чи нема — не їбе, береш і працюєш, а апетит приходить під час роботи.

— Письменнику в Україні нереально прожити з продажу власних книжок. Культури читання у нас, здається, практично не існує. І важко сказати, звідки «ростуть ноги» проблеми — з відсутності попиту на літературу, чи з відсутності власне хорошої літератури. Як ви можете це пояснити?

— Я не живу за рахунок літератури і тому ця проблема мене не обходить.

— Міністр культури В’ячеслав Кириленко вважає, що якби не Мінкультури, то вся гуманітарна сфера розлізлася б. Натомість нині лунає багато аргументів проти цього відомства. У вас яка позиція щодо цього — потрібне нам міністерство чи ні?

— Ну да, художники перестали б малювати картини, композитори писати музику, поети вірші і тд. і тп. І культура б померла.

Міністерство культури потрібно ліквідувати, поясню чому. Його наявність виправдана тільки тоді, коли в країні існує культурна політика. В такому разі держава спрямовує певні кошти на проекти, які вона вважає пріоритетними в культурній царині, як щодо зовнішньої політики так і щодо внутрішньої. Інших функцій у цього міністерства бути просто не може. А наше міністерство культури навіть не було присутнє на бієнале в Венеції, що тут ще додати. Замість нього там був фонд Пінчука.

Розігнати всіх нафіг і направити в село на боротьбу з довгоносиком і підвищення опороса свиноматок.

— Як не крути, але вас знають більше як драматурга, а не як художника. Я зараз не про ваше близьке оточення, а тих, хто, так би мовити, не має «доступу до тєла». Особисто ви себе ідентифікуєте як — як «майстра пензля» чи «майстра пера»?

— В Україні велика кількість перфектних художників європейського рівня, але їх не знає ніхто, окрім невеличкої купки людей, які на цьому розуміються, тому що насправді мистецтво в цій країні нікому не потрібне. Тому бути відомим художником майже неможливо.

Я займаюся мистецтвом усе своє життя, виставлявся в багатьох країнах світу, мої роботи є в музеях, приватних колекціях і галереях. Вони коштують дорого і ті, кому потрібно, мене знають.

Щодо літератури: займатися літературою, тобто писати — це така ж професія як і всі інші, наприклад сантєхнік лагодить унітази, отримує за це гроші і на них живе. Так само і письменник, я не можу вважатися письменником, бо мої фінансові джерела інакші. Я просто людина, яка вміє добре писати і нерегулярно цим займається.

— Якби вас попросили пояснити, чому «Совок» — це погано, щоб ви сказали, як би спробували пояснити це тим, хто його, на щастя, не бачив і не знає?

— Совок — це несвобода і тотальний дефіцит всього, починаючи від туалетного паперу і закінчуючи пивом. А ще гебуха, концтабори, розстріли, голодомор і таке інше.

— В часовому розумінні ми все далі віддаляємось від Совка. А в ментальному наскільки далеко ми від нього зараз?

— Ми ще в ньому перебуваємо (я не про себе).

— Кого ви можете в сучасних умовах назвати «героєм нашого часу»? Військових, волонтерів, когось іншого чи всіх разом?

— Зараз час Героїв. Герої Небесної сотні, хлопці герої на фронті. А чому тіки хлопці, і дівчата також. Пишаюсь ними усіма, щасливий, що живу в такі часи.

— Я тут трохи почитала і помітила, що вас практично весь час запитують про політику. Скажіть, про що насправді ви хочете говорити? Що вам зараз «болить»?

— Мені нічого не болить, я здоровий, а говорити я взагалі не люблю.

—

 INSIDER