Благодійні фонди: створені для шахрайства

Викликав поліцію, ті перевірили документи. З’ясувалося, що то є не герої з-під Бахмута, а учасники «благодійної ОЗГ». Ті пред’явили посвідчення, виклали купу грамот. Кажуть, що на фронті не були, а на них не військова форма, а дозволений будь-кому «мультікам». Чому не одягнули футболки з назвою благодійного фонду – не розповіли. Нащо один з них натягнув на зап’ястя стримуючий бандаж – теж не розповідає. Очевидно, що це шахраї. Розуміють це й патрульні. Переконаний, що клоуни у мультікамі  працюють на нашому спальному масиві не перший день й у різних місцях. Але чомусь командир екіпажу поліції відбіг у сторону й почав надзвонювати керівництву. Поліція просто не знає що робити із шахраями. Хіба не бачать цієї проблеми батьки Києва, урядовці, депутати?

Загальна схема шахрайства відома й вигадана церковниками. Люди жертвують кошти здебільшого готівкою. Контролювати суми надходжень неможливо. Звісно, панотець купить на частину грошей свічок, а куди піде решта – невідомо. Відомо лише, що попи зазвичай їздять на позашляховиках, які радо оновлюють. Те саме відбувається із благодійниками. Оскільки більшість надходжень – то готівка, врахувати її не можна. Не виключено, що незначна частина дійсно буде витрачена на операцію якоїсь хворої дівчинки й її мама підтвердить це на камеру для запису рекламного ролику фонду. Або ж куплять тепловізор для бійців й командир випише грамоту-подяку. Але левова частка грошей залишається в кишенях шахраїв.

Чи можна притягнути до відповідальності організаторів цих оборудок? Складно. Що робити? Передовсім – заборонити збирання готівки. Якщо збирання коштів відбувається через банк – тут за бажання можливо виявити шахрайство.

У такий спосіб коли одні гинуть на фронті, інші грабують громадян у мирних містах, кількість шахраїв зростає. Чомусь у вагонах метро крутять оголошення із закликами не жертвувати незнайомим людям – псевосліпим, мамашам з малюками на руках… То чому держава не проводить просвітницьку роботу серед наївних громадян із закликом відмовитися від допомоги отим «збирачам на снайперську гвинтівку», що натягнули мультікам й окупували центральні площі міст?

З розкрученими благодійними брендами справа не краща. Візьмемо Фонд Сергія Притули. Кілька місяців тому я звертався до ного із закликом відзвітуватися за витрачені кошти: на сайті фонду не було жодного звіту. Сьогодні звіти з’явилися. Але фактично це окозамилювання. Читач може лише дізнатися скільки в Фонд надійшло коштів,  скільки витрачено й побачити список того, що було передано у військові частини та інші установи. Але в жодному звіті не вказано за яку суму придбано той чи інший товар у переліку. Або ж просто вказано: «Передано 336 гуманітарних наборів». Що в тому наборі, скільки він коштує?.. Уявляєте, який простір для шахрайства? Для заспокоєння громадян на сторінці Фонду написано: нас ретельно перевіряють державні установи. ОК, але чому ви ховаєте свої цифри від тих, хто дає вам гроші? Й в компетенцію державних установ не входить оцінка вартості, за яку придбаний той чи інший товар. Й на оцій «дельті» благодійники можуть робити грубі гроші.

Річний звіт діяльності Фонду Притули на сайті взагалі не відкривається. Свідомо це зроблено чи ні – мене мало цікавить. Факт те, що діяльність благодійних фондів в Україні – це рай для шахраїв. Передаючи кревні гроші благодійникам людина може лише сподіватися й вірити, що вони не будуть вкрадені. Можливості для громадського контролю відсутні.

 Тема надзвичайно актуальна для України сьогодні. На цьому потенційно шахрайському ринку крутяться мільярди. Гадаю, далі апетити шахраїв лише зростатимуть. До вирішення проблеми мають долучитися урядовці, а можливо й законодавці. Але вже зараз зрозуміло, що збирання готівки на вулицях під прикриттям посвідчення благодійника слід заборонити й суворо карати. У свідомих громадян вже накопичується обурення від безкарного бізнесу шахраїв. Якщо держава не наведе ладу у цій царині, за справу візьмуться активні громадяни й тоді самосуду не уникнути.