ТЕМА

Золота підкова Закарпаття: вулкани, печери, водограї. Частина 2

30 августа 2017 | 14:58

распечатать        комментарии [0]       добавить в

Вулкан в Старуні, водопади в Шешорах, трембіта в Косові, дорога на Драгобрат і дещо про сопсіб визначення центру Європи.


В Тисмениці на кожному кроці магазини з продажу хутра, проте жодного сервісу з ремонту кондиціонерів. А от на під’їзді до Івано-Франківська побачили відповідний рекламний щит. Майстер сказав, що перегорів запобіжник, який коштує 1 гривню. В сусідньому магазині придбали 10 штук, але це нас не врятувало. Запобіжники перегорали після 2-х хвилин роботи і ми вирішили забути про кондєй до самого Києва.

 

Далі за планом був вулкан. В селі Ластівці порадили доїхати до кордону Надвірнянського району, а там праворуч назад на Старуню. Орієнтиром назвали золотий купол сільської церкви. Там ще кілька разів запитали і доїхали до самого кратера.

 

Вулкан виник 1977 року після землетрусу в Румунії на місці нафтових розробок. Являє собою кілька плям багнюки, з яких періодично викидаються газ, нафта, якась рідина.

 

Спочатку думали заночувати біля вулкана, але там не було тіні, щось постійно булькало, горіло і смерділо. Прикуривши від вогню цигарку, рушили на Шешори.

 

В Делятині припустилися першої прикрої помилки. Заміть того, аби їхати гарною дорогою через Коломию, рвонули напростець на Яблунів. 33 кілометри суцільного жаху. Іноді виникала думка повернути назад, але не здалися: на другій передачі майже годину піднімалися в гору по тому, що на карті позначено, як дорога.

 

Шешори зустріли страшною спекою і великою кількістю відпочиваючих. Вільних окремих будиночків не здавалося, а селитися в кімнаті за 400 гривень з собакою - особливого бажання не було. Ми  поїхали далі і за порадою зустрічного гуцула повернули до річки, де знайшли чистенький і майже безлюдний пляж. Поставили намет і заночували.

 

Наступного дня вирішили прогулятися в гору на озеро Лебедин, де плавають лебеді і ростуть рідкісні квіти. За пару кілометрів на полонині Розсохата в сироварні нам повідомили, що стежка до озера заросла і без провідника ми туди не дійдемо. Купили з горя кілограм коров’ячого сиру за 70 гривень і повернули назад.

 

Після обіду пішли шукати знамениті водограї. Якщо бути зовсім вже точним, то це не водограї, а пороги, які місцеві називають – гуки. Так от: ці гуки були так обліплені людьми, що попри спеку зникло будь-яке бажання в них залазити.

 

А ще поруч з наметом була печера кримінального авторитета позаминулого століття Олекси Довбуша. Нічого цікавого, окрім папороті листовика, ми там не виявили. Темно, вогко: навряд чи Довбуш міг використовувати цю печеру.

 

Далі шлях лежав на  самий високогірний курорт України Драгобрат, відомий тим, що там іноді можна кататися на лижах ще в квітні. По дорозі заїхали в Косів купити трембіту довжиною 3 метри і поповнити запаси харчів. Про трембіту домовилися ще взимку Інтернетом. Вона тоді коштувала  2  тисячі. До літа інструмент подорожчав на 500 гривень, а поки ми доїхали до Косова, всі трембіти продали в Канаду.  На місцевому базарі порадили поїхати в гірські села і там запитувати безпосередньо у майстрів. На ринку купили кілограм свинини на шашлик - 120 гривень.

 

Трембіту знайшли в сусідньому селі Соколівка. Зупинились в їдальні перекусити і там запитали про інструмент. Один телефонний дзвоник і за 20 хвилин ми вже мали трембіту за 2200  безпосередньо від виробника. Якби торгувалися – заплатили б  дешевше.

 

Далі - традиційний огляд музею Івана Франка в Криворівні, кава з цигаркою на Яблунецькому перевалі і дорога на Драгобрат – найбільше враження за всю подорож.

 

Біля повороту всі аборигени в один голос запевняли, що нашою машиною туди не доїдемо. Але від своїх планів ми відмовлятися не звикли, вирішили, що будемо їхати скільки проїдемо, а потім десь на галявині поставимо намет, залишимо біля нього машину і далі підемо пішки. Спочатку дорога була більш-менш прийнятною, а потім пішла різко вгору, почалися ямки і каміння, хоча машина гребла. Водії зустрічних джипів крутили пальцем біля скроні і запевняли, що далі буде гірше. А ми їхали і їхали. Іноді доводилося вискакувати відкочувати велике каміння, іноді здавати назад, аби на швидкості здолати круті підйоми. Температура за бортом зашкалювала за +35, піт заливав обличчя, речі з верхньої полички регулярно падали на наші голови і на Пухнастика.

 

Зовсім змучені на половині дороги побачили турбазу «Свидовець» і вирішили зупинитися там.  Але завідуюча сказала, що у неї поселилися йоги, яким потрібна тиша, а наш песик заважатиме їм медитувати. Засмучені поїхали далі. За кілька кілометрів, коли пропускали якійсь джип, його водій крикнув, що далі дорого краща. Як виявилося, він пожартував, дорога кращою не стала. Я з жахом дивився на стрілку датчика температури двигуна, яка повільно наближалася до критичної межі, решта показників були в нормі. Ще якихось 3 кілометри і ми виїхали на полонину! Радості не було меж!!!

 

Доїхали туди, де їздять лише джипи, ГАЗ-66, або трактори.


В пошуках готелю раптом почули: «Вітя! Оля!» Як виявилося, на Драгобораті вже тиждень з  родиною і друзями відпочиває моя двоюрідна сестра Оксана, з якою зазвичай зустрічалися раз на рік в поминальні дні на цвинтарі. Домовившись наступного дня піти в гори, поселилися в готелі «Снігові вершини» за 150 гривень з людини.

 

Жили в двоповерховому котеджі з балконом, телевізором, туалетом, душем, электроплиткою і холодильником. На першому поверсі у великій вітальні жив Пухнастик, а ми обрали одну з 4-х  спалень на другому. З вікна милувалися ліворуч Говерлою і Петросом, праворуч Близницею і Жандармами.

 

Після душу посмажили шашлик і пивом зняли стрес після дороги.

Наступного дня веселою компанією піднялися на гору Стіг 1704 м.

 

На зворотному шляху покупались в гірському озері Івор.

 

Пухнастик, для якого це був перший похід в гори, так стомився, що дорогою півдня проспав буз задніх лап.

 

А наша компанія в сусідній колибі дегустувала місцеві страви. Найбільше сподобався бограч, приготований на багатті прямо в нас на очах: 60 гривень за невеличкий тазік.

 

Ранком розбудив дощ і спалахи блискавки, так нам довелося залишитися в готелі ще на добу.

 

Кілька слів про готель не на правах реклами. Дуже сподобалося! Чай з гірський трав і хліб безкоштовно і в необмеженій кількості. Сметану в борщ дозволяли класти скільки душа забажає. Однією порцією можна було наїстися вдвох, тож залишки забирали Пухнастику. На всі запитання про ціну господарка Юстина відповідала, що потім, бо ще саме не визначила. В результаті три дні харчування нам обійшлися трошки більше за 300 гривень. Згодом трошки менше ми заплатили за сніданок в Рахові.

 

Під шепотіння дощу читали книжки, дивилися телевізор, втичили в інтернет, бо в колибі був Wi-Fi.

 

Спуск з Драгобрату виявився зовсім простим, потихеньку, не виключаючи щеплення, скотилися вниз. Оглянули Труфанецький водограй, геть обліплений туристами. Після сніданку в Рахові, ще була кава з цигаркою в центрі Європи біля села Ділове. Зараз там три знаки. Перший ще з часів Австро-Угорщини, другий побудований за Радянського Союзу і третій встановили в незалежній Україні.

 

Варто зазначити, що подібних центрів в Європі декілька. Є в Литві, Білорусі, Польщі, Словаччині і навіть в Росії, в Калінінградській області. Росіяни визначили свій центр дуже просто. Вирізаєте з паперу карту Європи, пришпилюєте голкою до стіни щоб вона вільно хиталася. Коли карта заспокоїться проводите лінію від голки вертикально вниз. Якщо приколоти вирізану карту в районі заходу, сходу, півночі і півдня і провести вертикальні лінії, всі вони перетнуться в одній точці. За дослідженням росіян, всі точки перетинаються в районі Калінінграда (колишній Кьєнігзберг).

 

А від самої Європи Україна огороджена надійним новим парканом з колючим дротом, який охороняють озброєні автоматами прикордонники. Наша дорога йшла далі вздовж кордону з Румунією. Тут не зовсім зрозуміло, навіщо цей паркан? СРСР будував кордони, щоб ніхто не втік з країни, США пильнують, щоб до них ніхто не заліз. Як ми згодом з’ясували, й контрабандистів ця перешкода не зупиняє. Подробиці в наступній частині розповіді.



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

Загрузка...

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: Noname

Запорожье

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100