ТЕМА

Наша Шрі-Ланка. Частина 4

19 июля 2018 | 09:17 , Олександр Гармата, для ТЕМИ

распечатать        комментарии [0]       добавить в
фото автора

Поснідавши вранці та отримавши на рецепції в подарунок маленьку фігурку невідомого божка, ми вирушили у місто Пасекуда, яке розташоване на східному узбережжі індійського океану. Спочатку доїхали до Полоннаруви, а там пересіли на автобус до Пасікуди. Наша мета наразі - накупатися в Індійському океані. За дві години були на місці. Глянули на навігатор, зрозуміли, що до готелю кілометрів з п’ять по прямій. Вирішили йти пішки через місто.


Йдучи поміж будинками, роздивлялись місцевих жителів та їхнє житло. Вулиці вузькі, всі будинки одно та двох поверхові, подвір’я закриті парканами. Не дуже чисто, але й не завалено сміттям.  Дуже багато було мусульман, яких ми відрізняли по довгому, білому одягу. Люди привітні, хоча ми трохи напружувались, чекаючи неадекватних вчинків, бо були єдиними білими в цьому районі. Проте, люди нам посміхались та вітались, ми відповідали тим самим.

Ми трохи переоцінили свої сили й відстань до готелю, тому трохи проїхали на автобусі,  діставшись нарешті до Yaswi Gust House.  Кілька слів про наше житло. На великій території в пальмовому гаю розташовані декілька будиночків, веранд та майданчиків. Будиночки на сваях:  на другому поверсі кімнати для мешканців, а під ними відкритий простір, де знайшли стіл та стільці. Ці будиночки аборигени знімають на вихідні. Коли ми там розташувались, на цю «базу відпочинку»  завезли декілька автобусів школярок від 8 до 12 років.

Трохи відпочивши, рушили дивитись на околиці й на океан. Вийшли на західний пляж,  з моря дув свіжий вітер, на берег набігали чималенькі хвилі, пляж нереально довгий  в південному напрямку і нереально безлюдний: нікого окрім сумуючих  рибалок,  які сиділи на березі в човнах  та купки меланхолічних корів. Ми пішли в північному напрямку ,аби обійти невеликий півострів берегом. Ішли здебільшого по камінню, це був не найлегший шлях у нашій мандрівці.

Але повільно, роздивляючись краєвид, ми вийшли на північне  узбережжя  півострова, де починались готелі. Готелі величезні, нові  але людей в них дуже мало.  Після прогулянки ми геть зголодніли й почали шукати де б попоїсти й зайшли в місцевий генделик. Виглядав він дуже просто, пару столів та стільців на вулиці, в приміщенні це кілька столів, накритих клейонкою, вітрина з пачками якоїсь їжі, за вітриною - моторолер накритий чохлом, але вцілому достатньо чисто, дуже ввічливі робітники та хазяїн.  Подивившись  меню, ми були приємно  вражені цінами  на морепродукти й замовили рис з морськими гадами.   Кухня була за стіною і після нашого замовлення  звідти рознеслися  звуки  смаження  та смачні  запахи, ми втрачали решти терпцю. Хвилин за 20 принесли замовлення. Це було три величезні тарілки з рисом та морепродуктами. Рис був обсмажений в олії  з овочами. Було дуже смачно, порції гінтські, ми наїлися на все життя. Одне блюдо коштувало близько 4 доларів.

Наступного дня пішли шукати пляж . Рушили в північному напрямку, де була велика затока.  На парковку перед пляжем приїздили автобуси й приватні авто, під деревами  місцеві торгували нехитрим перекусом й напоями. Пляж був піщаний, довжиною кілометри з три, вздовж нього розташовувались готелі, перед ними - лежаки з парасолями та подекуди пальми з гамаками. Через кожні 300 метрів стояли охоронці, які пильно слідкували, аби чужі не потрапляли на територію готелів. Втім, на березі було вільно і можна було спокійно пересуватись, купатись та просто валятись на піску.

Місцеві здебільшого розташувались при вході на пляж та далеко не ходили, дівчата  та чоловіки загоряли та купались в одязі, в чорних штанях та футболках з довгими рукавами. Ми вирішили піти туди, де менше народу  - в західному напрямку. Тут пляж виглядав безлюдно, подекуди зустрічались європейці.  Купатись було складно через великі хвилі. Пройшовши ще зо 2 кілометри  ми знайшли велику тиху лагуну, навкруги неї -  коралові рифи, що захищало наш притулок від хвиль. Чистий пісок, прозора вода і невелика глибина та пальми на березі робили це місце фантастичним наче з реклами.  Температура води була така, що хотілось просидіти в ній цілий день.

Ближче до полудня ми сховались під пальмами від спеки.  Коли сонце  почало хилитися на захід, рушили в напрямку готелю, але це була наша помилка, бо сонце було дуже сильне й ми загрозливо обгоріли . Наступний  день провалялись в  номері , не бажаючи бачити цього спекотливого сонця. Вийшли прогулятись лише надвечір, зустрівши черепаху, яка також виповзла на вечірній моціон.

В Пасікуді нема чого робити окрім пляжування. Тому трохи "підсмажені", ми вирушили до Канді, розташованого в центрі  Шрі–Ланки. Спочатку від Пасекуди дивились в автобусі індійське кіно, доки не дісталися Полоноруви, де пересіли в автобус до Канді. Їхати близько шести годин: коли в салоні не грає місцева музика, то умови подорожі цілком пристойні.

Чим ближче ми під’їжджали до Канди, тим красивішими ставали краєвиди. Місто Канді - перший за місцевими мірками мегаполіс, до якогой ми потрапили. Тут вже були великі магазини й ресторани. На дорогах багато машин, будинки - до 4-х поверхів.  Ми поселились в симпатичному гестхаузі, на території якого росли величезні дерева з Джек фруктом. Поселившись, рушили на вечірній променад: слід було щось поїсти та купити мазь від опіків. Поїли в місцевому генделику смачно і дешево - просто через дорогу від нашого житла. Їли рис з куркою та якийсь шоколадний кекс. Рису як завжди було "з пів відра", проте курки - дуже мало. Поруч готували фреші. Вони виявились найсмачнішими з усіх, що дегустували на Шрі-Ланці. Їх готував веселий хлопчина, з яким ми приємно потеревеніли.

Місто Канді вразило хаосом на дорозі, брудом, ґвалтом та великою кількістю  народу. Ходити по ньому не зручно, бо тротуарів обмаль, подекуди вони настільки занедбані, що ходити по них небезпечно. Зайшли до кафе, в якому на азотній сковороді готують морозиво. Морозиво смачне, кафе маленьке й симпатичне, але найбільш цікавим був спосіб виготовлення морозива. На холодну пательню виливають молоко, додають інші інгредієнти та лопаткою все перегортають: воно на очах перетворюється на морозиво -  це справжне  шоу!

Потім рушили на обстеження аптек у пошуках крему від сонячних опіків. Пантенола не знайшли й віришили купити місцевий продукт. В перший аптеці продавець втюхував крем з такою рекламою, начебто опіки мали зникнути за декілька хвилин.  Але ми не звикли розраховувати на сумнівні результати, тому завітали в іншу аптеку, де знайшли крем з алое на якому англійською мовою було написано,  що він  від  сонячних опіків.  А пізніше ми знайшли інформацію в інтернеті про крем з першої аптеки: то був засіб для очей.

Наступного дня запланували відвідати Королівський ботанічний сад та Храм Зуба Будди і музей Будізма. Почали з ботанічного саду, до якого з центру можна дістатися автобусом. Хвилин за 30 були на місці. Купили квитки в окремій касі для іноземців. До речі, практично в усі цікаві місця тут дві каси:% для місцевих, в яких квиток коштує копійки й для іноземців з яких деруть по повній. 

День був спекотний, тому прогулянка в тіні дерев ботанічного саду сподобалась.  Сад не дуже великий, по периметру його можна обійти за годину.  Багато екзотичних  дерев, кущів, квітів, гарні газони, на яких можна полежати.

 

Асфальтовими доріжками гуляють місцеві жителі, учні шкіл, туристи. Тут ми зіштовхнулись  з таким явищем як селфі місцевих з білою людиною. Поки дружина фотографувала мене на тлі екзотичного дерева, Поліна відійшла від нас, а за деякий час ми побачили доньку, яка бігла до нас, а за нею - шрі-ланкійська родина в повному складі: кілька жінок, дітей і чоловік. Добігши, Поліна сховалась за  мене: «Тато ,чого вони від мене хочуть?» Шріланкійці на перебій почали тараторити: "Селфі, Селфі!" Я швидко відновив дружбу між нашими братніми народами. Далі Поліна із задоволенням позувала для селфі з місцевими.

 В парку мешкають мавпи, а на деревах наче груші висять літаючи лисиці. Мавпи ходять серед людей невеликими групами й чекають поки люди їх погодують, або люди зловлять гаву й в них можна буде щось вкрасти.

Отже, за речами треба слідкувати. Лисиці  висять вниз головою  на величезних деревах, обмахуючись крилами, бо на вулиці спека, пищать та цвірінькають, спілкуючись поміж собою. Ми лягали на доглянутий газон та дивились на дерева з лисицями. Деякі перелітали з дерева на дерево, деякі робили пару кіл навкруги  дерева та вертались на попередню позицію. Коли Лисиці кружляли в повітрі, було відчуття, що ти знаходишся в Парку юрського періоду, а в небі зависли птеродактилі. Ботанічний сад нам дуже сподобався – це дуже екзотично для європейця.

 

              Далі рушили автобусом до центру міста, де біля озера знаходиться  храм Зуба Буди.  До храму слід заходити босоніж, з прикритими колінами та плечами, біля  входу є камера схову, куди можна здати взуття, також у невеликому рівчаку є вода для миття ніг перед входом в залу.

Храм діючий, в ньому багато монахів з заклопотаними обличчями, люди несуть квітки лотоса, перед фігурою Будди за невеликим парканчиком сидить монах в  медитації.  У кожному кутку  виставленні речі для різних церемоній, на стінах - фото з самих церемоній. Є різні зали з колекціями  грошей, статуеток буди та старовинними інструментами.

Прогулявшись по залам,  ми залишили храм й рушили в місто.

              Біля виходу з території побачили сувенірний ринок, де Поліні закортіло сувенірний зуб на мотузці. Але туристичний досвід підказував: за сотню метріва від ринку ціна на товар має схильність драматично падати.

Зуб було куплено в підземному переході за півціни. Одразу купувати в Азії неможна, треба торгуватися. І тут ми знайшли нову формулу торгівлі. Коли ми з продавцем доходили до того, що він не хотів знижувати  ціну, а я не хотів піднімати, я використовував останній аргумент: “Cер, я купую це для доньки, лише подивіться в її блакитні очі“. Поліна робила очі, як у кота з мультфільму про Шрека й продавець програвав нам цю ринкову битву.  Шріланкійці в основній масі дуже доброзичливі люди й люблять дітей, а при зустрічі з  Поліною або хотіли зробити селфі, або просто доторкнутися.

Надвечір ми накупили на ринку екзотичних фруктів й пішли шукати банкомат. Це було нелегко, але ми зробили це! Повечерявши в номері джек-фруктом, ананасом та ще якимись незрозумілими плодами, щасливо закінчили цей день.

Далі буде



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

СКОРО: Европейское турне от Франкфурта до Амстердама

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: Reuters

Недавно жители Судана провели свои первые выборы за последние 20 лет. Суданская женщина с типичной для представителей племени нуэр скарификацией. В племени нуэр делают подобные отметины на лице во время ритуала вступления во взрослую жизнь. фото Finbarr O'Reilly

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100