ТЕМА

Осінні барви Грузії. Частина 2

11 декабря 2018 | 09:20 , Олександр Гармата, для ТЕМИ

распечатать        комментарии [0]       добавить в

Наступного ранку арендували машину й рушили до міста Боржомі. Дорога чудова: 158 км проїхали не напружуючись. Далі наш шлях пролягав до міста Ахалцихе - ще 50 кілометрів. Дорога не така гарна, проте проходить через гори: панорама що відкривалась казкова. Ми раділи, що вибрали кінець жовтня для подорожі. Гори були сповнені кольорами - зелені, жовті, помаранчеві, червоні, рожеві, коричневі. І все це освітлювалось яскравим сонцем в блакитному, без хмаринки небі.


Ми в Ахалцихе. Тут в нас одна ночівля. Місто невеличке, нічім не примітне, але має фортецю Рабат  16-17 століття. Це турецька фортеця побудована  правителями Месхетії з роду Джакелі, що прийняли іслам. В 1578 фортеця стала  центром Ахалциского пашалика. В 1828 року її захопили російські війська під командуванням генерала І.Ф.Паскевіча( народився в Полтаві був  з козацького роду  козака Пасько, старшини війська Богдана Хмельницького. )

Зупинились ми в приватному готелі Rabatі: приємні господарі, на першому поверсі кафе та магазин. Наша кімната з балконом, панорамним вікном та сучасним ремонтом. З вікна бачимо фортецю. Побігли дивитись  на Рабат, аби встигнути до заходу сонця.  В 2011 році фортецю отреставрували, після чого вона стала схожою на новобудову . В одну частину вхід безкоштовний, в другу, де розташовані палац паши, мечеть  та цитадель, довелось купувати квитки.  Купол мечеті покритий золотом, гроші на яке виділила Туреччина. Прогулянка зайняла хвилин 40,  сонце вже сіло й насунулися сутінки. Стомлені повернулись в готель, приготували їжу, поставили стіл прямо перед панорамним вікном, розлили по келехам вино - презент від хазяїна готелю.

Наступного дня виїхали в напрямку печерного міста Вардзія. З ранку на машині лежав іній, але на небі не було ані хмаринки, сонце освітлювало сніжні шапки гір. Дорога до Варзії непогана, але треба бути уважним: часом зустрічаються ями. Знову насолоджуємось кольорами та краєвидами. Так непомітно минув час і ми приїхали до фортеці Хертвісі. Вона розташувалась на горі понад дорогою. Фортеця невеличка, всередині порожня, огляд забрав хвилин 15 й коштував по 5 ларі з людини.

Ще 16 км й ми перед печерним містом Вардзія. Цей печерний монастирський комплекс 12-13 століття побудований за часів Цариці Тамари. Виглядає цікаво, можна походити по печерах, уявити як тут мешкали люди. Є печерна церква Успіня Пресвятої Богородиці.  Багато переходів між печерами, є навіть невеличке озеро зі святою водою. З печер відривається краєвид на річку Кура.

За пару годин ми знов в дорозі. Наш шлях - до гірського масиву  Казбегі в селище Степанцминда.  Від Вардзії це 364 кілометра. Знову на Ахалцихе, звідти на Боржомі, а далі автобаном на Тбілісі. Перед Тбілісі в містечку Мцехета треба повернути на північ на Військово-Грузинську дорогу. 

До Мцехета ми доїхали коли сонце вже сідало за гори, а до цілі залишалося це 133 кілометрів. Далі дорога до Жинвалі  була чудова, але після неї починався перевал через Гудаурі. Фари нашої машини освітлювали невеличкий шматочок дороги, а навкруги була суцільна темрява. Шлях до перевалу складний, багато поворотів  та крутих підйомів. Дорога вузька і дуже багато фур  та машин з російськими номерами, які носяться як скажені та вистрибують на зустрічну полосу. Іноді не очікувано фари висвітлювали фури та  легковики, які стоять на узбіччі. Декілька разів посеред дороги лежали величезні кавказькі вівчарки. Вони неохоче вставали  і відходили в сторону тільки коли машина під’їжджала в притул. Спуск з перевалу до селища Степанцминда теж не був  легкий, тільки  ми не повзли в гору, а спускалися.  Стомленні, близько 20-ї прибули до нашого поселення. Це був приватний будиночок на кілька помешкань для туристів .

Далі буде



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: УНИАН

Народний депутат України Петро Порошенко в сесійній залі Верховної Ради України в Києві у вівторок, 6 лютого 2007 р. 3 лютого 2007 р. Петру Порошенку було відмовлено в перетині кордону Російської Федерації. Інцидент відбувся в аеропорту Пулково (Санкт-Петербург), де Порошенку, прибулому чартерним рейсом з приватним візитом, повідомили, що він оголошений персоною нон-грата, у зв'язку з чим в'їзд в РФ йому заборонений. Згідно з наявної інформації, інцидент з народним депутатом України можна вважати відповідною реакцією російської сторони на зарахування в списки персон нон-грата депутатів Держдуми Володимира Жириновського і Костянтина Затуліна. 22 грудня 2006 р. в ході візиту президента РФ Володимира Путіна до України глава держави особисто звертався до Віктора Ющенка з проханням посприяти у виключенні із списку персон нон грата цих політиків, але одержав відмову. Списки персон нон-грата існують в будь-якій державі. До осіб, чий в'їзд небажаний, відносяться три категорії громадян: помічені в антидержавній діяльності, що вчинили на території приймаючої держави злочин, доведений судом, або якщо іноземний громадянин перебуває в міжнародному розшуку. Фото Євгенія Орловського

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100