ТЕМА

Наша Шрі-Ланка. Частина 6

23 июля 2018 | 08:05 , Олександр Гармата, для ТЕМИ

распечатать        комментарии [0]       добавить в
фото автора

Зранку рушили на автозупинку: нам треба було їхати до міста Унаватуна, це на півдні Шрі-Ланкиі, автобус їздить двічі на день. Їхати шість годин. Зупинка не кінцева, тому автобус приїхав вщент повний місцевих жителів, на зупинці було чимало туристів з рюкзаками. Сидячих місць не було, довелось їхати стоячи. Це нагадувало квест.


 Автобус швидко спускався дорогою, яка змією вилась серед гір то зправа, то зліва відкривались глибокі провалля, періодично на зустріч з-за рогу вистрибували зустрічні автобуси, вантажівки тук-тукери. Пасажирів, що стояли в автобусі, мотало як в гарний шторм, шоу супроводжувало місцева музика з колонок, рев двигуна та сигнали клаксона. Ми й інші туристи мали блідий вигляд, а місцеві трималися спокійно:  або що звикли, або тому що буддисти й до перспективи закінчити життя в автобусі який летить в провалля, ставляться спокійно. Спустившись в долину, дорога  стала пряма, в автобусі з’явилися сидячі місця, а музику виключили: життя чудове!

Шість годин - і ми прибули в Унаватуна. Тут ми планували переночувати одну ніч, тому що це туристичні міста нас не сильно приваблюють. На вулицях розташовані сувенірні крамниці, готелі, ресторани, забігайлівки, обмінні пункти.  Поселившись в готелі, поїхали в місто ГАЛЛЕ. На  автовокзалі знов зіштовхнулись з мегаполісом: безліч людей, машин, бруд, хаос на дорозі. Пообідали в місцевій їдальні, хоча було не дуже чисто, але наявність великої кількості місцевих клієнтів нас заспокоїла. Взяли рис з морепродуктами:  дві порції на трьох вистачило з головою. Далі пішли дивитись голландський форт, розташований на березі.

Форт немаленький, вхід безкоштовний. По периметру та на стіні прокладена  туристична стежка, по якій можна пройтись, все оглянути й помилуватись на море. На своєму шляху ми зустріли велику ящірку ,яка не боячись людей, вилізла з-під каміння й рушила своїми справами.

Пройшовши до протилежної стіни, повернули  до центру форту. Таке відчуття, що ми потрапили в Голандію: чисті вузькі вулички, добре збережені будиночки,  все як в далекій Європі.

Купивши в супермаркеті їжу та пиво, поїхали до готелю. Вечір провели на веранді будиночка за пивом, спостерігаючи за тваринкою, схожою на  невеличку сіру лисицю або на собаку з лисячим хвостом, яка по діловому бігала від пальми до пальми.

Коли стемніло, вирішили прогулятись по нашій вулиці до пляжу. Йти не далеко,  але вздовж вулиці розташовані ресторани, а вхід на пляж був далеченько.  Сидячи на піску та вдивляючись  в темряву, з якої  на берег викочувались білі хвилі, хотілось слухати тільки океан, але з ресторанів та кафе лунала гучна музика й  п’яні вигуки. Трохи посидівши та не отримавши насолоди від вечора, пішли спати, вчергове переконавшись: так, ми не любимо галасливі туристичні місця.

На ранок поїхали в лагуну, де сидять на палках, що стирчать з води  знамениті Шрі-Ланкійські  рибалки.

Поруч була лагуна, в яку припливають великі морські черепахи, котрих можна годувати водоростями. Море хвилювалося, тому на палках сиділо мало рибалок, а черепахи зовсім не припливли. Але ми отримали насолоду, купаючись  на мілині в лагуні з теплою та чистою водою. Провівши декілька годин в воді, поїхали до готелю збирати речі.

Наша наступна зупинка - в Хіккадува  в будиночку,  розташованому в заростях пальм.  Перед будиночком нас зустрічав молодий фін, з коротким білим волоссям. Він щойно стрибав на скейті, а побачивши нас запитав чи ми не фіни?  Почувши, що ми з України,  швидко  почав щось розповідати на ломаній англійській, ми вловили тільки те, що він гарно “повисів “та “відірвався “ у Києві. Заселившись, ми пішли швендяти містом. Воно розташоване вздовж берега океану, через місто йде дорога на Коломбо. Багато туристів, магазинчиків, турбюро  та ресторанів.

Повечерявши в ресторані на березі моря, пішли відпочивати: подорож добігала кінця, завтра нам вирушати до Коломбо.

Наступного ранку на дорозі зловили автобуса на Коломбо. Їхали чотири години й це було непросто: проїжджали багато містечок та сіл, швидкість дуже нависока, а водій весь час то розганявся то аварійно гальмував: цей шлях нас вкрай виснажив.

На автовокзалі Коломбо одразу зіштовхнулись з величезним містом: ос вона - країна контрастів, де сусідують сучасні хмарочоси та брудні нетрі. Вирішивши прогулятись, потрапили саме в такий район: бруд повсюди, розламані будинки, облізлі кішки, розпухлі на сонці трупи пацюків в канавах з брудною водою, тотальний сморід.  Але ще страшніше стало, коли на нас почали звертати увагу місцеві мешканці, вони з’являлися нізвідки, супроводжувати на відстані й  щось там вигукували.  Ми швиденько "вискочили" з цього району. Бажання швендяти по Коломбо зникло. Ми сіли в автобус та поїхали в аеропорт, де й провели останні години до нашого літака під кондиціонером.



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

Загрузка...

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: .

photos by Monsieur Etienne. Фото парижанки

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100