Навколо Фастова. Частина 1

 

 

         Їдемо на південь Одеською трасою приблизно 50 кілометрів і в Ксаверівці повертаємо праворуч на Мар'янівку. Ксаверівка, як бачимо з назви, належала графу Ксаверію Браницькому, про якого ми вже багато розповідали. Але якось пропустили, що він товаришував з російським поетом Михайлом Лєрмонтовим. Ксаверій Владиславович служив з поетом в одному лейб-гвардії гусарському полку, був секундантом на дуелі Лермонтова з бароном де Барантом, за що обидва потрапили під суд. Разом воювали вони на Кавказі.

         Але повертаємося до новіших часів. Під час Хрущовського “волюнтаризму”. Ксаверівку зробили соціалістичним зразково-показовим селом. Керівник Радянської України Петро Шелест в своїй автобіографічній книзі «Не судите и не судимы будете» пише: «Ще у 1957 році із залученням усіх спеціалістів був розроблений перспективний план перебудови сіл, будівництва культурно-побутових, соціальних об’єктів, невеликих підприємств для переробки сільськогосподарської продукції. Вирішили побудувати нове село з сучасними міськими зручностями. Воно повинно було стати прообразом проектування і забудови сіл області. Облюбували для цієї мети село Ксаверівка вздовж траси Київ-Одеса». Будівництво почалося в 1959 році. Тоді заклали 100 фундаментів під котеджі, побудували комбікормовий завод, ферму, школу, двоповерхову сільраду, будинок культури з музеєм, медпункт, готель з їдальнею і універмаг.

         Щоб на власні очі побачити, як зникають грані між містом і селом в Ксаверівку привозили Індіру Ганді, Фіделя Кастро Рус, Хо Ші Міна і навіть Юрія Гагаріна. Зараз всі ці споруди занедбані, не працюють, тому їдемо в напрямку капіталістичного зразково-показового села Ковалівка.

         Дорогою в Мар'янівці заходимо в музей-садибу всесвітньовідомого співака Івана Козловського, який тут народився в березні 1900 року. На відміну від інших провінційних музєїв, цей був відкритий, вхід і екскурсія — безкоштовні. Екскурсовод повідомила, що в музеї представлені  родинні світлини, оперні костюми, особисті речі,  книги з бібліотеки Івана Семеновича.

 

         До 100-річчя співака біля музею встановили погруддя, яке символізує палаючу свічку. Охочі можуть прогулятися спроектованою Козловським алеєю з пірамідальних дубів і лип в формі хреста з терновим вінцем (кельтський хрест). На нашому шляху буде ще один музей, але вже не співака, а композитора. А в Мар'янівці ще є красива церква, побудована коштом родини Засух.

         Далі радимо піднятися на скіфський курган Переп'ят 6 ст. до Р.Х., один з небагатьох, який ще не розораний, але вже спотворений археологами позаминулого століття.

 

         Стела інформує, що в 1846 році в археологічних розкопках брав участь Тарас Шевченко. Від себе додамо, що він не копав, а малював знахідки. Поет згадує курган в багатьох своїх творах і цитатах з народного фольклору: “В Переп'яті в ямі, копали там х-ями”, або - “В Переп'яті на валу є-лися помалу”.

         Спускаємося з кургану і прямуємо в родинне гніздечко сім'ї Засух  - село Ковалівка. Воно дещо нагадує батьківщину Леоніда Кучми Чайкіне на Чернігівщині, про що ми писали тут. 

         Як і обіцяли, намагаємося розібратися, звідки у родини з'явилися такі грандіозні можливості. На сайті агрофірми “Світанок” читаємо, що в 1993 році Тетяна Засуха стала головою місцевого колгоспу, яким раніше керував її чоловік.  Тоді Анатолію Засуху обрали народним депутатом України 2-го скликання і призначили головою Київської облдержадміністрації. З 10 років президентства Леоніда Кучми він був губернатором 9 років.

         У 2000 році колгосп став приватним підприємством, 100% якого належить Тетяні Засусі. За різними даними, агрофірма “Світанок” орендує приблизно 50 тисяч гектарів землі, тут вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, цукровий буряк, бобові і олійні культури, картоплю, навіть лимони та фейхоа. Розводять понад 2 тисячі корів молочних порід, 3 тисячі ВРХ (велика рогата худоба) м'ясного напрямку і 2 тисячі свиней. Крім цього, дружба родини з керівництвом країни дала доступ і до бюджету. Зокрема, в 2002-2004 роках їм були перераховані значні кошти  на розвиток програми селекції в тваринництві, на підтримку розвитку м'ясного скотарства, на відшкодування вартості мінеральних добрив та втрат під час посіву зернових культур. Тодішня опозиція стверджувала, що щороку в агрофірму “Світанок” вливали до 5 мільйонів гривень. Засухи все це заперечують.

         Активна розбудова села розпочалася в 2002 році, коли Тетяну обрали народним депутатом України. Тут побудували школу, яку назвали “Ковалівська гімназія”, оздоровчо-профілактичний комплекс, торгівельний центр з рестораном, готель, кафе і піцерію “Dream Land” (Земля мрії). Щоправда, під нас нашого перебування в селі жоден з зазначених закладів харчування не працював, тож довелося купувати їжу в одному з сільмагів.

         Ще в 1996 році побудували церкву Різдва Богородиці.

 

         Сайт агрофірми пояснює, що “храм, побудований у вигляді корабля на березі озера в центрі села, символізує шлях до вершин духовності і моралі”. Як ми не старалися, але нічого спільного з кораблем так і не виявили.

         Зарплати в агрофірмі пристойні, коли розбудовували центр Ковалівки, то хати в селян викуповували, або переселяли в нові. Дехто з місцевих скаржиться на сувору дисципліну, але насильно в селі ніхто нікого не тримає і не забороняє їздити в місто, працювати на заводі. З особистого сумного досвіду знаємо, що більшість селян працює до першої зарплати, якою б великою вона не була.

         В 2005 році, після зміни влади, Анатолія Засуху звинуватили в нецільовій розтраті бюджетних коштів та в незаконному використанні міліцейських автомобілів престижних марок. У маєтку провели обшук, а колишнього очільника області оголосили в міжнародний розшук. Він певний час переховувався за кордоном і повернувся в Україну наступного року, коли всі справи закрили. Зараз Засухи, начебто, відійшли від політики, але не приховують, що на минулих виборах фінансували “Українську стратегію” Володимира Гройсмана.

         Особисто нам в Ковалівці дуже сподобалося, чистенько, охайно, але вразила відсутність людей не зважаючи на вихідні і чудову погоду.

         Повертаємося в бік Фастова, повертаємо ліворуч і зупиняємося в селі Пилипівка, щоб помилуватися Михайлівською церквою, яка нагадує православні храми Греції. Гроші на будівництво дала вся та ж власниця “Олександрії” графиня Олександра Браницька, але мабуть не надто багато. Храм будували 9 років і завершили у 1836 р.

        

         Наступна зупинка в селі Кожанака, де в центрі села стоїть найстаріша на маршруті дерев’яна Покровська церква, побудована в 1758 році без жодного цвяха. Нахилені до центру стіни і маленькі вікна роблять споруду особливо колоритною.

        

         Ще одна дерев'яна церква Івана Златоуста (1868) знаходиться в селі Півні. Фарба вицвіла чи облізла, тому храм виглядає наче зроблений під старину.

      

         Далі на нашому шляху починають з'являтися млини. Одразу за Півнями в  Дмитрівці біля мосту через Унаву оглядаємо величезний млин 1909 року, якщо вірити напису на стіні. Ще 10 років тому там мололи зерно, але вже не водою, а електрикою. Зараз млин не працює.

        

         Дмитрівка — найвіддаленіша точка нашого маршруту. В другій частині розповімо про цікаві місця на шляху додому.

Далі буде