ТЕМА

Казкове королівство Марокко. Частина 5. Як залити в бак соляру замість бензину й не спалити авто

17 мая 2019 | 11:05 , Олександр Гармата, для ТЕМИ

распечатать        комментарии [0]       добавить в
фото автора

На ранок рушимо на північ до містечка Шефшауен: це 200 кілометрів від Фесу. З ранку на вулиці така злива, що двірники не встигали робити свою роботу, а вулиці перетворились на річки. Машина нагадувала маленький корабель у морській стихії. Від’їхавши від Фесу кілометрів 30, вперше зіткнулись з поганою дорогою, настільки поганою, що згадали про батьківщину й лише люди на віслюках і пальми нагадували, що ми в Африці, а не вдома. Але ця дорога швидко скінчилась і далі знову пішла нормальна, асфальтована африканська траса.


Дорога пролягала через красиві гори, але погода не давала насолоджуватись краєвидами. Хмари закрили небо, часом йшов дощ.

 

 Шефшфуен досить популярне місто у туристів та місцевих. Вулиці  та будинки міста пофарбовані в блакитний колір, воно розташоване серед красивих гір. Ми їхали та міркували,чому серед міст кольору глини єдине місто  з блакитними вулицями, в чому таємниця? Коли заїхали в Шефшфуен, таємниця відкрилась.

Парковщик, де ми залишили авто, не соромлячись запропонував купити у нього трави для куріння, або інші речовини для розширення свідомості. Я відмовився, тоді він сказав:“ Раптом знадобиться - спитай мене, мене всі знають”. В Шефшфуені у нас одна ночівля. Швидко поселившись, рушили в місто. Медіна – як і в інших містах, але блакитного кольору. Туристів доволі багато: галаслива марокканська молодь,  яка приїхала на вихідні, європейці теж зустрічались. Над містом стояв  ненав’язливий запах скуреної трави.

 

З ранку двинули до останього міста нашої подорожі - Танжер.  Від’їхавши від Шефшфуена, ми з дружиною подивились один на одного і одночасно сказали, що не посиділи на дорогу і не подякували житлу. В голову полізли різні погані думки, але дорога була гарна,краєвиди красиві, апокаліпсис не настав й ми заспокоїлись. За вікном пропливали гори, соснові ліси,іноді природа нагадувала кіпрську,іноді швейцарську.

До Танжера залишилось кілька кілометрів, за годину треба було здавати машину. Слід було долити літрів 5 палива і я рішуче направив машину до заправки. Заправка була нова та сучасна з мийкою та боксом для ремонту. Зупинивши машину, я вийшов, відкрив бак. Підійшов заправник, я показав йому зелену наліпку з цифрою 95 на люку бензобака і англійською сказав, що купую 5 літрів бензину. Заправник закивав головою, хутко схопив заправний пістолет і спробував  засунути в отвір бензобака. Пістолет був завеликий  і в отвір не пролазив, він кілька разів спробував його силою засунути. Я з наче зачарований дивився на це дійство, в моїй голові пронеслось:“Тільки б дизель не залив”. Він так і не зміг запхати пістолета в отвір і ніяково зупинився. Я знову  спробував пояснити, що мені потрібний не дизель, а  бензин і показав на наліпку з цифрою 95. Тут до нього підійшов колега, вони про щось поговорили між собою і другий оператор почав витягати шланг з іншої стійки.

Нарешті пістолет підійшов, мені залили 5 літрів, але сумніви мене не залишали, я розповів про пригоду дружині. Саша вийшла з машини французькою мовою почала розпитувати, що вони нам залили. Заправники не зовсім розуміли не лише англійську, а й французьку мову. Вони  покликали  молодого чоловіка,  який знав французьку та мабуть був їхнім начальником. Побалакавши з нами, потім з заправниками, він сказав, що так - нам залили дизель.  До повернення машини залишалось 50 хвилин, а якщо ми запізнимось, то доведеться заплатити за додаткову добу.

Побачивши вирази наших обличь, молодий чоловік хутко покликав робітників з сервісу: вони відштовхали машину до ремонтного боксу. Почали намагатися злити суміш бензину із дизелем. Щось в них не клеїлось, вони зняли заднє сидіння, щось відкрутили й нарешті злили 18 літрів пального. Потім все повернули на місце, відштовхали до заправки і безкоштовно залили  18 літрів бензину. Запустили двигун в машині і показали що все гаразд, потім довго вибачались, але гарний настрій до нас вже повернувся, із ним ми й продовжили наш шлях. До повернення машини залишалось 30 хвилин та 10 кілометрів дороги містом.

Отже: двічі ми проігнорували нашу традицію дякувати хаті, де провели ніч, і двічі дорога нас покарала. Тому закликаємо всіх мандрівників притримуйтесь своїх забобонів і буде вам щастя.

Рівно о 12.00 хвилина в хвилину ми припаркувались біля нашого готелю. Хлопця, котрий повинен був забрати машину ще не було. Ми  зареєструвались в готелі, занесли рюкзаки і саме цієї миті мене викликали на рецепшен, де на мене чекав представник прокатної фірми. Здавши машину, я нарешті розслабився.

В Танжері ми були два дні, місто найменше з усього побаченого нагадує Марокко: сучасна набережна з видом на пролив Гібралтар, сучасні магазини з відомими брендами. На рецепції нам запропонували екскурсію на таксі, ціна влаштовувала, і ми прокатались до маяка який стоїть біля входу в Середземне море з Атлантичного океану, подивились на грот Геркулеса.

Потім швендяли старою медіною, тут до нас прилип “рідний брат маракешського  Аладіна”, різниця лише в тому, що танжерський Аладін був в білій сорочці. Він спробував направити нас в якесь своє місце, та пару раз вертався за нами, але маючи досвід, ми зробивши кілька неочікуваних поворотів на вузьких вулицях й відірвались від хвоста. На закінчення подорожі, знайшли на березі ресторанчик повний  аборигенів та замовили на трьох  тарілку з морепродуктами. Тарілка виявилась настільки великою, що після її очищення ми ледь виповзли зі столу.

День добігав кінця, пригоди в казковому Королівстві Марокко на жаль закінчились.  Наступного ранку – літак до Барселони, а звідти лише три години до дому.



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

22 августа 2019
21 августа 2019
19 августа 2019

фототема (архивное фото)

© фото: Noname

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100