Повна "айпедізація" населення

Усім цим я, безперечно, користуюся, але рівно стільки, скільки  мені потрібно для життя, роботи, знань. Мені  жаль свого часу на комп‘ютерні ігри, я не розумію тривалих посиденьок в Однокласниках і безперебійних постачань своїх  фоток з вечері в ресторані  на Фейсбук. Для своїх дітей я перетворилась на домашнього поліцейського за  категоричні обмеження їх перебування за комп‘ютером. Поки їхні змагання «книга –ноутбук» завершуються з мінливим  результатом. Та ніхто не казав, що боротьба буде легкою …

Навесні  з дітьми і мамою я тиждень провела в санаторії  Трускавця.  Уже в перший вечір мене вразила картина в розкішному холі – батьки й  діти, розвалившись на м‘яких диванах,уважно вивчали контент своїх електронно-пластикових  друзів.  Більше  того, дітлахи, настільки захоплювались відео, мультиками чи іграми на своїх Айпедах, що іноді, не відриваючись від них, рухались до ліфта… Так само вони приходили в їдальню, такий же реквізит у них біля басейну і надворі…

Яке спілкування?  ПРО що ви? Які  знайомства? Які  там  жіночі  теревені на тему якості масажу чи спа-процедур? …  Про що казати, коли люди заходять до ліфта і не вітаються!  І одразу занурюються в монітори… Мені  стало  так сумно… Люди  перестають спілкуватися, знайомитися, радіти, жартувати… Я переконана, що там було багато цікавих співрозмовників, людей, які точно підкинули б мені не одну цікаву  історію для Фактів, людей, які точно в житті бачили або чули більше за мене, чи прочитали якусь  книгу , про яку хотіли б розповісти  чи порекомендувати … Мені шкода людей, які не помічають біля себе людей,  і свідомо уникають спілкування … Що це, лінь? Небажання відкривати свою душу? А  може якась апатія чи пихатість, мовляв не царська справа з усіма грішними теревенити, публіка там зібралась небідна.  Я не знаю, але мені  сумно...

Проте, радісно  дивитись на пенсіонерів, адже тільки вони танцювали на музичних вечорах у тому  ж холі, молодим не до цього, не прогавити б чергової світської  інформашки з  Таблоїда! 

У  мене  взагалі  така нав‘язлива думка, що ці гаджети мають таємну місію  посіяти розбрат між нами, розучити нас остаточно дивитися один одному у вічі, цікавитися не лише останніми хроніками з Інтернету, робити компліменти врешті- решт, запрошувати до танцю, телефонувати , а не писати СМС-ки. Бо вітання з Днем народження СМС-для галочки, а не для душі!                   

В одному з київських кафе я  спостерігала за смішною ситуацією , дві  дівчини, не відриваючись від своїх Айфонів, пили каву і заїдали її різними тістечками, так само не відриваючись  від моніторів ,  запитували одна  в одної чи смачне тістечко… Мені так  хотілося спитати у них чи не заважають вони одна одній. А потім нарікають, що не можуть познайомитися з юнаком, та хто ж до вас підійде, коли вас і роздивитися  толком неможливо?!   Я б не наважилась…

Я не професійний блогер і знаю, що своїми думками можу спровокувати хвилю протестів і заперечень на тему Великої сили Інтернету… Я знаю, але прошу вас не забувати, що ми люди і  душа у нас не цифрова, а слово «будь ласка» краще звучить ніж виглядає в електронному листі чи СМС – БДЛСК!

Блог "Кореспонденту"