ТЕМА

На Бучак бухать і культурно відпочивать. Частина 1

26 июля 2022 | 00:00 , Віктор Міняйло для “Теми”

Війна — війною, а їхати кудись треба… А щоб поїздка була більш-менш повноцінною, варто ще десь переночувати. Оскільки в Київській області зараз комендантська година, ми поїхали на сусідню Черкащину до озера Бучак.


 Найкраща дорога до Бучака - по новій обухівській трасі через Обухів, Кагарлик і Миронівку. В Обухові ми бували часто. Загальновідомо, що там народився поет, лауреат Сталінської премії Андрій Малишко, але мало хто знає, що Обухів — батьківщина російського філософа Миколи Бердяєва. Садиба родини знаходилася на території молокозаводу “Лукавиця”, а парк, подібний до білоцерківської “Олександрії” - в районі стадіону.

Зараз про це ніщо не нагадує, немає ні пам'ятного каменю, ні меморіальної дошки. Після революції селяни маєток пограбували, а згодом розібрали до останньої цеглинки на власні потреби. Сам філософ в праці “Самопізнання. (Досвід філософської автобіографії)” писав: “Коли я, будучи марксистом, сидів в салоні Браницької, то не уявляв, що з марксизму можуть статися такі плоди”. До речі, графиня Марія Браницька була двоюрідною сестрою матері Бердяєва, тобто його тіткою.

         “Я рано відчув розрив з дворянським суспільством, з якого вийшов. Все в ньому було мені не мило і багато чого обурювало. Коли я поступив до університету, доходило до того, що я більш за все любив суспільство євреїв, так як мав гарантію, що вони не дворяни і не родичі”, - писав Бердяєв в цій книжці. До революції щонайменше третина мешканців Обухова були євреї, діяли дві синагоги. Одна стояла в центрі на місці колишнього кінотеатру, друга в районі під назвою Кип'ячій. Жодна з синагог, як і церков чи костьолів в місті не збереглися.

         Тож минаємо Обухов по окружній й зупиняємося в Кагарлику, де збереглися ворота і альтанка від садиби родини Трощинських.

 

         Дмитро Трощинський був сенатором, губернським маршалом і міністром юстиції Росії. Його дід був племінником Івана Мазепи. Палац мав два поверхи, 23 кімнати, 52 вікна, бібліотека налічувала 12 тисяч книг. За задумом Трощинського, парк мав нагадувати земну кулю в мініатюрі. До нашого часу збереглося озерце з острівцем, які символізували океан та материк. Коли Трощинські збанкрутували, маєток придбав генерал-губернатор Київщини, Волині і Поділля Михайло Чертков. Він побудував альтанку, на стежки поклали цеглу та встановили понад два десятки скульптур з грецької міфології. Після смерті Черткова маєток належав його доньці, а потім її чоловіку — графу Дмитру Толстому. Він був родичем Льва Толстого і онуком Михайла Кутузова.

         Як і в Обухові, на місці палацу побудували стадіон, вхід на який саме через старовинну браму. А парк зараз майже нічим не відрізняється від звичайнісінького лісу.

         Оскільки на час війни усі вказівники на дорогах прибрали, то довелося їхати по навігатору, який перед Миронівкою чомусь повів ліворуч манівцями через села Шандра і Тулинці. Але, як кажуть наші “друзі”-росіяни: «Нет худа без добра». В Шандрі знаходиться Михайлівська церква, яку будували понад 30 років, з 1831 до 1863.

         В Тулинцях в північній околиці села на пагорбі височіє дерев'яна церква Різдва Богородиці, побудована в 80-х роках 18 століття. На стінах частково збереглися розписи 19 ст. Це одна з найстріших церков Київщини, подібні храми давно переїхали в музеї під відкритим небом, а цей так і залишився на місці побудови.

 

         Ми ці церкви бачили раніше, тому поїхали прямо на озеро Бучак шукати місце для ночівлі. Але спочатку навігатор вивів нас не на озеро, а в село Бучак, до якоїсь хатинки.

         Тут варто трошки заглибитися в історію. Наприкінці 80-х в Бучаку почали будувати Канівську гідроакумулюючу електростанцію. Під час будівництва село частково відселили, а частково зруйнували. Потім бахнув Чорнобиль, розпався СРСР і ГАЕС будувати передумали, офіційно через екологічні проблеми, а неофіційно - за браком коштів. Відтак, ми отримали безлюдне село Бучак і однойменне озеро, в яке перетворився нижній котлован.

 

         Зараз в селі офіційно зареєстровані дві фізичні особи і ще дві особи мають тут зареєстровані права власності.  З боку села під'їзду до озера не було, тож за порадою випадкового туриста спустилися до Дніпра і заїхали з іншого боку.  Але і тут береги були круті, порослі очеретом, то ж вирішили заякоритися на березі Канівського водосховища. Щойно підняли намет, одразу приступили до вживання алкоголю і смаження ковбасок.

 

         Місце для ночівлі було досить приємним з усіх точок зору, якщо не брати до уваги великої кількості мурах, з якими ми втомилися боротися. Але вони виявилися мирними, не агресивними, просто повзали по тілу і не кусалися. А після чергового келиха пива мурахи зовсім перестали заважати.

         Вранці відчули легенькі ознаки абстинентного синдрому і алкогольної інтоксикації. Для зняття похмілля спочатку відкисали в Дніпрі, а купання в Бучаку остаточно вивело з організму усі токсини. Ще варто зазначити, що на озері ми були лише втрьох, тому мочити купальники не довелося.

 

         Після сніданку ситі і задоволені поїхали оглядати визначні достопам'ятності Канева.  Більшість пам'яток міста знаходяться навколо Успенського собору, в якому свого часу відспівували Тараса Шевченка.

         До Кобзаря ще повернемося, а зараз розповімо про іншу могилу Канева. Неподалік собору похований радянський письменник Аркадій Гайдар, який загинув тут в 1941 році.

 

         Представники національно-демократичних сил стверджують, що Гайдара поховали в Каневі як противагу Шевченку. Наївні комуністи мріяли, що на могилу дитячого письменника приходитиме не менше паломників, ніж на могилу геніального поета. Але не так сталося, як гадалося.

         Для одних Гайдар талановитий письменник і видатний полководець, для інших — вбивця і садист. На творах “Тімур і його команда”, “Р.В.С”, “Чук і Гек” і під пісню “Гайдар шагает впереди” виросло не одне покоління радянських людей. Але, якщо детальніше ознайомитися з біографією Аркадія Петровича, то виявиться, що з РККА та ВКП(б) його звільнили за жорстокість, тортури, масові вбивства невинних людей. В школі не розповідали, що митець був хронічним алкоголіком і постійним клієнтом психлікарень. До речі,  його онук - Єгор Тимурович був в.о. прем'єр-міністра Росії часів Єльцина.

(далі буде)



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: УНИАН

Глава Комітету Верховної Ради України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Володимир Стретович під час Віденського балу в будівлі Національної опери в Києві у суботу, 2 грудня 2006 р. Бал був ініційований Посольством Австрії в Україні. Серед гостей були присутні як зірки вітчизняного шоу-бізнесу, так і відомі українські політики. Фото Дмитра Стаховського

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100