Земельне питання міністра Баранівського

Власне, що нині можна отримати від держави у вигляді подарунку за героїчне виконання службових обовязків? Небагато. Адже всі ласі шматки роздеребанили ще за часів Леоніда Кучми. А оскільки бандити не пішли по тюрмах, як того обіцяла нова влада, коли вона була ще опозицією, то й усі бізнеси залишились при старих власниках (Криворіжсталь чи не єдине виключення). Отже, представникам нової влади доводиться опановувати нові менш привабливі бізнес-території, до них ще не вкрадені. Візмемо для прикладу нерухомість. Столиця розкрадена вщент, й новому мерові Черновецькому майже нема чого деребанити: за останні роки вся київська земля й нерухомість приватизовані тотально.

Але ж ціни й надалі ростуть, отже бажаючих збагатитись за державний кошт потягнуло до територій, які ще не вкрадені, але стрімкозрастаючі ринкові ціни на них вже вимірюються в астрономічних сумах. Передусім це земля, прилегла до столиці. Скажімо, Броварський район Київщини.

Державне підприємство Броварський оптовий ринок розташоване на території Броварського району.  Просто кажучи це плодово-овочева база площею 4,2 гектари, на якій розташовані такі-сякі споруди загальною площею 12.000 квадратних метрів. Але читач мабуть розуміє, що споруди та інший майновий мотлох то дрібниця у порівнянні із власне землею. Адже за нинішніми ринковими цінами, які, зазначимо, нестримно зростають, вартість землі, на якій розтошована база, складає близько 20 мільйонів доларів, тоді як вартість споруд на ній лише 3,6 мільйони.

Таке багатство й без нагляду! здивується уважний читач. А ми йому заперечемо: не зовсім так: у тої землі є власник держава у вигляді Мінагрополітики. Зазначимо: донедавна цей власник використовував своє господарство доволі ефективно. Підприємство було прибутковим, що не часто трапляється із подібними обєктами, до бюджету сплачувалися податки, колектив своєчасно отримував зарплатню, яка поволі зростала. Маючи балансову вартість 4,8 млн.грн. підприємство щороку сплачує 5 млн. податків. Було закуплене обладнання, складений перспективний план розвитку. Зокрема вже цього року передбачалось обробляти овочі та постачати їх до мережі супермаркетів. І раптом...

20 березня 2006 року зявляється наказ №133 Міністра Баранівського Про припинення діяльності державного підприємства Броварський оптовий ринок. Відверто кажучи, ніхто не збирався ту діяльність припиняти. А полягає вона головним чином у функціях сховища, тоб-то фактично, як і за радянських часів, залишається плодо-овочевою базою та місцем зберігання інших товарів. Відповідно до наказу база просто переливається у структуру та під керування загадкового Державного комплексного торгового підприємства Хрещатик як структурний підрозділ, тоді як нині броварська база є самостійною юридичною особою, підпорядкованою безпосередньо Мінагрополітики.

Для чого це робиться? Відповідь невідома таке рішення не обгрунтоване ані у тексті самого наказу міністра, воно не доводилось, як те мало б бути, ані до керівництва Броварського оптового ринку ані до трудового колективу.

Можна припустити, що подібна реорганізація буде доцільною задля поліпшення управління підприємством. Але ж ця база Мінагрополітики, як ми писали вище, працює ефективно, принаймні відтоді, як 2004 року в неї змінилося керівництво. До цього підприємство являло суцільну руїну, знаходилося у боргах, які складали 1,2 млн.грн.

Бази, подібні до броварьскої, діють у структурі міністерства й у інших областях, але їх ніхто не збирається переподпорядковувати й вливати будь-куди. Скажімо, така база у Луганську знаходиться у хронічно збитковому стані, фактично не діє, не платить податки. Але ж де той Луганськ, а Бровари ось вони, у 20 кілометрах від Києва. І вартість землі у Луганську й у Броварах неспівставимі.

Що ви кажете, дядько! усміхнеться читач, - це ж державне майно, до чого тут вартість землі. І неодмінно помилиться. Дійсно, закон забороняє відчуджувати цілісний майновий комплекс, що перебуває у державній власності (а саме таким комплексом є база у її нинішньому дореформенному стані), але ж існує чимало майже законних способів відторгнути оту державну власність. Особливо якщо цього бажає міністр Баранівський. І ніякий Фонд держмайна йому не стане чинити опору, адже ФДМ-ом керує партійна колежанка-соціалістка  Валентина Петрівна Семенюк.  

Після того, як відповідно до наказу Олександра Баранівського підприємство буде виключено з Єдиного державного реєстру, на державній долі Броварського оптового ринку можна буде ставити хрест. Адже після цього єдиним розчерком пера його можна буде приватизувати, ясна річ не за ринковою, а за номінальною ціною.

Директор підприємства Микола Пономаренко розповідає: Що таке приватизація частки території нашої бази, ми вже знаємо. Чотири роки тому ще за попереднього керівництва було приватизовано водонапорну башту, що знаходиться на нашій території. За законом цю споруду не можна приватизувати впринципі, але ж якще не можна, але кортить тоді все дозволено. Ясна річ, нікому та башта давно не потрібна. Але ж до неї додали ще й гектар землі. Все це обійшлося новому власникові у 500 гривень. Зараз, чотири роки поспіль, цей шмат землі коштує приблизно в 1000 разів більше.

Тепер ви розумієте, читачу, що за таких умов можна багато на що піти. Лише проведи одну операцію з виведення підлеглого підприємства з Єдиного реєстру й ти міліонер. Й не треба ані турбуватися виробництвом, ламати голову, як заробити копійку. Скажімо, власник отого гектару із баштою на додаток, нічого на тій землі не робить. Він лише застолбив територію, звівши два ангари, які чотири роки поспіль стоять порожні. А земля все дорожчає...

У міністра Барановського не той маштаб: якщо приватизувати, то не гектар, а все одразу. Для цього, власне і зявився згадуваний міністерський наказ про перепідпорядкування.

2002 року підприємство вже пережило одну подібну реорганізацію. Й зроблено це було вкрай неоковирно. В результаті підприємство протягом трьох років вимушене було судитися із позивачами й в решті-решт виплатити їм близко ста тисяч гривень. Весь цей час доля підприємства була невизначеною.  Але щойно зявилося остаточне рішення суду, як грянула ота реорганізація від Баранівського. Тобто, стало зрозумілим кому належить база, а саме Мінагрополітики. А у держави вкрасти значно легше, ніж у приватного власника. Особливо, якщо ідея вкрасти походить від самого державного власника, точніше керівника відомства, якому ця власність належить.

В цій історії міністр Баранівський дуже поспішає. Це й зрозуміло адже не відомо, як складеться доля нинішнього кабміну. Отже, треба встигнути попрацювати не лише на міністерство. Ідею швиденько вкрасти близько 4 гектарів землі з під носа у держави можна лише за однієї умови - слід діяти по бєспрєдєлу.

Передусім треба прибрати впертого директора, який всіма силами протидіє спробам поцупити чималий шмат держмайна. Звільнити директора майже неможливо, адже той укладав контракт із міністром попередником Баранівського. Жодних нарікань до директора не було й підстав звільняти його раніше строку немає. Ну хіба що у звязку із припиненням діяльності підприємства. Але ж за всіма нормами діловодства слід щонайменше поінформувати директора чому його звільняють. Так само слід повідомити про подальшу долю підприємства й весь колектив. Цього ніхто не зробив.

Проте, за два тижні після появи наказу міністра, на підприємстві зявилися представники начебто нового власника ДП Хрещатик. Вони вимагали від головного інженера підприємства Івана Ковальова баланс підприємства, дані про наявні площі території, тощо. Геть не зрозуміло: навіщо було їхати для цього в Бровари, коли підприємство щокварталу надсилає баланс до міністерства. А головне, як виявляється, (увага!) ніякого наказу міністра немає. Хоча він має реєстраційний номер й на нього посилаються нові власники з ДП Хрещатик. Нинішнє керівництво підприємства хотіло побачити цей наказ власними очима, але їм чомусь демонстрували лише ксерокопію, у якій (ще раз увага!) відсутній підпис міністра. Це вже чистий кримінал.

Кримінал також в тому, що звільнити керівника й прибрати підприємство намагаються ще до того, як буде складено так званий Аркуш погодження, який мають підписати вісім чиновників міністерства. Але ци підписи зібрати не вдається, що ніхто не хоче потім відповідати перед законом.

Варто також згадати, що у цього державного підприємства існує устав, погоджений із Міністерством, де чітко вказано: трудовий колектив мають ознайомити із причинами реорганізації. Те саме стосується директора підприємства Миколи Пономаренка, якого в разі звільнення до збігу строку контракту, повинні попередити і пояснити таке рішення не менш як за два місяці. Але ж часу обмаль: завтра Барановського можуть зняти й тоді ніхто вже не приватизує державні гектари вартістю під 20 млн. доларів! Тому все робиться швидко, протизаконно: 20 березня наказ, який віг гріха подалі міністр не завізував, а за два тижні на підприємство заявилися нові власники.  

Щоправда міністр-соціаліст у цій ситуації не передбачив одного: людського фактору. Диретор підприємства Микола Пономаренко, який є підлеглим Баранівського, не бажає підкорятися: не задля цього він за два роки підняв підприємство з колін й розвивав його, аби хтось наклав на нього лапу. Нині подано позов до суду, де оскаржується міфічний наказ міністра. Судовий процес може виявитися вельми цікавим, можливо саме на судовому засіданні вдасться зясувати вся правду про цю оборудку й буде підтверджено липове рішення, на яке міністр навіть побоявся ставити власний підпис. Але ж тоді звільняти доведеться вже самого Баранівського за зловживання службовим становищем, чи можливо за спробу крадіжки державної власності... Звісно, якщо до цього його не звільнять через відставку уряду.

Іван Стєпанов