Здобули

Єдине, що спливає у пам’яті – Конча Заспа, приватні каплички у дворах царських маєтків, уся ця пшонківщина й збільшення автотрафіку на дорогах. Але ці авто вироблені не на українських заводах. Свого часу зірвали запуск виробництва «Дженерал моторс», протримавши годину у приймальні міністра віце-президента GM, аби надати перевагу «Деу». Але й те виробництво поховали. Хтось згадає «Морський старт»: де він, де нові ракетні програми, де врешті-решт ракети, що долітять до москви? Зе ганьбиться на весь світ, оголошуючи про створення якоїсь унікальної дроноракети, яка за фактом є стандартною крилатою ракету з вельми скромними характеристиками.

Ми системно проїдали совковий спадок, а війна зруйнувала його залишки. Зараз всі мріють як після війни Захід організує нам новий план Маршала, як колись у зруйнованій Німеччині. Але за влучним зауваженням Віктора Небоженка, всі забувають, що у повоєнній Німеччині не було системної корупції…

Найбільше хвилює не руйнація економіки, міст, інфраструктури: прискорилося руйнування державних інституцій. Ворожі ракети тут ні до чого. Влада у державі сконцентрувалася у руках кількох осіб. А останні призначення в уряді лише зміцнили цю тенденцію. Тобто, ні про яку побудову демократичної країни мова не йде. А керувати цілою країною п’ятьом-шести менеджерам з Банкової не під силу. Результати наочні. Держава не виконує елементарних функцій. У поліклініках по всій країні знов вишукуються довжелезні совкові черги – аби записатися до лікаря чи до флюорографічного кабінету. Так медики руйнують започатковану реформу й оте напівживе сьогодні «Хелсі мі». Поліція ігнорує виклики громадян, водночас закуповує під час війни прилади вимірювання швидкості й розставляє екіпажі, дублюючи автоматичні камери. Банківська система під час війни перетворилася на ОЗГ під орудою НБУ з викачування грошей з держави та громадян… Це відбувається всюди.

Щось сталося з людьми. У повітрі – роздратування, агресія й ментальна деградація. Складається враження, що країна населена підлітками з рівнем розвитку п’ятикласника. Напевно дається взнаки напруження третього року війни й ефект натовпу, який спрацьовує у часи потрясінь. Напевно ж, ЗМІ роблять свій нищівний внесок. Про інформування давно не йдеться – суцільний «Телемарафон» й звіряча пропаганда. В головах аудиторії штампи, будь-яка нетипова думка – то кремлівське ІПСО, а промовець – не людина з власним поглядом, а виключно ворог. Здавалося б, в інтернеті мала з’явитися альтернатива. Дзуськи! Поодинокі острівці, де жевріє альтернативна думка, діалог й відсутні штампи – непопулярні. Аудиторія Юрія Романенка, Миколи Фельдмана (про Арестовича годі й говорити), Людмили Немирі доволі скромна. Маємо суцільних портнікових, фєйгіних й грицаків.

Всі чекають на щасливе завершення війни й казкове відновлення країни. Зазвичай обиватель, незадоволений станом справ у державі, грізно заявляє: от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад! Інших ідей немає.

Мені особисто наше майбутнє бачиться геть не в рожевих тонах. Маю сумнів, що нинішня монополізована влада захоче залишити народ у спокої, суспільство буде розчароване через відсутність фантастичного покращення. Виявиться, що нас не хочуть засипати інвестиціями, слід самотужки відновлювати економіку й розбудовувати державу. Але як це робити мало хто розуміє. Та й нащо її розбудовувати? Ставлення людей не змінюється навіть після жорстокого уроку, який надала війна: та нащо мені така держава – я й без неї проживу. Отже, до повоєнного сплекску бандитизму й економічної скрути додасться подальша деградація інституцій.

Кожен диванний патріот задасть авторові одне запитання: що маєш запропонувати? В мене єдина відповідь: дорослішати. Але я не знаю як пришвидшити цей процес.