Буковина – чарівний край Черемоша й Прута. Частина 1

          Першим пунктом подорожі стали оглядини мумії хірурга Миколи Пирогова на околиці Вінниці. Щоб її побачити спеціально проклали маршрут через це місто. Але виявилося, що церква-усипальниця по понеділках зачинена на вихідний.

Ні сторож, ні прибиральниця жодним чином не відреагували на наше прохання подивитися мумію хоча б одним оком. То ж подаємо фото з відкритих джерел.

          Хоча на нашому шляху була запланована ще одна мумія, настрій був зіпсований. Як на зло заглючив  навігатор, а місцеве населення на усі запитання, де дорога в Бар, наполегливо посилало пити пиво. Після тривалого блукання вінницькими вуличками, таки знайшли потрібну дорогу і поїхали далі.

          В Барі оглянули красивий костел, церкву і монастир. Від колись потужного замку залишилися лише невеличкі пагорби. Біля них помітили пам’ятник якомусь чоловікові з мечем. Спочатку подумали, що це архістратиг Михаїл, але коли підійшли ближче, то побачили,  солдата  Радянської Армії.

Щоб уникнути всіляких спекуляцій, зазначимо, що назва міста не має жодного стосунку до загальновідомого закладу харчування. Просто італійська принцеса і польська королева Бона Сфорца назвала місто Бар на честь Барі – свого княжого володіння в Італії. До речі, і Вінниця з вином також ніяк не пов’язана, як і містечко Брага біля Хотина, з брагою.

Далі вперше не повірили Maps.me,  вирішили не звертати на бруківку і поїхали кращою дорогою, яка завели нас аж в Хмельницьку область. Довелося зробити невеликий гак, перш ніж побачили Дністровську ГЕС.

Спочатку спробували зупинитися на березі водосховища, але там багато людей. Поїхали в бік Галицького печерного монастиря і знайшли чудове місце біля туристичних баз.

          Наступного дня в Галиці оглянули печерний монастир. З гори відкриваються запаморочливі види на дністровське водосховище. Крім нас по території монастиря вешталося ще кілька туристів, на яких монахи не звертали жодної уваги.

         

          Вже на виході побачили табличку, що в шортах і спідницях вище колін  вхід заборонено, але зауважень ніхто не робив. Поки оглядали монастир дещо зголодніли,  за порадою місцевого перехожого поїхали в Іванівці, де є ресторан і кафе. Обрали кафе «Джерельце». Тазік солянки, макарони з котлетою, запечена свинина та кава коштували 130 грн.  Давненько не зустрічали таких цін.

          Після обіду поїхали в село Комарів до джерела за водою. Щоправда, джерело виявилося не зовсім там, де було позначено на карті і зовсім без води. Краєвиди навколо дуже красиві, але під’їхати машиною до водосховища не було можливості, тож, за порадою місцевого хлопчини, поїхали шукати місце для ночівлі в яхт-клубі сусідньої Дністрівки. Там також не сподобалось - багато людей. Вирішили їхати далі в Зарожани, де, згідно даних путівників, є карстове озеро і мінеральні джерела. Про джерела там ніхто не чув, а карстове озеро, за словами місцевих, заросло очеретом , купатися в ньому неможливо. Порадили зупинитися біля найбільшого озера прямо на центральному пляжі. Ми туди заїхали та побачили, що весь берег щільно усіяний битим склом:  гуляти там з собакою було небезпечно. Почали шукати інше пристойне місце, але місцеві не були в ладах ні з паперовими, ні з електронними картами. Кілька разів об’їхали навколо озера, поки не знайшли можливість спуститися до води. Отаборилися і весь вечір ловили рибу.

          Наступного дня вже заїхали в гори.

ДАЛІ БУДЕ