Навколо Фастова. Частина 2

         З Великої Офірни їдемо на північ в Велику Мотовилівку дивитися склеп-усипальницю польського поміщика, археолога, першого краєзнавця Київщини Едуарда Руліковського. В 1800 році на цьому місці побудували костел-каплицю, яку в 1929 році зруйнували атеїсти, а цеглу розібрали селяни на власні потреби. Збереглися лише підвали і склеп-усипальниця з мармуровими  плитами самому Едуарду і його брату Антонію. На правій дошці напис польською мовою: “Едвард із Порадова. Руліковський, історик, археолог. Народився 1825 р у В. Мотовилівці, помер 1900 р у В. Солтанівці”. 10 років тому все це виглядало так:

         Але в 2016 році за фінансової підтримки польського посольства усипальницю відреставрували. Фото з відкритих джерел.

         Відтак, варто детальніше ознайомитися з діяльністю родини Руліковських, яким з 18 століття належали ці землі. Едвард-Леопольд тут проводив археологічні розкопки, а знайдені артефакти зберігав у своєму маєтку і парку “чтобы предотвратить их от уничтожения“. Деякі його знахідки представлені навіть у львівському Оссоленіумі, нині бібліотека Стефаника. Руліковський автор краєзнавчих книжок польською мовою “Опис Васильківського повіту з точки зору історії, звичаїв” та “Опис Київського повіту”, які вважають першими путівниками південної Київщини. Останні роки провів у Києві, свою колекцію заповів Музею старожитностей, зараз це Музей українського мистецтва.

         Ще в Мотовилівці є Покровська церква 1846 року, побудована в поліському стилі, якому притаманні блакитні кольори. Після революції тут традиційно зберігали зерно, німці відновили Богослужіння, яке не припинялося до нашого часу.

         З Мотовилівки пару кілометрів їдемо до селища Борова, де оглядаємо садибу творця російських броньованих кораблів, головного конструктора крейсера “Аврора” Ксаверія Ратніка. Він і свій будинок спроектував у вигляді корабля, кімнати вважалися каютами, а балкон — капітанським місточком.

         Ратнік народився в Миколаєві в 1852 році. Після закінчення морського училища в Петербурзі служив інженером-механіком на Каспійському морі, потім в Севастополі і Миколаєві брав участь у будівництві броненосців.  З 1895 до 1903 років працював в Санкт-Петербурзі начальником Балтійського суднобудівельного заводу. В 1905 році йому присвоїли звання генерал-лейтенанта і призначили головним інспектором кораблебудування. Через два роки пішов “за домашніми обставинами” у відставку і оселився в Боровій. Тут Ратнік збудував красивий триповерховий будинок, висадив сад і займався сільським господарством. Зокрема, вирощував кавуни і дині, які київські селяни до того бачили лише на картинках.

         Після революції, початок якій дав постріл його “Аврори”, Ратнік добровільно роздав селянам своє майно, але це не врятувало його дітей: одного сина розстріляли, інший зник без вісти. Помер в 1924 році в Боровій, тут і похований. Зараз в садибі приміщення Київської дослідної станції овочівництва і бахчівництва.

         Також в Боровій вчився в школі нещодавно позбавлений українського громадянства і мандата народного депутата України Віктор Медведчук, більше відомий, як кум Путіна. Тут поховані його батьки.

         Ще в Боровій є церква Успіння Богородиці, побудована в 1902 році. Після революції церкву закрили, німці відновили Богослужіння і добудували церкву за сприяння місцевого деревообробного комбінату.

         Останньою атракцією нашої подорожі буде монстир-велетень в Малій Солтанвіці.

         Це розбудовується Російська православна церква за кордоном (РПЦЗ). Після революції частина московських попів втекли в еміграцію і там організували свою церкву, не підпорядковану РПЦ МП.  Територія, на якій розташований найбільший в світі монастир РПЦЗ, входить до Солтанівської та Малоросійської єпархій. Обитель відкрита для паломників і туристів, нас ніхто не запитував, що ми тут робимо, і не робив зауваження, що не так вдягнені.

         Звичайно, насамперед ріже слух слово “Малоросійська”. На сайті РПЦЗ пояснюють, що цю назву затвердили в зв'язку з тим, що єпархія розповсюджується не лише на державу Україна, але й на кілька країн пострадянського простору і Східної Європи. При цьому її територія така ж, як територія “Малоросійської митрополії, затвердженої Константинопільським патріархом Калістом 1-м в 1361 році.” “В церковному розумінні термін “Малоросія” позбавлений як, політичного, так і етнічного чи мовного характеру”, - розповідають монахи.

         Від монастиря не далеко до Одеської траси, з якої ми починали розповідь. Власне, вона вже завершилась.