Садиби і парки півдня Чернігівщини: Сокиринці, Тростянець, Качанівка. Частина 2

         “Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, посажен мною, он служил мне утешением в моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада. Ты сделаешь доброе дело», - написано на могилі Івана Скоропадського, діда останнього гетьмана України Павла Скоропадського. Після 1917 року господарем саду став народ, від палацу залишився лише фундамент і два флігелі. Парк так заріс бур'яном, що могилу ми  не знайшли навіть за допомогою навігатора.

         Ще в Києві вичитали, що в одному з флігелів планують створити музей, а другому готель. Але ці плани залишилися тільки на папері.

         Цивілізовано виглядає лише вхід.

         Невдалою виявилася і спроба обійти навколо штучного озера довжиною понад кілометр. Стежка поступово зникла, ми спробували пробратися по бездоріжжю, але чагарники і кропива виявилися сильнішими. Годину блукали туди-сюди й повернулися до центрального входу, де знайшли рятівну воду.

         Друга спроба обійти озеро виявилася більш вдалою. Ми не повторювали минулих помилок і не відходили далеко від берега. Пройшлися Швейцарською ущелиною, оглянули Колону смутку. На протилежному боці плавала сімейка лебедів. Коли вони нас побачили, то перепливли ставок в надії отримати якісь харчі. Але в нас нічого не було, тож ми їх просто сфотографували.

         А вам радимо перед поїздкою в Тростянець обов’язково купити для лебедів якийсь батон.

         По дорозі на Качанівку побачили пам’ятник танку ІС-3, який встановили на величезну колону.

         Коли під'їхали ближче, вичитали: “Вічна пам’ять односельчанам, які загинули у Великій вітчизняній війні 1941-45 років”. Не принижуючи роль односельчан у ВВВ, нагадаємо, що танки цієї серії участі у Другій світовій не брали. Їх активно використовували під час придушення угорського повстання в 1956 році і Празької весни в 68-му.

         В Парафіївці вразив цукровий завод, вірніше його відсутність. Побудований в 1846 році на кошти власника Качанівки Григорія Тарнавського, завод давав роботу цілому селу й околицям. Тепер не дає.

         Також Парафіївка славиться своїм самогоном, про що неодноразово згадував уродженець цих країв, народний депутат України кількох скликань Віталій Шевченко. А ще тут народився Віталій Луценко — батько колишнього Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ і відомого народного депутата України Юрія Луценка.

         Місце для ночівлі знайшли біля озера прямо навпроти головного входу в Качанівський парк. Встановили намет й рушили оглядати комплекс.

         Качанівка — найбільш розкручена достопам’ятність Чернігівщини. Тому про неї нічого не писатимемо, інформації достатньо в інтернеті, від себе лише додамо кілька фотографій.

         Вранці риба не клювала, раків також не впіймали, бо вода після дощів була каламутною, то ж швиденько випили каву і поїхали в бік дому. Дорогою звичайно не змогли оминути село Іржавець, про яке писав Шевченко в однойменій поемі.

     “Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовний

Образ Пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками”.

         За переказами, після знищення Запорізкої січі козаки забрали з собою ікону Пресвятої Богородиці, яку після багаторічних поневірянь встановили в Троїцькій церкві Іржавця. Піля цього з очей Богоматері почали капати сльози, тоб-то вона  “замироточила”. Подальша доля ікони невесела. Комсомольці з товариства “Безбожник” церкву розібрали, святиню спалили. Залишилася  лише фотографія, зроблена в 20-х роках минулого століття.

         Зараз в Іржавці про ті події нагадує хіба що пам’ятник Тарасу Шевченку.

         Донедавна в селі був ще один пам’ятник Шевченку, який зник в невідомому напрямку. Але в нас залишилася фотографія, зроблена в 90-х роках минулого століття.

         Іншою достопам’ятністю Іржавця є музей-садиба композитора Левка Ревуцького, який тут народився.

         Ми не палкі шанувальники класичної музики, тому лише зазначимо, що крім сонат, кантат, симфоній та інтермецо, Ревуцький написав музику до “Пісні про Сталіна” на слова свого товариша Максима Рильського:

“Хай шумить земля піснями

В цей крилатий, горний час!..

Слово Сталіна між нами,

Воля Сталіна між нас!

Уперед полком єдиним

Більшовицька сила йде,

Льотом сталінським орлиним

Мудрий вождь усіх веде.”

         Іншою цікавинкою Іржаця є те, що тут також народився народний депутат України кількох скликань, перший голова Київської держадміністрації Іван Салій.

         А нас навігатор повів далі в районний центр Ічню. На огляд цього містечка варто виділити окремий день, якого в нас не було. Тому ми лише зупинилися пообідати і сфотографувати пам’ятник скульптору Івану Мартосу, який тут народився. На пам'ятнику Мініну і Пожарському в центрі Москви так і написано: «СОЧИНИЛЪ И ИЗВАЯЛЪ ІОАННЪ ПЕТРОВИЧЬ МАРТОСЪ РОДОМЪ ИЗЪ ИЧНИ».

         Крім вже згаданих надгробку Гетьмана Разумовського в Батурині і  пам'ятника в Москві, він виліпив пам'ятники Рішельє в Одесі та Потьомкіну в Херсоні.

         З'ївши в Ічні хот-дог з яловичиною, наступну зупинку зробили в сусідньому селі Заудайки, аби подивитися на Покровську церкву.

         Путівники пишуть, що інтер’єр церкви прикрашають високохудожні розписи із зображенням давньокиївських князів і святих. Але подивитися на все це не мали можливості - церква була зачинена і, схоже, дуже давно.

         Далі охочі можуть звернути ліворуч на трасу Ніжин-Прилуки щоб оглянути в селі Радьківка родину усипальницю Раковичів, про яких ми згадували на початку розповіді. Склеп знаходиться в Вознесенській церкві, яка зараз в процесі реставрації.

         Ми цю церкву бачили раніше, тому поїхали прямо в село Світанок до музею Чехословацько-радянської дружби. Музей створено на згадку про події 1943 року, коли біля сусідньої заліничної станції Яхнівка німецька авіація розбомбила ешелон з чехословацькими вояками, які їхали на фронт. 54 солдати поховані поруч з музеєм.

         Зокрема, в музеї є документи, які свідчать про участь колишнього чехословацького президента Людвіга Свободи у Громадянській війні на Чернігівщині проти Червоної армії і в Другій світовій проти німців. Щоправда, незважаючи на усі зусилля, про перебування Свободи в Чернігівській області ми не знайшли жодних згадок.

         Музей став останньою атракцією подорожі, від якої залишилися неоднозначні враження. З одного боку - приємно, що в нас збереглися такі красиві садиби та парки, а з іншого —  прикро, що майже всі вони в занедбаному стані.