Оберемок гранат як стиль управління державою

Й ми до цього вже звикли. Якщо у Верховній Раді депутати б’ють пики один одному, то чому сільський депутат не може кидатися в опонентів гранатами …

Поодинокі спостерігачі несміливо запитують: а чому не можна боротися із корупцією чи доводити свою правоту у цивілізований демократичний спосіб? Й у відповідь чують звичне: та як із владою можна боротися – це ж суцільна мафія! Хвилиночку, тобто, мешканці села (міста, країни) обрали законних представників й кожного разу вони виявляються негідниками? Чому ми весь час обираємо поганих президентів й депутатів, чому в нас весь час крадуть й отримують хабарі? По-перше, тому що відчувають безкарність, бо ніхто не вимагає від влади реформи правоохоронної системи й судів, не контролює виконання передвиборчих обіцянок. По-друге: беруть хабарі тому що хтось їх дає.

Спливає у пам’яті скандал кількарічної давнини, коли у працівників медкомісій, що оглядали ветеранів АТО для присвоєння інвалідності, винайшли величезні суми валюти. Всі, звісно, страшенно обурилися й зажадали найтяжчої кари для хабарників у білих халатах. Й ніхто не замислився: чому десятки скалічених ветеранів погоджувалися сплачувати ті хабарі й лише один написав заяву й медиків схопили за руку. Елементарна істина: якщо не давати хабарів, то хабарники зникнуть. Але всі несуть, бо так зручніше й вигідніше окремому пересічному українцеві. Й він, за великим рахунком, чхати хотів, що його персональний хабар – це черговий цвях у труну української держави. Тобто, хтось в окопах гине за нею, а хтось її руйнує в мирних містах й селах.

Виправдання, мовляв, маленькому українцеві не здолати чиновницько-корупційної зграї – безсенсове. Чому громадяни інших країн можуть, а ми ні? Бо не хочемо напружуватися, сподіваємося на чергового хорошого баріна-президента. Але за такого ставлення й за таких умов навіть Джордж Вашингтон, якби його обрали президентом України, поводився б так саме, як наші можновладці.

Україна має найбільшу проблему: відсутність досвіду державності. Тому люди підсвідомо мріють про те сам ЦК КПРС й його генерального секретаря в особі президента. Ми його обрали – нехай все вирішує й працює. Й щоб ніхто не крав! Але за кожного президента знов крадуть. Й все, на щодо здатний народ –у перебігу революції скинути чергового президента, який чомусь зіпсувався. Поставивши нового – «свого хлопця»,  всі й далі поводяться як кріпаки. Жодної ініціативи з контролю влади й участі в управлінні державою. Якщо претензії депутата Батріна до сільради були небезпідставні, то чому його не підтримали односельці, чому жодна людина не з’явилася на тому засіданні щоб протестувати разом із депутатом? А він до когось звертався, звітувався перед виборцями?..

Це стандартна поведінка українця: голову в пісок, чи в телевізор. Здавалося б: що ближче людині за власну домівку? Але подивіться на ставлення мешканців багатоквартирних будинків до справ у своєму ОСББ. Ніхто не ходить на збори, не цікавиться бюджетом ОСББ, не контролює голову й членів правління. У своєму ОСББ я домігся створення сайту, домовився із головою, аби там була вся найсвіжіша інформація, протоколи засідань правління, кошторис… Це НІКОГО не зацікавило. Зараз через зміни законодавства з’явилася можливість брати участь в управління будинком віртуально, голосувати за допомогою електронного підпису. Сьогодні це особливо актуально, адже багато людей виїхали. Звернулися до мешканців: зареєструйтеся у мобільному додатку, проголосуйте не встаючи зі стільця. Відгукнулися одиниці! Те саме відбувається по всій країні. І як результат - численні скандали, рейдерські захоплення й розкрадання майна й коштів ОСББ. Хто в цьому винний: голова й правління чи самі мешканці? Звісно їх також можна закидати гранатами, як це зробив сільський депутат Батрін… Але ж можна й по-людськи: опікуватися власним будинком, містом й країною.

Мені здається вкрай важливим розгорнути лікнеп серед населення: що то є держава, як нею керувати, як обирати депутатів (не серцем, як закликають деякі політики, а на підставі об’єктивних даних кандидата), як контролювати владу. Це непростий й довгий процес. Але ми згаяли понад тридцять років, які назвемо умовно «епохою будівництва Кончі Заспи». Час негайно починати розбудову держави, бо її за такого відношення не залишиться. Але що тоді захищають українці на війні, за що гинуть?