Про героїзм й боягузів

Ми не побоялися чинити опір ворогові, який підступно напав у той самий момент, коли ми збиралися на шашлики. Наш президент в перші дні заявив: «Ми будемо битися!», він не втік й третій рік веде свій народ до перемоги. Рахунок полеглих бійців йде на сотні тисяч, за десять мільйонів опинились за кордоном, понад мільйон втратили все й тиняються країною, перетворившись на безхатченків, маємо тисячі вбитих й поранених дітей... В нас майже не залишилося енергетики, конає промисловість, вся територія під щоденними обстрілами, але українці не здаються. На нашому фоні громадяни західного світу виглядають жалюгідними пігмеями…

Але  факт те, що третій рік поспіль ми воюємо й існуємо як держава значною мірою за рахунок цих скнар й боягузів. Вони витратили сотні мільярдів євро й доларів на підтримку нашої армії й нашого бюджету. А от воювати аж ніяк не бажають! Вони не прагнуть ставати героями й гинути як справжні воїни. Вони роблять все, аби ми не програли у цій війні, але й щоб їхні громадяни не гинули під російськими КАБами.

Чого ж вони бояться, адже міць росії й міць західного світу не співставні? А разом з Україною вони б неодмінно взяли гору над путіним, раз й на завжди вирішивши проблему з дикими ордами з-за поребрику. Заходу не вистачає дещиці: войовничості, рішучості розбити ворога вщент всією руйнівною силою НАТО.

А може причина того боягузтва дещо інша? Може  всі вони, й обивателі й політики, прагнуть єдиного -  уникнути війни, страждань мирного населення, руйнування міст й економіки, смертей озброєних до зубів воїнів НАТО, які теж є громадянами їхніх країн? Може вони всі роки озброювалися не задля того, аби з кимось воювати, а навпаки – аби жити в мирі й спокої?

Може в цьому й полягає принципова відмінність героїчних українців від західних боягузів? Ми створювали злиденну державу, брали й давали хабарі, розпродували військове майно, розвалювали ВПК, асфальтували й готувалися до шашликів, а коли ворог прийшов до хати – як один рушили героїчно вмирати. Й наш президент не втік й прагне одного: перемоги. А західні президенти й бюргери найбільше за все бояться війни, бо знають: війна – це не лише героїзм, а передовсім – смерть й страждання. Й, так, вони не бажають вмирати, відстоюючи засади демократії й захищаючи державу Україна й героїчних людей, які її населяють. Чи маємо право з висоти свого героїзму обвинувачувати їх у цьому?..