Де гуляла «Чорна кішка»?

Військовики-розбійники

За радянських часів на кримінальні справи, в яких фігурували колишні фронтовики-визволителі, обов’язково накладався гриф «таємно». Адже з війни приходили не лише добропорядні громадяни, але й дезертири і колишні карні злочинці, призвані на фронт спокутувати свою провину. В Німеччині вони ґвалтували і вбивали, грабували квартири і магазини, а додому поверталися в статусі прославлених визволителів.

На батьківщині на них чекали зруйновані і напівголодні міста. Трофейні речі розходилися швидко, а грошей вистачало лише на кілька пляшок горілки. І тоді вчорашні фронтовики бралися за старе - вбивства і розбій.

Крім цього, влітку 1945 року, після амністії на честь перемоги, на волю з в’язниць вийшли тисячі карних злочинців, для яких не склало великих труднощів озброїтися, - після бойових дій у населення залишалося багато вогнепальної зброї. До того ж, у різні банди і зграї стікалися натовпи колишніх поліцаїв і безхатченків.

Офіційна пропаганда твердила, що в Радянському Союзі немає організованої злочинності. А насправді офіцери-фронтовики консультували численні банди карних злочинців. Вчили та інструктували - як перед нальотом проводити розвідку, готувати шляхи до відступу, влучно стріляти і маскуватися.

Часто-густо членами бандитських формувань ставали колишні військовополонені, завербовані німцями. Мешканців СРСР, що потрапили до концтаборів, гітлерівці готували для підривної роботи в Радянському Союзі. Їм видавали фальшиві документи з вигаданими іменами і прізвищами. Завербовані, як правило, були офіцерами, ходили у військових одностроях і мали бездоганну репутацію. У них була єдина мета - здійснення диверсій. На таких засадах та принципах діяло, зокрема, бандитське угруповання, що базувалося у Казані.

Спочатку тамтешні колишні військовополонені збирали необхідні дані і відправляли їх до Німеччини, звісно, за грошову винагороду. Проте в якийсь момент така ситуація перестала влаштовувати, з'явилися невдоволені, які й перетворилися на зухвалу та жорстоку банду.

Злочинці здійснювали нальоти на квартири, не залишаючи в живих жодного свідка. Вбивали усіх - і жінок, і навіть немовлят. А коли ішли геть, на стіні вуглинкою малювали кошачий силует. За це їх прозвали бандою «Чорна кішка».

Вбивці - з Дошки пошани

…На відміну від казанської, московська банда була, як то кажуть, зовсім іншого порядку. Вона з’явилася не з димної «малини», і не із тюремної зони - кузні бандитських кадрів. Десять розбійників вийшли на вулиці столиці СРСР з… Дошки пошани оборонного заводу підмосковного Красногорська.

Банда нараховувала 11 осіб. Її ватажком був майстер зміни Іван Мітін, 1927 року народження. До речі, за кілька місяців до ліквідації банди він був представлений до високої урядової нагороди - ордену Трудового Червоного Прапора.

Вісім із одинадцяти членів бандитського угруповання працювали на оборонному заводі, двоє навчалися в престижних столичних військових училищах. До складу «Чорної кішки» входив також студент Московського авіаційного інституту В'ячеслав Лукін, відмінник, спортсмен і комсомольський активіст.

Члени московської «Чорної кішки»: Іван Мітін, Олександр Самарін, В’ячеслав Лукін

Свій перший злочин банда скоїла 1 лютого 1950 року. Тоді, при спробі пограбування магазину був убитий оперуповноважений О.Кочкін. 26 березня бандити увірвалися до Тімірязєвського магазину і, відрекомендувавшись співробітниками Міністерства державної безпеки СРСР, заштовхали продавців та відвідувачів у підсобку. Здобиччю злочинців стали 68 тисяч рублів. Після цього нальотчики на півроку «залягли на дно». 16 листопада 1950 року Мітін із подільниками пограбував черговий московський магазин на 24,5 тисяч рублів, 10 грудня - ще один на 62 тисячі рублів.

11 березня 1951 року при нальоті на ресторан «Блакитний Дунай» Мітін застрелив лейтенанта міліції М.Бірюкова, причому під час переслідування було вбито ще двох випадкових свідків. Бандити продовжували здійснювати розбійні напади і вбивства до лютого 1953 року, коли співробітникам Московського карного розшуку вдалося натрапити на слід «Чорної кішки». Невдовзі Мітіна з подільниками заарештували. В ході слідства злочинці відверто зізналися в усіх скоєних злочинах.

Співробітникам правоохоронних органів вдалося довести, що на рахунку московської «Чорної кішки» було 28 розбійних нападів, 11 вбивств, 18 тяжких поранень. За час своєї злочинної діяльності бандити награбували більше 300 тисяч рублів.

Речові докази та зброя, які були вилучені під час обшуку на квартирі Лукіна

Матеріали кримінальної справи зайняли 14 томів. Івана Мітіна та його найближчого помічника Олександра Самаріна було засуджено до вищої міри покарання - страти через розстріл, вирок був приведений у виконання в Бутирській в'язниці. А «комсомольського активіста» В’ячеслава Лукіна засудили до 25 років позбавлення волі. 

Нальотчики з одеських катакомб

…В середині 1940-х років Одеса теж мала свою «Чорну кішку», на чолі із вбивцею-рецидивістом Миколою Марущаком.

За короткий строк банда, до складу якої входило 19 осіб, вчинила близько двадцяти вбивств, включаючи декількох працівників держбезпеки і міліціонерів. Офіційно вважалося, що їх вбивали заради форми і документів, проте були й інші причини. Є свідчення, що Марущак і його поплічник Федір Кузнєцов на прізвисько Когут під час німецької окупації Одеси мали дуже тісні контакти з гестапо.

Впіймати бандитів було непросто. Корінний одесит Марущак чудово орієнтувався у міських катакомбах, де у нескінченних підземних ходах переховувалася «Чорна кішка». Погоріли злочинці на продажі краденого. Одного разу, під час міліцейської облави на Привозі, був схоплений один із членів банди, якого впізнав колишній поліцай, засуджений за співпрацю із гітлерівцями. В результаті вдалося вийти на інших розбійників.

Одеські катакомби слугували надійним укриттям для банди Миколи Марущака

Штурм катакомб нагадував справжній бій. При затриманні з обох боків застосовувалася автоматична зброя. Щоправда, за винятком Марущака, правоохоронці й не намагалися брати злочинців живцем. Проте важко поранений ватажок одеської «Чорної кішки» покінчив життя самогубством, розкусивши ампулу з отрутою.

Стрілянина біля київського вокзалу була звичайним явищем

…Однойменне бандитське угруповання діяло і в українській столиці. Розбійницька «малина» розкинулася по приміських слобідках, що оточували старі райони Києва. До речі, злочинці були не лише добре озброєні, але й оснащені транспортом. «Чорна кішка» наводила жах на людей, що мешкали у прилеглих містах і селах, грабуючи і вбиваючи мирних жителів.

За свідченнями очевидців, найбільш зухвало бандити орудували в будинках, розташованих поблизу київського залізничного вокзалу. Як правило, ввечері вони підходили до квартир і нявкали, немов котеня. Жалісливі хазяї відкривали двері і нахилялися до «котеняти», підставляючи голову під удар сокирою. Після пограбування вбивці нікого не залишали в живих, тому злочинців і не могли спіймати…

За оцінкою фахівців-криміналістів, поява та розквіт подібних бандитських формувань була викликана кількома причинами: післявоєнними проблемами правоохоронних органів (нестачею кадрів і ресурсів), жахливим економічним станом в країні і появою злочинців із досвідом ведення бойових дій. Трагічне становище посилювало погане освітлення вулиць - в темряві злочинці легко і швидко ховалися від міліції в парках і садах, на пустирях і в лабіринтах вузьких вуличок приватного сектора. При затриманні бандити чинили відчайдушний опір, вміло застосовуючи вогнепальну зброю.

Міліція і НКВC протягом тривалого часу не могли впоратися з організованими розбійницькими зграями. До того ж, є переконливі свідчення, що деякі працівники правоохоронних органів самі були учасниками злочинних угруповань. До речі, у київської «Чорної кішки» існував список керівників держапарату і головних підприємств, яких треба було ліквідувати. Подібними терористичними діями бандити намагалися залякати керівні і силові структури міста.

Київська «Чорна кішка» найбільш зухвало орудувала у будинках, розташованих поблизу залізничного вокзалу

…Особливий інтерес «Чорної кішки» викликали громадяни, що приїжджали до столиці України у відпустку, або демобілізовані військові. Поодиноких офіцерів, що привозили із собою валізи трофеїв, «випасали» прямо на вокзалі. У післявоєнні роки громадській транспорт працював дуже погано, тому послужливі вантажники зі своїми тачками за помірну плату пропонували довезти поклажу до самого будинку. Через це, пограбування було, як то кажуть, справою техніки…

Ще на вокзалі орудували десятки так званих майданщиків (вокзальних злодіїв). Прямо із залізничного перону бандити, під виглядом оптових скупників, заманювали демобілізованих військовиків у глухі підворіття. Там їх били чимось важким по голові або різали «фінками». При щонайменшому опорі бандити «Чорної кішки» відкривали вогонь. Тому постріли, що доносилися з боку залізничного вокзалу в ті буремні роки, лунали майже щодня…

«О восьмій годині вечора з квартири страшно виходити…»

У демобілізованих офіцерів не було продуктових карток, зате вони мали досить пристойні запаси грошей. У пересічних киян все було навпаки - картки видавалися за місцем роботи і там же виплачувалися мізерні зарплати. І лише в 1944 році в центральний «Гастроном» на Хрещатику поступили у продаж продукти харчування без карток, але за комерційними цінами. Наприклад, коробка якісних шоколадних цукерок коштувала половину місячної зарплати. Бандити «Чорної кішки» стежили за покупцями таких «коштовностей», дізнавалися їхні адреси, а потім здійснювали розбійні напади.

Полювали злочинці також за сім'ями, які одержували посилки з Німеччини, що було теж дуже небезпечно. Про це красномовно свідчить лист дружини капітана-артилериста Івана Матвієнка:

«Дорогий Ваня! Будь ласка, нічого не надсилай з Німеччини. Це може призвести до того, що мене уб'ють разом із дочкою. Усі ми, сім'ї військовослужбовців, кримінальним елементом узяті на облік. І не минає дня, щоб не пограбували кого-небудь з тих, що отримують з Німеччини посилки. О восьмій годині вечора з квартири вже страшно виходити…»

Під прикриттям студентського квитка

Історик Олексій Щербаков присвятив одну зі своїх книг дослідженню діяльності подібних злочинних угрупувань. Він, зокрема, зазначає, що ланки «Чорних кішок» були відносно автономні, проте обов’язково мали загальне керівництво, «общак», і головне - розгалужену інфраструктуру.

Наприклад, чи не у кожній банді були досвідчені майстри, здатні виготовляти практично будь-які печатки і штампи. А також фахівці з «малювання» різних документів і навіть висококваліфіковані медики, здатні надавати досить серйозну допомогу постраждалим. Цікаво, що найчастіше злочинці прикривалися липовими студентськими квитками. Так було легше та безпечніше пересуватися по країні, обходячи суворий паспортний контроль.

До речі, найприбутковішою діяльністю «Чорних кішок» були не крадіжки і не пограбування пересічних громадян, а розкрадання державного майна. Принцип був таким. За підробленими документами з промтоварних та продуктових складів злочинці отримували великі партії товарів. Потім їх перевозили в інші міста, де продавали на чорному ринку. Беручи до уваги післявоєнну карткову систему забезпечення, це було золотим дном. Отримані гроші швидко обертали в дорогоцінні метали і коштовні камені.

Варто також зазначити, що деякий кримінал помилково приписували «Чорній кішці». Зокрема відомо, що у розпал боротьби з післявоєнною злочинністю, на теренах Україні заарештовували студентів-націоналістів, інкримінуючи їм бандитизм…

Михайло ПАВЛОВ, спеціально для Правосуддя

Фото з архіву автора