За слово б'ють карбованцем

Коротка замітка – великі проблеми

 

Наприкінці серпня 2012 року в газеті «Україна молода» вийшла стаття «На залізниці зріє бунт» із критичними зауваженнями голови вільної профспілки Харківської вагонної ділянки №1 «Південної залізниці» Олександра Абросімова. У невеличкій статті йшлося переважно про неготовність інфраструктури до швидкісного руху поїздів «Хюндай» та «Шкода», брак запчастин та матеріалів на ремонт нічних поїздів, скорочення начебто збиткових поїздів тощо.

 

У тій же таки статті повідомлялося про заплановану масштабну акцію протесту залізничників 10 вересня під Міністерством інфраструктури. Залізничники разом із пасажирами об’єднувалися, щоб виступити проти скасування зручних і доступних нічних поїздів, а також «з приводу прихованої приватизації вітчизняної залізниці й передачі її в руки олігархів під виглядом реструктуризації».

 

Із цього розпочалося «гоніння» на харківську профспілку та його очільника, переконаний Олександр Амбросімов.

 

Ленінський районний суд міста Харкова 30 жовтня 2012 року прийняв заочне рішення, в якому зокрема зазначено, що газетною статтею було принижено ділову репутацію Державного підприємства «Південна залізниця» і завдано моральної шкоди на суму 96 897 грн 32 коп.

 

Апеляційний суд Харківської області від 6 грудня 2012 року повернув апелянту його скаргу, обґрунтовуючи тим, що її було подано передчасно. Судове рішення вступило в силу. А 3 вересня 2013 року було арештовано рахунок профспілки.

 

«Про це мені з банку повідомили близько п’яти вечора. Проте не було жодних повідомлень від судових виконавців, щоб ми оплатили. Сам судовий виконавець прийшов у банк, показав постанову, і рахунок був арештований», – коментує Абросімов.

 

Він пояснює, що справжньою причиною є те, що харківська профспілка в останні роки виявила високу активність із захисту не тільки своїх прав, а й прав пасажирів, що вона розказує правду. Тому «Укрзалізниця» здійснює на них цілеспрямовану атаку.

 

«В історії „Укрзалізниці” ще не було такого, щоб залізничники об’єдналися і виступили на захист прав пасажирів, а пасажири стали на наш бік. Для керівництва “Укрзалізниці” це небезпечно, коли самі залізничники відкрито заявляють, що не можуть виконувати своїх обов’язків, створювати нормальні умови проїзду», – наголошує голова профспілки.

 

Після арешту рахунку профспілка продовжує свою діяльність. Однак, як зауважує Абросімов,«це нас тільки навчило бути більш обережними, злими й настирливими». Водночас він стверджує, що завжди готовий сісти за стіл переговорів, щоб разом шукати вирішення проблем.

 

«Ми не вороги для нашого керівництва, ми намагаємося навести порядок. А вони за це нас чомусь знищують… Ті судді, які виносили свої рішення, наче живуть на іншій планеті – і не знають тих потягів, якими їздять прості пасажири. Виходить, що вони нашими поїздами не користуються, і не бачать, у якому стані туалети, вагони?.. Ще й дали 97 тисяч за нанесення моральної шкоди й ділової репутації, якої й так немає», – обурюється Абросімов. 

 

Медіаюрист: позивачі стали надто «чутливими»

 

У судовому рішенні від висловлювань Абросімова не залишили й живого місця – на кожне критичне слово юристи «Південної залізниці» знайшли залізні контраргументи. Хоч Абросімов і запевняв, що висловлювався як фізична особа, відповідати врешті змусили харківську профспілку, а газету «Україна молода» суд зобов’язав опублікувати спростування.

 

«Я висловив особисту думку як залізничник про ситуацію в інфраструктурі. Багато людей обурюються з приводу тієї чи іншої ситуації, але ж не притягувати їх за це до кримінальної відповідальності», – переконаний Абросімов.

 

Оцінюючи справу «Укрзалізниці», медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси (ІІРП) Олександр Бурмагін зазначає, що на початку судового процесу харківській профспілці забракло вчасного фахового юридичного захисту власних інтересів у суді. «З іншого боку, цей випадок ілюструє іншу проблему й погану тенденцію останніх років. Так, на сьогодні я веду декілька справ із позовними вимогами щодо відшкодування моральної шкоди в п’ятдесят і більше тисяч гривень зі ЗМІ та журналістів», – каже Бурмагін.

 

Експерт розповідає, що з газети «Наша дружковка» в Донецькій області місцевий депутат від Партії регіонів Віталій Подопригора спочатку вимагав 100 000 гривень за моральну шкоду. Але після першого судового засідання, на якому юристами ІРРП було озвучено заперечення, позивач вирішив зменшити вимоги до 1 гривні.

 

Уже декілька років у Тульчинському районному суді Вінницької області триває розгляд справи колишнього депутата районної ради голови Тульчинського осередку Партії захисників Вітчизни Анатолія Болотіна до обласного тижневика «33 канал». Сума вимог, яка складається як з моральної шкоди, так і заявленої втраченої вигоди, на сьогодні сягає 900 000 гривень.

 

Ще інша справа – у Печерському районному суді міста Києва. Юридична особа вимагає із загальноукраїнського видання 50 тисяч за шкоду, завдану діловій репутації. Деталей поки не розголошують.

 

Тільки кілька тижнів тому в Черкасах припинилася мировою угодою річна тяганина на 50 тисяч гривень за розслідування справи з інвалідними довідками журналісткою онлайн-видання «НародUA.com».

 

«Останнім часом позивачі стали занадто “чутливі” до інформації», – каже з гіркою іронією медіаюрист.

 

Бурмагін зауважує, що з точки зору практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) надмірні суми стягнень створюють «охолоджувальний ефект» для цінностей свободи вираження поглядів і поширення інформації. Це добре ілюструє рішення ЄСПЛ у справі«Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (від 23 червня 1995 року).

 

У цій справі заявник оскаржував, зокрема, непропорційно велику суму за завдану шкоду діловій репутації.

 

Так, у своєму рішенні Страсбурзький суд постановив, що «компенсація збитку, присуджена в розмірі 1,5 мільйона фунтів стерлінгів, була неадекватна законній меті захисту репутації або прав».

 

Також у рішенні сказано, що «беручи до уваги розмір компенсації у справі заявника в сукупності з відсутністю адекватних і ефективних заходів запобігання непропорційно великому розміру компенсації у даний час, суд вважає, що мало місце порушення прав заявника відповідно до статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів. – Авт.)».

 

Іншими словами, будь-який користувач інтернету чи дописувач у газету, знаючи, що за свої критичні зауваження можна «влетіти на великі гроші», або обережніше висловлюватиметься, або тричі подумає, чи писати взагалі. А це є вже обмеженням свободи слова.

 

 

Післямова: шанс порозумітися

 

Поки ця стаття готувалася до друку, стало відомо, що 30 вересня відбулася зустріч представників харківської вільної профспілки із новим керівництвом «Південної залізниці». За словами Абросімова, новий начальник Олександр Філатов відкритий до діалогу й спільно із профспілковцями намагається вирішити проблеми на залізниці.

 

«Наразі дали вказівку зняти арешт із нашого рахунку. Це важливо, щоб нам виграти час – і щоб гроші не перейшли на рахунок “Південної залізниці”, адже тоді їх буде важко повернути. Потім наші юристи зустрінуться, щоб обговорити мирову угоду, і остаточно закрити це питання. Вільна профспілка вірить, що при новому керівництві “Південній залізниці” вдасться покращити своє становище – зокрема, вирішити питання із ремонту рухомого складу, умови роботи для залізничників, дотримання прав пасажирів тощо – і ми, члени вільної профспілки, готові в цьому допомогти», – коментує Абросімов.

Центр інформації про права людини