… Бо нема політичної волі

Щодо корупціонерів в погонах наш президент був не менш суворим: наказав перевірити всіх воєнкомів, покарати негідників з усією суворістю закону!

Народ позіхнув й розслабився: нарешті Перший дізнався правду, отепер здолаємо корупцію у війську!

По телевізору показали, як ошатному одеському прокурору Борисову надягли кайданки (щоправда, на одних відео руки спереду, на інших – ззаду), а невдовзі – розглянули його справу у суді. Громадяни почали жваво обговорювати: посадять-не посадять? Але ж який президент в нас молодець: щойно запилив відосик – й воєнком вже під вартою.

На тлі карколомної новини нікого не зацікавило запитання: чи порушені кримінальні провадження щодо членів медкомісій, які торгували висновками «до стройової служби не придатний»; чи притягнуто до відповідальності бодай одного ухилянта з тих, що платили воєнкому стандартні 5000 доларів, аби той міг прикупити хатинку в сонячній Іспанії? Адже за законом немає різниці між хабародавцем й хабароотримувачем. Тож, чому ми так ненавидимо виключно тих, хто «бере»? Чи не тому, що за можливості завжди готові «дати»?.. Не бачу вимоги громадян до влади: хабаредавців – на палю!

То що мало на увазі нове неголене обличчя в політиці на відосику: покараємо всіх хабарників-воєнкомів й наведемо нарешті лад?.. А як його наведеш, коли до нового воєнкома вишукується черга з бажаючих «дати»? Це ж неможливо витримати, панове, таке психологічне навантаження! За півроку можна нацарювати на все життя собі, дітям й ще коханці залишиться…

«То все пусте, просто немає політичної волі здолати корупцію,» – підводять риску громадяни. А де тій волі взятися, скільки ж її треба, аби боротися з власним народом? Якби в слідчих органах сиділи пришелепкуваті романтики, які вирішили буквально виконати наказ президента, вони мали б порушити кілька тисяч проваджень – на воєнкомів, членів медкомісій й незліченну кількість тих, хто «відкосячив» від армійської служби. А якщо додати сюди ще й нардепшу Марченко, яка допомагала клієнтам перетнути кордон аби лише не захищати батьківщину, а також тих, кому вона допомагала, а ще прикордонників, які були в схемі, то в нас під судом опиниться півкраїни (це у найкращому випадку). То де взяти стільки слідчих, суддів, тюремних камер й політичної волі?..

Так, нам конче потрібна політична воля. Але походити вона має не від царя\барина\президента, який все за нас повирішує, а від народу. Якщо маленький українець не готовий жити за законом, якщо він не здатен приносити свої маленькі жертви на загальну  користь з поваги до своєї держави, то ніякі кампанії з боротьби, нові антикорупційні органи й суди не допоможуть. Кількадесят мільйонів маленьких українців успішно доконають свою Україну, яка неодмінно перетвориться на колонію, бо самі ми утримувати власну державу не здатні. Питання лише – чиєю колонією станемо.

Коли на фронті точаться запеклі бої, українці стрімко руйнують власну країну зсередини: хабарями, хамством, варварською забудовою, крадійством, тотальною брехнею – всім тим, що робить країну непридатною для життя. За що гинуть ті, хто не сунув 5000 баксів воєнкому? За право перетворити Україну на американську колонію? А українці з ЛНРів-ДНР-ів, що сидять в окопах навпроти – за те, щоб ми стали російською колонією? Чи не краще щоденно боротися у цивільному житті за те, щоб зберегти власну державу, яка стане придатною для життя?