Не про Арестовича

Арестовичу одразу пригадали все: «Люсю», 2-3 тижні, тусовки з майбутніми російськими трубадурами фашизму у 90-х, неканонічні висловлювання щодо російської мови, ефіри з Биковим (отут приєднуюся до народного осуду), тощо… Що цікаво: не побачив жодного допису з критикою його виборчих чернеток (а там точно є що критикувати). Всі за сталою звичкою переходять на особистості, обурюються коліром очей, зачіскою, зростом й походженням… Тобто, грандіозні потрясіння у вигляді років правління Зеленського, страшна війна, зубожіння, мільйони біженців й переміщених осіб нічого кардинально не змінили у суспільній свідомості, не примусили замислитись й подорослішати.

Історія з висуванцем Арестовичем показова, але не унікальна. Ще не встигли вщухнути хвилі всенародного гніву стосовно публікації «Тайм», де фактично виставлена сьогоднішня оцінка Заходом нашого Верховного головнокомандувача. Таке враження, що у всесвітньославетного журналу відсутня редакційна політика, що журналіст Шустер (ясна річ – агент Кремля) пише там що йому заманеться. Також всі коментатори одностайні у висновку: Шустера заагентурили під час його роботи в Москві, що само по собі є обтяжуючою обставиною. Навіть найзваненіші експерти коментували статтю так: дійсно, ми маємо проблеми, в нас є недоліки, але ця стаття – то ніж в спину й зрада України. Чомусь ні в кого не виникла думка дослухатися до клятого Шустера й замислитися: а чи не є саме костурбате керівництво Україною тою самою зрадою держави, тим самим ножем в спину народу, що другий рік  ллє кров? Чи тотальний провал у зовнішній політиці, в управлінні всередені країни, монополізація влади й шалена корупція не є ґрунтом для появи розмов про вибори, про перемовини з рашистами?..

Уявити виборний процес сьогодні жахливо, але уявити нашу країну ще за декілька місяців такого управління як зараз – жахливіше.

У просторах Ютюбу натрапив на рятівну ідею Владислава Оленченка: цілком очевидно, що Зеленський не здатний керувати державою так як сьогодні - у режимі «все сам». Тож, для порятунку країни він має за власним бажанням обмежити свої нелегітимні повноваження, передавши їх Військовому кабінету, який значною мірою має замінити й вождів з Банкової й горе-господарників з Грушевського. Не треба збурювати суспільство, втягувати країну у вибори – слід за згодою гуртом рятувати державу. Якщо цей процес не розпочати найближчим часом, невдовзі нами керуватимуть ті, хто зараз знаходиться по інший бік лінії фронту.