Про героїзм, самопожертву, взаємопідтримку й рогулізм

А чому ми на третьому році війни збираємо гроші на відбудову лікарень, на дрони, на пікапи?.. Фактично, населення власноруч обклало себе додатковим військовим податком. А держава цього не зробила, тому не має грошей на воду для натовпу в «Охматдиті» й оптові закупівлі пікапів й решти. Мобілізація – непопулярно, підвищення податків й тарифів – непопулярно, тому держава робить все це наче в уповільненій зйомці. В результаті всю цю війну веде не ціла країна, не весь народ, а лише його незначна частина. Це ті люди, на яких завжди, в будь-якому колективі тримається справа: вони пашуть, горять справою, роблять діло. Решта – щось мутить, інтригує, вигризає собі ексклюзивні умови…   

Чиновники, які не хочуть та й не можуть виконувати покладені на них функції, сподіваються, що ота волонтерська меншість врятує країну, витягне на собі війну. Це недоумство. Держава має примушувати, організовувати, генерувати ідеї й втілювати їх. Такої держави ми створити не спромоглися. Без неї війну не виграємо, навіть не відіб’ємося від ворога. Слід змінюватися не еволюційно, а революційно – просто зараз.

Якщо чесно, я не вірю в таке миттєве переродження, можливо погано знаю історію й пропустив той прилад, коли не здатний до самоорганізації  народ під загрозою знищення раптом перевтілився.

Здавалося б: маємо більш ніж достатньо ознак того, що ситуація вкрай драматична й слід вже щось робити кожному, а не гордитися й не косячити. Енергетика зруйнована, масовані ракетні обстріли тривають, справи на фронті не найкращі, багатомільярдне крадійство квітне… Як на все це реагують люди? А вони у масі своїй продовжують співати заяложену пісеньку: в усьому винні путін й Ахметов. А самі посполиті до того всього не мають відношення, вони лише намагаються вижити у цю лиху годину.

Ось як це виглядає на практиці. Шоста ранку. Виходжу з нашої багатоповерхівки вигуляти песика. На небі – ранішнє сонце, але на голову ллється рясний дощик. Це – конденсат з кондиціонерів. Вони працюють як в останнє. На весь будинок знаходжу лише пару відкритих вікон, через які в квартири заходить ранкова прохолода. Решта – як у мирні часи надають перевагу штучному охолодженню приміщення. Я не стану говорити, що це неефективно, в чомусь навіть шкідливо для здоров’я й фінансово б’є по кишені після підвищення електротарифу. Я просто нагадую тим, хто пропустив: в країні жахлива нестача енергоресурсу, через що за пару годин ваш будинок буде позбавлено електроенергії на кілька годин. Чому ви користуєтеся кондиціонером вночі, через що вдень якась бабця з 16-го поверху не зможе скористатися ліфтом, аби купити харчі? А чому ви не прибираєте лайно за своїми собаками, чому паркуєтеся на місцях для інвалідів й в очікуванні зеленого вогника світлофору, заїжджаєте на  пішохідний перехід? Чому поліцейське авто стоїть на велодоріжці?..

Хтось відмахнеться: що ти ниєш – в країні війна, прибирання лайна за песиками – то неактуальне, а відключенням кондиціонеру ворога не здолати – мені так вдобно… А я відповім, що наш головний ворог – не рашисти, а несвідомі рогулі. Й останніх я бачу надто багато, а не рагулів замало аби виграти цю битву за Україну.