Сьогодні система виконання покарань розповість, як на зонах добре

Інформаційні агенції оприлюднили інформацію про заплановану на  10 годину 21 серпня 2008 року колегію цього відомства з порядком денним «Про заходи щодо запобігання самогубствам в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, причини зростання смертності серед осіб, позбавлених волі та шляхи усунення умов, що призвели до вчинення засудженими та ув’язненими групових членоушкоджень;  Про стан організації харчування, комунально-побутового забезпечення осіб, позбавлених волі, в установах ДКВС України».

 

 Хоча на засідання колегії журналістів допускатимуть лише акредитованих журналістів, з джерел всередині Департаменту Вінницькій правозахисній групі стало відомо про те, що керівник державної кримінально-виконавчої служби Василь Кощинець планує використати трибуну колегії для того, аби публічно спростовувати тривожні повідомлення правозахисників, зокрема і Вінницької правозахисної групи про масові та брутальні порушення прав людини в установах системи виконання кримінальних покарань. У зв‘язку із запланованим засідання колегії ДКВС, Вінницька правозахисна група заявляє наступне:

 

1. Судова практика Європейського суду з прав людини свідчить про правову позицію цього судового органу, яка полягає в тому, що зобов‘язання держави задля забезпечення права особи на життя по відношенню до осіб, позбавлених волі, полягають в необхідності вживати будь-яких допустимих методів впливу на ув‘язнених, які перешкоджатимуть скоєнню останніми самогубств. Тому кожен випадок самогубства засуджених, на відміну від самогубств вільних людей ставить питання про відповідальність держави за порушення права людини на життя, гарантованого Ст.2 ЄКПЛ.

 

2. У великій кількості установ кримінально-виконавчої системи України існують умови та фактори, що сприяють суіцидальним вчинкам засуджених. Серед цих факторів: жорстокість та незаконне насильство з боку адміністрації установ, регулярні приниження, зокрема і сексуальні в тому числі і з боку адміністрації, нестерпні умови побуту, погане харчування, повна відсутність гарантованої законом правової допомоги.

	«Нема таких, хто не б‘єэ… вони б‘ють усією зміною» (з відеоінтерв‘ю колишнього в‘язня Стрижавської виправної колонії №81 (Вінниччина), який помер через кілька днів після звільнення)

 

     

 

 

«Я не хочу жити, ви навіть не уявляєте через який ад, через які приниження я тут пройшов. Мене заводили на дільницю підсиленого контролю, били, відливали водою, потім казали: «Зараз ми будемо шукати в тобі заборонені предмети», приходив засуджений-активіст з числа гомосексуалістів, він під регіт присутніх ставив мені клізму…» (з нелегального телефонного аудіоінтерв‘ю із нинішнім в‘язнем Стрижавської виправної колонії №81 (Вінниччина)

 

 

 

 

 

 

 

3. Незаконне насильство, середньовічні катування та відтворення на засуджених знущань з часів інквізиції чи фашизму, поєднуються із використанням рабської праці в нелюдських умовах.

«Я працював на розвантаженні машин з лісом. Ніякої механізації, ви просто скидаєте ліс руками, по-двоє, якщо дуже важко – по-троє… Я бачив як травмувалися люди, тоді адміністрація примушує писати, що нібито ці травми були у мене до переведення в колонію. Виганяють на так звані добровільні відпрацювання в фонд табору. Тих, хто відмовляється працювати – просто б‘ють…» (з усних задокументованих свідчень колишнього в‘язня Стрижавської виправної колонії №81 (Вінниччина), який звільнився в 2008 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

Майже стовідсоткове охоплення «добровільною працею» засуджених, не означає, що ці люди отримуватимуть винагороду за роботу…

«Я працював по 40-45 годин на тиждень. Ми випускали барабани для кабелю зв‘язку, які повністю йшли на експорт, я був задіяний на шкідливому виробництві дерев‘яного вугілля… В кінці місяця я отримував в середньому від 6 до 15 гривень. За 6 років мого тюремного строку я зміг виплатити лише 200 гривень цивільного позову жертві злочину, яка залишилася на волі. Куди пішли мої гроші я не знаю.» (з усних задокументованих свідчень колишнього в‘язня Стрижавської виправної колонії №81 (Вінниччина), який звільнився в 2008 році.

 

 

 

4. Підконтрольна Президенту Ющенко Генеральна прокуратура цинічно ігнорує повідомлення про порушення прав засуджених та про дії представників адміністрації пенітенціарних установ, які мають ознаки корупційних. За законом саме Президент призначає керівника Кримінально-виконавчої служби України, уряд не має жодних важелів впливу на кадрову політику в Департаменті виконання покарань.

Згідно з довідками, виданими Головним управлінням статистики у Вінницькій області полковник внутрішньої служби, начальник Стрижавської виправної колонії №81 Магомед Магомаєв одночасно є і директором Підприємства СВК №81, попри заборону такого суміщення, яке міститься в ЗУ «Про державну кримінально-виконавчу службу». На таке суміщення ніхто не реагує. Син Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань Василя Кощинця – Віктор працює на відповідальній посаді в Секретаріаті Президента України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Державним Департаментом України з питань виконання покарань в установах кримінально-виконавчої служби всіляко культивуються такі форми приниження ув‘язнених, як заборона пригощати один-одного продуктами,  обмеження засуджених у спілкуванні, занятті спортом, тощо.

	«На нашій зоні заборонено займатися спортом. Зека треба «гноїти». Коли адміністрація побачила, що я займаюся спортом, мене просто відвели на вахту і побили» - (з нелегального телефонного інтерв‘ю із нинішнім засудженим Стрижавської виправної колонії №81)

 

 

 

 

 

6. Адміністрацією колоній приховуються від суспільства факти самогубств та суіцидальних спроб. Так влітку 2008 року Вінницька правозахисна група двічи повідомляла суспільство про факти самогубств засуджених Стрижавської виправної колонії №81. Адміністрація колонії була змушена підтверджувати інформацію про ці надзвичайні події лише після оприлюднення повідомлень ВПГ.

 

7. В пенітенціарні установи неможливо пробитися адвокатам та фахівцям в галузі права, які хочуть надавати засудженими допомогу у оскарженні протиправних дій адміністрації колонії. Так ще й досі не передано до Вінницької правозахисної групи лист-заяву одного із засуджених Піщанської виправної колонії №59, в якому він просить надати правову допомогу щодо оскарження протиправних дій адміністрації.

 

Про усі вказані проблеми прекрасно відомо як «любим друзям» з Державного департаменту України з питань виконання покарань, так і їхнім покровителям з Банкової. Проте, схоже, це усіх влаштовує, адже використання рабської праці десятків тисяч засуджених, закритість та утаємниченість діяльності пенітенціарної системи створюють прекрасні умови для швидкого збагачення купки бюрократів, для яких права людини, це ненависне явище, яким можна лише спекулювати з метою виправдати нещадну експлуатацію та приниження людей.

 

Вінницька правозахисна група закликає журналістів, які відвідають засідання колегії Департаменту вимагати від керівництва надати негайних доступ до засуджених Володимира Терешина, Євгена Риженкова, Євгена мурзіна, Сергія Трофімова, яких за нашими даними після застосування незаконного насильства було таємно переведено із Стрижавської колонії №81 до Житомирської пенітенціарної установи №8, а також вимагати надання можливості побачити засудженого Ігора Горварта, якого можуть утримувати в Установі виконання покарань №1 м.Вінниця. Ми також вимагаємо від керівництва Державного департаменту України з питаньо виконання покарань негайно продемонструвати журналістам засуджених, яких було таємно переведено зі Стрижавської колонії №81 до Хмельницького слідчого ізолятора (ми готові назвати прізвища цих осіб).

 

Координатор ВПГ Дмитро Гройсман