Замість обмеження парламент з подачи Москаля розширює повноваження прокуратури

Цим законом передбачено, що «на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, у разі неможливості виконання у встановлені Законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 163-164, 234-235, 247-248 цього Кодексу, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348-349, 377-379, 437-444 Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує відповідний прокурор».

Тобто, наприклад, у районі проведення АТО прокурори будуть розглядати клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 163-164 КПК), надавати дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи (статті 234-235 КПК), розглядати клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (статті 247-248 КПК.

Однак, наділення прокурорів такими широкими функціями суперечить Конституції України, Європейській конвенції з прав людини, грубо порушує стандарти прав людини та є неприпустимим в демократичній країні.

Статтею 29 Конституції України визначено: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою».

Статтею 30 Конституції встановлено, що «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду».

Статтею 31 Конституції визначено: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо» .

З цього чітко випливає, що лише суд уповноважений давати санкції як на затримання, так і на проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з тимчасовим обмеженням прав людини. У невідкладних випадках (зокрема, при рятуванні життя людей) допускається проникнення до житла, проведення в них обшуку і огляду без судового дозволу, але з невідкладним після здійснення таких дій зверненням до слідчого судді щодо їх санкціонування.

Стаття 64 Конституції передбачає можливість встановлення окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, при цьому права, передбачені, зокрема, статтею 29 Конституції, тобто, на свободу та особисту недоторканність, не можуть бути обмежені навіть за умов воєнного або надзвичайного стану. До того ж, в Законі, всупереч положенню частини другої статті 64 Конституції, не встановлені строки дії обмежень прав і свобод, питання про застосування яких за відсутності воєнного або надзвичайного стану розглядаються слідчим суддею відповідно до статей 163-164, 234-235, 247-248 КПК України. Тому цей закон грубо порушує низку положень Конституції України та основоположні засади кримінального судочинства.

Крім того, відповідно до вимог Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод й практики Європейського суду з прав людини, будь-яке затримання, проведення обшуку чи інша слідча дія, що втручається в право людини, повинні проводитися виключно за санкцією незалежного органу – як правило, суду.

Такі ж вимоги визначені й Міжнародним пактом ООН про громадянські та політичні права 1966 року.

Відповідно до цих міжнародних договорів відхилення від дотримання цих стандартів може відбуватися під час війни чи інших надзвичайних обставин. Однак, для цього необхідно повідомити Секретаря Ради Європи про те, що Україна тимчасово обмежує ті чи інші права людини. При цьому цей захід має бути вимушений, він може впроваджуватися на короткий чітко визначений строк. Це ніяк не стосуються випадку України, оскільки обґрунтування цього закону засновано на тому, що суди просто не виконують своїх функцій. Держава не може перекладати проблеми функціонування своїх органів влади на плечі людини, обмежуючи її права та свободи. Зазначимо, що за всю історію Ради Європи ще жодна країна не обмежувала дію тих чи інших прав людини на своїй території, що показує, наскільки екстраординарними є подібні заходи для міжнародного співтовариства.

Прокуратура є органом обвинувачення, її функція полягає в організації розслідування злочинів та представленні обвинувачення в суді. Механізм санкціонування судом найбільш суворих обмежень прав людини в процесі кримінального переслідування створений спеціально для того, щоби убезпечити органи слідства та прокуратури від зловживання своїми можливостями та необґрунтованого обмеження прав людини. Ці зміни до законодавства знищують цей механізм контролю.

Цей закон порушує базові гарантії дотримання прав людини, що існують в Європі багато століть і за жодних обставин не піддавалися сумніву, й повертає країну в радянські часи, коли ці санкції надавала прокуратура.

З очевидністю можна стверджувати, що зібрані за такою процедурою докази є незаконними і не можуть бути використані для засудження особи. Тобто, впровадження такої процедури призведе до того, що суд повинен буде визнати зібрані докази неприйнятними, оскільки вони зібрані з порушенням стандартів прав людини. Якщо це не зробить український суд, то з величезною ймовірністю це доведеться зробити після констатації цих очевидних порушень Європейським судом з прав людини. Тому це призведе до звільнення обвинувачених осіб і уникнення ними покарання.

Навіть аналізуючи європейську практику боротьби з тероризмом, ми не знайдемо таких широких повноважень прокурора. Завжди усі дії органів розслідування, в тому числі прокуратури, контролюються судом.

Відсутність контролю завжди призводить до перевищення влади та надмірного використання повноважень органами слідства, що має наслідком масові порушення прав людини.

Дивно бачити серед аргументів прийняття цього закону констатацію того факту, що судді Луганської області відмовляються виконувати свої обов’язки. У пояснювальній записці стверджується: «Апеляційний суд Луганської області не користується можливістю, передбаченою ч. 3 ст. 318 КПК України в частині права проведення окремих процесуальних дій поза межами приміщення суду. А така можливість існує, тому що вказані засідання можливо проводити у спеціально обладнаних приміщеннях-залах судових засідань тих судів, які розташовані на території підконтрольній державної влади. Такою можливістю користуються Луганська обласна державна адміністрація, ГУМВСУ, УСБУ та прокуратура Луганської області». Очевидно, що суддя, котрий не виконує свої функції, особливо в такий важливий для країни момент, не може обіймати свою посаду. Замість того, щоби вирішувати проблеми функціонування судів, держава хоче піти спрощеним шляхом масового порушення прав людини. За такою логікою можна наділити прокурорів і правом виносити вироки, оскільки суди відмовляються працювати.

Окремою проблемою є те, що район проведення антитерористичної операції в Україні на сьогодні чітко не визначений. З огляду на це нікому не зрозуміло, на якій конкретно території може застосовуватися встановлений особливий порядок досудового розслідування. Така невизначеність ще більше сприяє масовим порушенням прав людини.

Підсумовуючи, ми вважаємо, що Президент має скористатися своїм правом вето щодо цього закону з метою захисту прав людини та Конституції України з пропозицією відхилити його. У свою чергу, слід вжити негайних заходів до суддів, що не виконують покладені на них законом функції.

 

[ Проект закону № 4311а від 21.07.2014 року «Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану та у районі проведення антитерористичної операції», поданий народним депутатом Г. Москалем.

 

Права людини в Україні