The Economist про причини падіння цін на нафту

Після майже п’яти років стабільності ціни на нафту з червня  впали більш ніж на 40%, причому особливо полетіли вниз після того, як  країни  ОПЕК 27 листопада не зуміли домовитися про зниження видобутку. Серед найбільш постраждалих країн – Росія, Нігерія, Іран і Венесуела. Експерти видання The Economist вирішили розібратися в ситуаці.

Що формує ціну на нафту:

Попит і пропозиція. Попит залежить від економічної активності, зростає взимку в північній півкулі і в теплу пору року в жарких країнах, де користуються кондиціонерами. Пропозиція залежить від погоди (коли танкери не можуть вийти з портів), а також криз і конфліктів.

Очікування. У надії на високі ціни виробники розширюють видобуток, у підсумку зростає пропозиція. Якщо ціни очікуються низькі, інвестицій немає. Ціни може підштовхнути і рішення ОПЕК про скорочення видобутку.

Чому зараз падає ціна на нафту:

• Мляве економічне зростання, підвищення ефективності і перехід з нафти на інше паливо знижують попит;
• Конфлікти в Лівії та Іраку не вплинули на видобуток нафти, тому ринок не реагує на кризи зростанням цін;
• США вийшли на перше місце в світі з видобутку нафти. Експортувати нафту вони не стали, зате стали набагато менше імпортувати, тепер на ринку багато непотрібної нафти;
• Саудівська Аравія та інші союзники США в Перській Затоці вирішили не жертвувати своєю часткою ринку заради цін на нафту. Від зниження видобутку найбільше виграють їхні конкуренти – Іран і Росія. Саудівська Аравія має резервів на 900 мільярдів, а собівартість видобутку становить 5-6 доларів за барель, що дозволяє пережити низькі ціни.

Хто постраждає:

• Американські компанії, що видобувають нафту методом гідророзриву пласта, які понабирали кредитів, вирішивши, що високі ціни збережуться;
• Західні нафтові компанії з дорогими проектами видобутку нафти в Арктиці і Північному Море (де нафти стає менше, а добувати її дорожче);
• Країни, які за рахунок високих цін на нафту фінансують зовнішньополітичні авантюри і дорогі соціальні програми. Це Росія, якій і так дісталося від санкцій, і Іран, якому потрібні кошти на підтримку режиму Ассада в Сирії. Оптимісти прогнозують, що економічні труднощі зроблять їх більш податливими перед міжнародним тиском, песимісти – що вони можуть у відчаї зважитися на останній ривок.