Осінні барви Грузії. Частина 1

На підльоті до Грузії мирний сон пасажирів був перерваний турбулентністю. Внизу під літаком блимали блискавки, а його трясло наче на великій швидкості їдеш  по бруківці Володимирського узвоза.  Донька Поліна прокинулась і сиділа з очами як у пугача. В салоні голосно та істерично сміялись і розмовляли трійко жіночок, які весь політ підбадьорювали себе алкогольними напоями, решта пасажирів гнітюче мовчала. В ілюмінаторі  було видно вогні Тбілісі та  крила літака: здавалося, літак вирішив долетіти до злітної смуги як птах махаючи крилами. Але пілоти МАУ виявились професіоналами й майстерно та м’яко посадили літак на злітну смугу. Посадку пасажири зустріли довгими гучними оплесками, від яких прокинулась моя дружина Саша. На її запитання: що сталося, ми з Поліною на перебій почали розказувати. Саша уважно вислухала  і відповіла, що вона нічого не відчувала: який міцний сон в літаку у моєї коханої!

Швидко пройшовши паспортний контроль, в 12 10 ночі вийшли в зал очікування аеропорту. Тут зустрілись з таксистом, який за півгодини  довіз до нашого житла. Вонобуло заброньовано заздалегідь  у чоловіка на ім’я Сандро. Це був неновий приватний будинок на кілька помешкань, типу хостел  з загальними туалетом,  душем  та кухнею. Все було в процесі реконструкції, але нас влаштовувала ціна (10 євро на трьох), та й знімали ми житло всього на дві ночі.

На ранок  нас зустрів засмучений Сандро та вибачаючись попросив заплатити за проживання (зазвичай платиш коли вже залишаєш житло.)  Ми розплатились, він трохи розслабився та розповів, що з ранку виїхала пара росіян які не заплатили за житло.

Плануючи поїздку ми переписувались з Сандро й питали, куди краще поїхати, що подивитися, де взяти машину в оренду. На всі запитання він відповідав: “Нічого не треба, приїдете - все  вирішимо ”. Наразі він так був засмучений випадком з росіянами, що нічім нам не допоміг, але ми ніколи не розраховуємо на випадок,тому ще в Києві знайшли адреси кількох прокатних фірм та розробили декілька варіантів нашої подорожі.

На цей день ми запланували погуляти по Тбілісі та знайти офіс прокатної фірми. Від нашого житла до центру було з півчаса ходу пішки, отже: чому б не прогулятись. Після  кількох хвилин прогулянки стало зрозуміло, що гуляти пішки - це справжніший  квест. На вулицях дуже рідко зустрічались пішохідні переходи, а автомобільні шляхи заплутані, на все це накладалось  не дуже чемна поведінка місцевих водіїв. А як же реформована Грузинська поліція, спитає вибагливий читач. За весь час подорожі і 6 днів за кермом, мені з поліцією не довелось поспілкуватися. А зі слів місцевих  зробив такі висновки: поліція хабарів не бере, без причини не зупиняє, ловлять в основному на перевищенні швидкості  та порушенні правил парковки. (максимум 70 км в місті, 90 за містом, 110 на автобані.) Всюди стоять камери, які фіксують швидкість і проїзд на червоне світло.  Інформацію про свої порушення та штрафи можна подивитись в інтернеті.  На мій погляд на дорозі повна анархія, але анархія без перевищення швидкості, тому якщо уважно їздити, то за деякий час звикаєш до манер місцевих водіїв.

За деякий час ми зрозуміли, що ніхто не морочиться з пошуком переходів, всі йдуть через дорогу, навіть якщо там три чи чотири полоси руху, й водії не сигналячи пригальмовують та пропускають людей. Так, крутячи головою на всі боки, короткими перебіжками ми дістались до невеличкого парку біля мосту Миру. Міст через річку Кура - це  сучасна, модерна будова зі скла і сталі виглядає дуже не звично. Навпроти в парку розміщена ще одна не зрозуміла для нас будова  у вигляді двох труб зі скла та сталі, в якій не було ознак життя, схожа на велетенські штани. Неподалік від мосту  Миру в старому Тбілісі був офіс прокатної фірми, де ми збирались арендувати завтра машину. Швидко знайшовши офіс фірми  RACE, (адресу якої ми заздалегідь знайшли в інтернеті ), були приємно вражені ціною та обслуговуванням. Ціна була нижча, ніж на сайті і складала 23 доллара за добу на Тойоту Яріс з автоматом коробкою та кондиціонером. Фірма наша, українська, головний офіс в Дніпрі. А утбіліському відділенні працюють місцеві. Робітники: кілька  дівчат та чоловік, дуже професійно та швидко оформили нашу заявку. 

Далі ми пішли  на канатку, піднялися нею на гору до старої фортеці, з якої і пішло місто Тбілісі.  З гори відкривався чудовий краєвид на все місто. Зробивши фото, спустились вниз до старого міста та почали шукати де б нам пообідати. Хотілося щось місцевого й недорогого. Ще з ранку  Сандро розказував про недорогий ресторан “Тіфліс”  на зупинці автобуса “Толстой стрит”. Ресторан виявився доволі непоганим з автентичним інтер’єром: смачно, відносно не дорогого,великі порції. Все з’їсти не змогли, тому хачапурі забрали з собою. Отже, уважно розраховуйте свої сили в грузинських ресторанах.  

День закінчили вечірньою прогулянкою по місту .

Далі буде