Чи має держава займатися груповим сексом?

Свіжа новина, якою не погребували десятки українських ЗМІ. На Закарпатті прикордонники затримали сутенера. Все як належить: купа спецпризначенців кинула іноземця пикою в асфальт …

Прикордонники повідомляють: угорець  познайомився з дівчиною в соцмережах і, скориставшись її скрутним життєвим становищем, схилив до роботи в борделях. Під час обшуків вилучено грошові кошти, банківські картки, чорнові записи й автомобіль. 

Виникає декілька запитань: як трактувати фразу «скористався скрутним життєвим становищем»? Він її примушував, чи прикордонники довели факт шахрайства? Якщо дама готова тікати з батьківщини у далеку Камбоджу, то мабуть не від гарного життя. Й, можливо, угорець намагався допомогти їй вийти зі скрутного становища, а не скористався? А чому в принципі спецпризначенці лізуть у приватні справи? Прикордонна служба готова запропонувати дамі навзамін проституції в Камбоджі матеріальну допомогу чи пристойну роботу, аби та вийшла зі скрутного життєвого становища? Ні, держава плювати хотіла на становище мільйонів українців. То чому дівчині заважають змінити місце проживання та сферу діяльності?.. То її вибір.

Це характерно не лише для України. В світі відчутне прагнення урядів посилити вплив на «нерозумних» громадян, які не так живуть, не те споживають й вживають. Цьому процесу не один рік, й чиновництво попри гасла про демократизацію дедалі сміливіше обіймає роль ментора у стосунках з громадянином.

Наочне свідчення -  кампанія боротьби зі споживанням тютюну. До цього активно боролися зі споживанням всіляких «кол». Чому не зі споживанням пива й більш міцних напоїв? Не шукайте відповіді – це не має пояснення. Отже, тютюновиробників спочатку вичавили з телеекранів, потім примусили публікувати на їхньому товарі фото уражених нікотином легенів, серця та інші жахіття. У відповідь виробники викинули на ринок менш шкідливі засоби доставки нікотину в організм: електронні сигарети, тощо. Але й на них розпочався організований тиск через прирівняння до тютюнової продукції. Багаторічні зусилля держав дали альтернативні плоди: стабільно зростає споживання наркоречовин, поволі йде легалізація легких наркотиків. Натомість деякі країни вирішили внести тютюнові вироби в категорію заборонених – на кшталт нарко. Зокрема, уряд Нової Зеландії планував з 1 березня 2023 року заборонити продаж сигарет громадянам, які народилися після 1 січня 2009 року. Щоправда, від цього плану довелося відмовитися: виборцям не сподобалася така резолютивність влади. Боротьба триває…

Особливо потужним був тиск влади під час боротьби з КОВІДом. Безліч обмежень обгрунтовували турботою про суспільне здоров’я та небезпеку. Але ці заходи здебільшого демонстрували прагнення довести до автоматизму виконання будь-яких команд влади. Скажімо, не існує медичних й логічних пояснень примусу ходити в медичних масках тим,  хто не побоювався підхопити вірус.

Є й традиційні сфери, куди держава пхає носа без жодних підстав. Зокрема - «боротьба» з організованою проституцією. У цивілізованих країнах вона здебільшого легалізована й ці країни попри те не захлинулися у вирі розбещення. Але там, де демократичні традиції слабкі, зокрема у країнах пост-радянського простору, борці за традиційні цінності одягнули поліцейську форму й борються на фронті протидії продажній любові. Аби не хвилювати високоморальних громадян, вони назвали свою службу «Департаментом боротьби з торгівлею людьми». Цікаво: чому рекрутингові агентства досі не охоплені увагою цих «борців»…

Нещодавно новинні стрічки облетіло повідомлення прес-офіцерів Нацполу про подвиг офіцера, який проник у кубло шанувальників групового сексу й для виконання завдання брав участь в оргіях. Напевно, за цей подвиг героя нагородили премією, а можливо й медаллю.  Податкоплатники замислилися: а нащо наші гроші витрачають на утримання борців з груповим сексом? Яке право має держава на втручання у приватне життя громадян, які хочуть жити так, як хочуть, займатися сексом так і з тим, з ким хочуть,  нікого не примушуючи, нікому не загрожуючи…

Йдеться не лише про груповий секс за згодою чи продажну любов, чи повільне вбивання себе тютюном, алкоголем, наркотиками. Чому в нас досі не легалізована евтаназія? Держава прагне керувати не лише моїм життям, а й смертю.

Водночас, влада всіляко сприяє надмірному будівництву торгівельних центрів, автозаправок й церков. Так, все це у вигляді податків наповнює бюджет. Але де тут турбота про громадянина? Й чому в нас не обмежують розповсюдження приватних автівок через поліпшення роботи громадського транспорту, пропаганду й створення умов для велопересування? Може тому, що велосипед не споживає бензин, а податки від продажу велосипеда й авто неспівставимі? Й чомусь державу не турбує зростання хвороб через пасивний спосіб життя громадян, перетворення міст на суцільні автопаркінги, малопридатні для життя людини?..

Чому нашій молоді промивають мозок екопропагандою, але не пропагують обмеження споживання? Населення не розуміє, що головний ворог екології – не окремий споживач, а промисловість. Виробники всіма шляхами стимулюють попит, реклама закликає більше купувати, викидати минулорічне й купувати щось модне й нове. Чому держава зусиллями фахівців, які утримує суспільство, не пропагує культуру споживання?

Відповідь очевидна: в діях чиновництва відсутня турбота про громадянина, державники усього світу працюють виключно  на розширення своєї влади та збільшення держбюджету. Варто визнати це й позбавити державу невластивих функцій: втручання у приватне життя, примушування громадянина до поведінки, вигідної державі (читай – чиновнику), а не тої, що відповідає прагненням самої людини.

Не варто відноситися до громадян як до розумово неповноцінних. Ми наділені свободою волі, тому маємо природнє право розпорядитися своєю долею як вважаємо за потрібне: чиновничий примус тут зайвий, а борців із проституцією давно зачекалися на фронті.