Велике будівництво не зупинити!

Але найбільше мене здивувало фарбування тих блоків на всій протяжності у декілька кілометрів. Навіщо – то є велика загадка, у жодній цивілізованій країні такого не зустрічав. Якщо дороги в нас ще не почали фарбувати, то чому фарбують відбійник? Спробував підрахувати скільки грунтовки, фарби, людино-годин та мотогодин забрала це дурна робота, але перетнувши у підрахунках мільйон гривень, кинув безнадійне зайняття.

Десь за рік, долаючи свої велокілометри тією ж трасою зазначив очікуваний результат: фарба почала лушитись й відбійник набув непривабливого вигляду. Напевно слід дочекатися, коли фарба за кілька років геть зникне природнім шляхом й сліди негосподарського ставлення до дорожнього будівництва разом із нею. До чого ж я був наївний!

Минулого тижня, на четвертому році війни я знов повернувся на цю ділянку й під час руху влучив у щільну пилову хмару: біля відбійника стояло авто дорожніх робітників, які докладали титанічних зусиль аби на відстані кількох кілометрів зачистити від залишків фарби оту бетонну брилу висотою в метр. Я не став питатися нащо вони це роблять й як прізвище того ворога України, що надав їй команду, профінансовану з бюджету воюючої країни. Знов вдався в розрахунки: після етапу шкрябання відбудеться етап грунтування, нанесення базового шару фарби, а по ньому – остаточного. Обсяг роботи титанічний, але сподіваюся, до кінця року впораються. Неодмінно приїду помилуватися результатами причепуреного бетонного відбійника. У скрутний воєнний час так хочеться побачити щось позитивне.

Мене вже нічого не дивує у цій країні. Лише не залишає цікавість: пани, що організували цей бетонний схематоз, жертвують разом із пересічними українцями на «мавіки» й корчи для передової, бо в бюджеті на це грошей не вистачає, а на фарбування бетонних відбійників трохи залишилось?