Тоталітаризм як захист від самознищення

Потрапило на очі обговорення інтерв'ю міністра освіти Лісового, де він наполегливо пріоритетом освіти позначає національне виховання. Частина аудиторії обурюється "політизацією освіти".

Тут власне треба сказати, що освіта не була політикою хіба у ті часи, коли згідно метафори Платона більшість людей у "печері" були прикутими ланцюгами так, що в принципі не могли повернути голову до світла ідей. Він там попереджає, що якщо спробувати їх звільнити від кайданів і повести до світла, то у них почнуть нестерпно боліти очі, які ніколи не бачили Сонця, і від болю та злоби вони спробують убити тих, хто власне взявся їх вести до світла. Тому філософи ніколи не прагнули навчити всіх, абсолютно спокійно визначаючи більшість людей, як недоумків.

Потім освітою займалась Церква і це уже була політика. Книги філософів ретельно обдирали від тексту і на звільненні сторінки (палімпсест) записували святе письмо, щоб володіти умами монопольно і не залишити місця сумнівам і альтернативному світогляду.

Гуттенберг зі своїм винаходом запустив каскад тектонічних змін, які врешті зруйнували не тільки могутність Церкви, але і релігійний світогляд, який успішно давав людям сенс життя. З'являється ідея, що люди не є дурними від природи, а лише обмежені у доступі до знань. Відповідно всіх їх можна навчити. Дурість починають вважати не нормою, а тяжким пороком. Виникає образ "корабля дурнів". У народі формується уявлення про "камінь глупоти" в голові, як причину недоумства. Наступ раціоналізму, тенденції просвітництва, декартівська суб'єкт-об'єктна парадигма, як основа європейського наукового методу і т.д. На цьому тлі тривалий час ідея освіти для всіх витала у повітрі, але не знаходила реалізації.

Реалізували її у Прусії, але із мотивів далеких від гуманізму. Спочатку Прусія зазнала ганебної поразки від Наполеона і була окупована. Не на довго, бо потім Наполеон закінчив свої тріумфи російською кампанією. Але приниження окупації було надзвичайно болісним. На цьому тлі філософ Фіхте, серйозно ризикуючи в умовах окупації, виступив із циклом промов "До німецької нації". Там він проаналізував причини поразки і запропонував рецепти реваншу.

Однією із головних причин поразки було вказано наявність у Франції харизматичного монарха, якого не знайшлось у Прусії. Відповідно Фіхте пропонував використовувати концепцію нації, і дав детальне теоретичне обгрунтування націоналізму. Оскільки культурне лідерство германців у Європі було досить помітним, то це мало дати їм перевагу. А реалізувати національну ідею пропонувалось через загальну фінансовану державою шкільну освіту. Метою такої освіти визначалось прийняти в школу маленьку дитину і випустити із неї ідеального солдата. Для цього основою шкільного виховання визначалась дисципліна, пунктуальність (армійська), колективна відповідальність (вирішення бойових задач потребує злагоджених колективних дій) і авторитет учителя (прообраз командира). Концепція проста: ви німці, ви німці, ви німці, ваша батьківщина найкраща у світі, вам дуже пощастило, але навколо вороги, які хочуть їй зла і треба гартувати розум, дух і тіло щоб у потрібний момент піти на війну і відстояти інтереси нашої прекрасної Дойчлянд.

Всі пропозиції були реалізовані групою реформаторів. Із пропозицій Фіхте не реалізували хіба його намір організувати школу у вигляді казарми. Але задум школи як закритого від дорослих простору для дітей був реалізований саме тоді. Рівні рядочки парт, дзвінки на урок і з уроку, чіткі часові межі уроку та інші нині звичні для нас норми шкільної освіти виникли саме в рамках пруської шкільної освіти.

І якщо поразка від Наполеона відбулась у 1806 році, то ефект реформ випала нагода перевірити у 1866, коли у битві при Садовій (найбільшій битві ХІХ ст) Прусія сенсаційно впевнено перемогла Австрію і стала новим лідером об'єднання германських земель. Концепція Габсбургів зазнала поразки від концепції Фіхте. Феодалізм почав здавати позиції націоналізму. Власне можна сказати, що це запустило процеси, які максимального розквіту і краху зазнали у часи Гітлера. Але на той час професор Оскар Пешель сказав знамените: "цю війну виграв пруський учитель". А уже у 1871 році Прусія у блискучому стилі завдала розгрому Франції, яку очолював племінник Бонапарта Наполеон ІІІ, пруські війська війшли в Париж і проголошенням Німецької імперії у Версалі було завершено історичний процес об'єднання німецьких земель.

Цю війну теж виграв пруський учитель, і це уже було на стільки очевидно, що не треба було говорити.

Пруський успіх викликав хвилю копіювання як націоналістичних тенденцій, так і шкільної освіти. Солдати потрібні були всім. Стрімкий прогрес націоналізму викликав дві світові війни, після яких хвиля наслідування спала, але базові принципи шкільної освіти, закладені у Прусії, залишаються і досі.

Тому ставка на школу як інструмент ведення війни, подиву викликати не повинна. Школа завжди із дітей робила громадян, у розумінні ресурсу для ведення державою війни. Просто для старшого покоління, вихованого в СССР, незвичним є перехід освіти від класової ідеології до націоналістичної. Втім у більшовизму і націоналізму, як головних ідеологій Модерну, значно більше спільного ніж відмінного. Але... як у всякого наслідування, карго-культ не приносить успіху автоматично. Всі ці ідеї групування і соціального цементування через пропитку націоналізмом, в оригіналі виникли на базі спостереження очевидного культурного лідерства німців. Питання було в тому, щоб німці перестали дифузно розповзатись і створювати велич чужих держав (Франції, Англії, Італії і навіть Російської імперії та США). Чи працюють ті ж мехаізми успіху, коли цементують не культурне лідерство, а культурну відсталість? Отут питання.

 

Роман Лелюк, ФБ