Вогонь спецназу по спецназу. Винний Зеленський

Друга людина в країні – Єрмак – теж був цивільним й довів країну до Міндічгейту. В економіці – суцільний швах, бо всі прем’єри на військовій економіці не розумілися.

Розумієте, в чому корінь зла? Зрозумівши, Зеленський ухвалив чудове напрочуд просте рішення: всіх познімати, військових всюди порозставляти! Тепер в нас й прем’єр в погонах, й міністр оборони (що значить «закон забороняє»? Війна на дворі, Конституція на паузі!) Єрмаком став главГУРівець Буданов, навіть проти невгамовного НАБУ виставили не суд, а СБУ. Дорадчий орган РНБО очолив екс-міністр внутрішніх справ (це той, у якого підлеглі не повинні воювати, бо їх тому не вчили).

Все наче просто, красиво. Але є нюанс: розставляючи всюди силовиків, президент не лише делегує їм надмірні повноваження, а й владу  у державі. Й якщо Зеленський гадав, що силовики вміють лише воювати, то він жорстоко помилявся. Люди в погонах, звиклі до репресивних методів, чудово вміють кришувати, «мутити», «кошмарити» бізнес… А відчувши більше влади у своїх руках, вони починають претендувати на більший вплив на бізнес, зокрема кримінальний. А це великі гроші. Й отут виникає конфлікт інтересів різних силових кланів, бо більше повноважень отримали всі – від ГУР й МВС до СБУ та МО.

Військові люди погано вміють вести мирні переговори й іти на компроміси. Вони звикли до того, що в них є переконливий супераргумент – зброя й досвід боротьби з конкурентами шляхом натискання на курок. Що, власне й сталося в Києві у тихому «спальнику» на Березняках.

Пане президенте, закони, обмеження й мистецтво координації існують не для ускладнення життя чиновників, а для роботи механізму стримувань й противаг. Прості рішення тут не прийнятні. Принцип «мені так вдобно» не працює.